Військові капелани із Хмельницького моляться разом з бійцями на передовій

Військове капеланство знаходиться зараз лише на стадії свого розвитку, адже поки що цей рух не є офіційно затвердженим. Поїздки священнослужителів на Схід тривають не більше місяця. Інколи зустрічі із солдатами тривають менше тижня. Але за цей час бійці отримують не лише матеріальну допомогу, а й знаходять свого духовного наставника. Настоятель храму «Христа Царя Всесвіту» Анатолій Білоус розповідає, що їздять на Схід по можливості та накопиченню допомоги. Ще рік тому священнослужитель і подумати не міг, що надихатиме та допомагатиме українцям на війні. Але, як тільки на Сході пролунали перші постріли, військові капелани із Хмельниччини вирушили туди.   

- Ще 10 років тому я був на зустрічі, де ділились своїм досвідом капелани Збройних Сил з Америки, НАТО. Раніше на це дивились скептично, оскільки війни у нас не було, але вже сьогодні розуміємо, що це потрібно. Я сам з початку проведення АТО їздив туди 6 разів. – розповідає Анатолій Білоус. -  Військове капеланство – це і духовна підтримка. Це показало свій сенс і свою вартість під час Революції Гідності, коли священики стояли на Майдані разом зі своїм народом. Сьогодні священнослужителі не залишають військовослужбовців, які також є віруючими, які борються за щось добре і гідне.

Не ділять на «наших» і «чужих»

Отець Анатолій пояснює, що вони постійно допомагають українським військовим. Практично щотижня від храму координують людей, які їдуть до бійців з конкретною допомогою, здебільшого матеріальною.

- Найчастіше військові самі нам повідомляють звідти, чого саме вони потребують. До прикладу, кажуть, що потрібні «спальники», теплий одяг чи взуття. Тоді ми оголошуємо в приході  і люди зносять все, чим можуть допомогти, - зазначає настоятель. – Іноді доводиться щось докупляти, сортувати. Є в нас прихожани, які кажуть, наприклад, що от ми можемо безкоштовно пошити спальні мішки чи у них є можливість закупити берці за собівартістю. Далі вже пакуємо все у машину та виїжджаємо безпосередньо на Схід.

Забезпечують солдат найнеобхіднішим і священики Римо-Католицької Парафії із усієї області:  Кам’янця-Подільського, Дунаївців, Полонного. За словами Анатолія Білоуса, на передовій солдати не діляться на «наших» та «чужих».  Військові капелани  везуть допомогу не лише солдатам з Хмельниччини. Часто вони годують та одягають тих, кого зустріли по дорозі.

- Буває, що плануємо одне, а коли приїжджаємо, то дивимось – цих обстріляли і вони нічого не мають. Тому завжди ділимо допомогу, яку привозимо, на декілька ділянок. В планах є завжди кілька місць, які маємо об’їхати, - каже отець Анатолій.

Священик розповідає, що серед  військових, які воюють на Сході, багато їхніх прихожан, які просять, аби священики навідалися і до них.

 Допомагають порадою і молитвою

Хоч римо-католики постійно займають матеріальною допомогою, але їх основне завдання полягає у  духовній пораді та благословенні.

- Праця священика є своєрідною. Якщо ти працюєш в храмі і людина приходить до тебе з конкретною проблемою, то тут по-різному можуть ставитись. Однак, сама присутність священика дуже багато значить, - запевняє Анатолій Білоус. –  Я зустрівся з багатьма лише позитивними речами. Приємно, що бачать вартість нашої присутності, адже, не зважаючи на все, не боїмося їхати, все ж таки огортаємо наших бійців молитвою, благословенням. Людина там перед фактом смерті. А коли вона бачить, що це можуть бути останні її хвилини і кожен з них свідомий цього, тоді виникає багато різних психологічних травм. Наприклад, коли на очах солдата розірвало його комбата чи товариша. Тоді  він розуміє, що сьогодні він є, а завтра його може не бути. А після цього людина вже по-інакшому дивиться на життя, цінності, сім’ю і все те, що вона робить.

Настоятель храму згадує, що багато бійців навіть здобувають віру після того, як їм вдається вижити. Були випадки, коли практично все було знищене, горіла і плавилась зброя, а бійці, на диво, вціліли. Після того вони усвідомлювали, що Господь існує. 

Разом їдять та сплять

Серед тих, хто їздить на Схід з допомогою від храму, трапляються і жінки.  Їхня місія дещо легша.

- Жінки також хочуть допомагати, тому часто їздять в якості волонтерів. Звісно ж, є певний дискомфорт. Адже це жінки і вони вимагають особливих умов у певних ситуаціях, - каже священнослужитель. – Не завжди є де переночувати. Ми, як чоловіки, можемо легше пристосуватися до умов. До прикладу, я зібрався, взяв собі каремат, підклав щось під голову і так можу переспати. Адже ми як приїжджаємо, то разом із військовими їмо, спимо, запрошуємо їх за бажанням до молитви. Багато з наших священиків проходили колись строкову службу і розуміють цих людей.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.