Проскурівські дуби на службі імператорського флоту

Природні багатства Поділля мають неабияку цінність. Лісовий фонд нашого регіону приваблював володарів і сотні років тому.

Від Трипілля до Русі
Природні багатства Поділля з давніх-давен зачаровували людей. Ще в ІV тисячолітті до нашої ери, коли в Єгипті правили міфічні істоти, в межиріччі Південного Бугу та Дністра з’явилися поселення трипільської культури. Трипілля – найдавніша землеробська цивілізація. Зараз вчені світу довели, що саме в трипільській культурі було винайдено колесо. Розселення, а інколи це міста у кілька тисяч жителів, проходило, в основному, уздовж річок та в місцях, багатих деревиною. Трипільці вже вміли будувати гарні житла з міцними фундаментами. Основу будинку складали тверді та довговічні породи дерев – дуб, граб, а стіни обмащували глиною. Стріху зазвичай робили з соломи.
В ті часи, коли лісистість Поділля складала до 70 % усієї площі, з переважанням дубово-грабових дібров, будматеріалів для розквіту трипільської культури було більш ніж достатньо. Археологічна карта Поділля нараховує понад 30 пам’яток трипільської культури, серед яких поселення в районі Лісових Гринівців та Лезневого. Відомо, що з жолудів дуба трипільці виготовляли борошно для випікання хліба та напій, схожий на каву.
За часів Київської Русі з дубів-гігантів слов’яни витесували цільнодеревні човни на 50 осіб, будували мости через водойми. Дуб – це символ верховного бога слов’ян, Перуна, покровителя воїнів. В українській народній творчості дуб є сакральним місцем, з яким пов’язана доля людини. За давніми переказами і земля, і небо, і небесні світила утворилися з двох дубів, що стояли посеред великого океану. Наші предки віддавали чималу шану тисячолітнім деревам.

Подільська Швейцарія
Вразив подільський багатовіковий дуб і самого Пушкіна, коли поет гостював у Чернятині поблизу Жмеринки. Кажуть, побачивши велетня у парку місцевого поміщика, Пушкін написав найвідоміші рядки російської поезії: 
«У лукоморья дуб зеленый, златая цепь на дубе том...».
Зачарувала подільська природа і російських імператорів. Подорожуючи 1842 року нашим 
краєм, Микола І у захваті вигукував:
- Вот моя Швейцария!
Тоді російська преса не на жарт відкрила полеміку щодо перейменування – «…эту чудную местность в Русскую или, еще вернее, Николаевскую Швейцарию» («Подольские епархиальные ведомости»).
Але не стільки красою, скільки вигодою приваблювало Поділля російських самодержців. 
Отримавши після розгрому Запорізької Січі (1775 рік) вихід до Чорноморського узбережжя України, Російська імперія мала забезпечити матеріалом будівництво нового імператорського флоту. В змові з пруським королем Катерина ІІ розпочала загарбання польських територій. 1793 року відбувся другий поділ Речі Посполитої, про що самим полякам оголосили, до речі, в Полонному. Згідно з цим розділенням, східне Поділля, по річку Збруч, перейшло в російське володарювання. 

Тавро вензелем
Усі ліси, кожне дерево стають державним заповідником, про що свідчить ось така публікація радянських часів:
«Робітники михайлівської столярної майстерні, розколюючи дуб на щепки, виявили всередині випечене кругле клеймо з написом «Корабельная роща № 3» і державним гербом часів Петра Великого.
Як виявилось, дерево росло в проскурівській ділянці лісу і клеймоване приблизно 233 роки тому (в 1713 році), коли дубові було не більше 50 років. З часом дуб розростався, ширшав і клеймо опинилося всередині стовбура. Клеймо свідчить, що в лісах Проскурівського і Михайлівського районів суднобудівельники Петра Великого виділяли спеціальні рощі цінного дуба, який рубали і вивозили на суднобудівельні верфі. Обрізок дерева з історичним клеймом буде передано в Проскурівський історико-краєзнавчий музей».
(«Радянське Поділля», 1946 рік).
Згадане в публікації село Михайлівка (нині Ярмолинецького району) знаходиться приблизно в 15-ти кілометрах на південь від Хмельницького. Можливо, колись дубові ліси простягались на цій території аж до межі Проскурова, де знаходився хутір Дубове, що й дало назву теперішнього мікрорайону.

Прадід і правнук
Звичайно ж, вензель «П І» не належав Петру Першому.

Насправді герб Петра складений з двох латинських літер «Р» - Petrus Primus, тобто «Петро Перший». Під час кампаній Північної війни (1700-1721 рр.) російський самодержець дійсно зупинявся у Плоскирові в будиночку, розташованому на місці теперішнього Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту, але Поділля на той час перебувало у складі Польського королівства.
Тавруванням подільських дубів зайнявся його правнук – імператор Павло І, людина, яка відіграла в історії нашого міста значну роль.

Вензель Павла І. Він був на таврі, знайденому в старому дубі у 1946 році
В 1793 році після загарбання Поділля назва нашого міста Плоскирів за незрозумілими обставинами переписується росіянами на Проскурів. Можливо, так їм було легше вимовляти. 
В 1796 році влада імперії остаточно встановлюється на Поділлі – утворюється Подільська губернія. Того ж року на престол коронується імператор Павло І. Ображений на свою матір, Катерину ІІ, Павло скасовує деякі попередні реформи, зокрема повертає нашому місту історичну назву – Плоскирів. Однак після його смерті в 1801 році повітове місто остаточно отримало назву «Проскурів».
Саме Павлу Першому і належить вензель «П І» зі знахідки проскурівських столярів.

Діброви для флоту
Схиблений на військовій виправці, генерал-адмірал Російського імператорського флоту Павло І особливу увагу приділяв посиленню армійської могутності держави. Імператор збирався розширювати володіння і, як магістр Мальтійського ордена, мав намір приєднати до Росії острів Мальта в Середземномор’ї,  утворивши Мальтійську губернію. Це зовсім не подобалось Британії, найбільшій морській державі світу. Відносини двох імперій значно погіршились, Європа знову опинилася на межі війни.
Павло І розумів незаперечну першість англійського флоту, тому Росія повинна була мати більше боєздатних кораблів. І тільки дуб ставав придатний для такої справи. З нього робили як невеликі деталі – штурвал чи колеса для гармат, так і саму плаваючу частину, адже саме дубова деревина, перебуваючи у воді, з кожним роком стає все твердішою.
Започаткована Павлом І заготівля подільських дубів на потреби російського флоту визначила  період освоєння та знищення подільського скарбу – дібров. На кінець 18 століття ліси становили чи не 20 % площі нашого краю, а вже через 100 років – трохи більше 9 %. 
«Проскуровская корабельная роща № 3», як і ліси Архангельського краю, Ладоги та Поволжя, була оголошена заповідною зоною. Згідно з інструкцією 1798 року, дуби ставали власністю імператора і «для кораблестроения почитаются нужными во всех лесах». Крім того діяв указ Петра Першого від 1703 року, в якому чітко писалось:
«…А буде кто сему указу чинить противно, на них за всякое срубленное дерево, кроме дуба, доправлено будет пени по 10 рублев. За дуб, буде кто хоть одно дерево срубит, также за заповедных лесов посечку, учинена будет смертная казнь…». 
Оскільки простий смертний не мав права і доторкнутись до цінних подільських дерев,  російські імператори самі визначили свою відповідальність за знищення багатовікових  насаджень.
Пристрасть Павла Першого до війни коштувала йому життю. Його вбили наближені до імператорського двору. Новий цар Олександр Павлович першим своїм рішенням зрікся усіх претендувань батька на Мальту і нормалізував відносини з Британією.

«Моя слава – в небесах, сила – у корінні»
(з байки про дуб і перекотиполе).
Винищення лісів продовжилось і з розвитком капіталізму на Україні. В 19 столітті на Поділлі з’являються цукроварні та інші заводи. Кораблі стають металевими, але промисловість потребує ще більшої вирубки лісів. З «Корабельних рощ» знято тавро заповідників і навіть введений в 1880 році термін «Бывшие корабельные рощи» досить скоро застарів. А от дерева не встигали досягти й «підліткового» віку, бо дуб починає цвісти та плодоносити на відкритих місцях у двадцять років, а в лісі – в п'ятдесятилітньому віці!
Тільки з середини ХХ століття розпочалося відновлення та розширення лісового фонду  України. На сьогодні покриття Хмельницької області лісами становить майже 15 %. Проте і в наш комерціалізований час, де пиломатеріали з дуба коштують 2500-3000 гривень, а за кордоном їх оцінюють в 1000-1500 доларів за кубічний метр, хочеться сподіватися на господарське відношення, збереження унікальних подільських лісів та відновлення слави Поділля.
Олександр ГРАБОВСЬКИЙ, 097-502-09-73

Також у рубриці читайте:

Від радянського Проскурова до патріотичного Хмельницького

Сто років тому у Проскурові тротуар замінювали дошки, а візник був лише один

Проскурівський аеродром – колиска радянської авіації

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.