Люстрація простими словами

З часу перемоги Революції Гідності до лексикону пересічного українця впевнено увійшло слово «люстрація». Люстрація у всіх на вустах, проте мало хто знає, що ж це таке насправді.  

«Люстрація» означає з латини  - очищення через жертвопринесення. Але в сучасному світі в жертву вже нікого не приносять, люстрація передбачає заборону чиновникам впродовж певного часу або пожиттєво займати державні посади.

Зазвичай цей термін вживається щодо процесів у посткомуністичних державах Східної Європи з кінця 80-их років XX століття, де люстрація застосовується до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів таємної поліції, іноді — до всіх членів комуністичних партій.

Через люстраційне очищення пройшли багато наших сусідів - Чехія, Польща,  Німеччина,Угорщина, Румунія, Грузія, Литва, Латвія, Естонія.

В Україні про це почали вголос говорити після Помаранчевої революції. В 2005 році, народний депутат Левко Лук'яненко оголосив про розробку та необхідність внесення на розгляд парламенту відповідного законопроекту, який передбачав «обнародування, перевірку, облік і амністію осіб, причетних до протиправних дій недемократичного режиму».

Відомий дисидент пропонував люструвати колишніх інформаторів КДБ та спецслужб інших держав, тих хто брав участь в судових процесах над бійцями ОУН-УПА, іншими українськими патріотами. Підпадали під очищення чиновники, які причетні до фальсифікації президентських виборів 2004 року, закликів до сепаратизму, організації темників тощо.

В тому ж таки 2005 році Олег Тягнибок представив свою люстраційну ініціативу.

За його законопроектом передбачалося заборонити обіймати державні посади особам, які до 1 січня 1992 року працювали на керівних посадах в Комуністичній партії СРСР чи КДБ СРСР або співпрацювали з органами державної безпеки Радянського Союзу.

Аналогічний законопроект подавався на розгляд парламенту і в 2012 році, однак жоден із них не був прийнятий.

Незважаючи на різні формулювання, а іноді і навіть поетичні вирази, використані авторами, концепція люстрації, закладена у всіх трьох проектах є подібною.

На думку багатьох правників, жоден із них не дотримується відповідного балансу між необхідністю відновлення порушених прав та свобод під час існування СРСР і консолідації суспільства та захистом прав та свобод, гарантованих Конституцією та Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.

У 2014 році після всіх подій на Євромайдані, розстрілу Небесної сотні, втечі Януковича до Росії питання люстрації знову знову вийшло на перший план та стало однією з основних вимог Євромайдану.

 Цього разу Верховна Рада України попрацювала в цій сфері більш плідно і                        8 квітня 2014 року був прийнятий Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який фактично є люстраційний за змістом та визначає правові і організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів у зв’язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади.

16 вересня 2014 року, після кількаденних бурхливих дискусій, Верховна Рада прийняла Закон України «Про очищення влади». Цей нормативно – правовий акт був розкритикований правозахисниками та експертами як такий, що не відповідає європейським і міжнародним нормам прав людини та був на їхню думку був прийнятий з порушення процедури. Незважаючи на шквал критичних зауважень, закон не був ветований Президентом України та набув чинності 16 жовтня 2014 року.

В той же час, в зв’язку із гальмуванням державними чиновниками всіх рівнів люстраційних процесів, частина активістів вирішили самотужки люструвати державних чиновників, які себе скомпрометували.

 З вересня 2014 року в Україні набула поширення так звана «Смітникова люстрація» також –«Люстрація через смітник», «Дика люстрація», або «Trash Bucket Challenge». Так звані «народні люстратори» вкидали чиновників в сміттєві баки, обсипали мукою, закидували гнилими овочами, проводили через «коридори ганьби». Так активісти виражали свій меседж до чиновників «звільнити» робочі місця. Дика люстрація в Україні стала активним інструментом зведення особистих рахунків між політичними опонентами. Навіть в невеликих містах та селищах були свої люстраційні майдани та майданчики. Досить часто саме таке очищення ставало нічим іншим, як тиском на суд, на владу для прийняття потрібних рішень.

На сьогодні ми маємо законодавчу базу для проведення люстрації чиновників та суддів, вони поступово проходять люстраційні перевірки, працює реєстр посадовців, на яких поширюються люстраційні заборони. При Мінюсті створено цілий департамент, що опікується питаннями люстрації. Обурення українського народу, втомленого та роздратованого корупцією, можна зрозуміти, проте «сміттєва люстрація» є неприпустимим явищем в сучасній європейській демократичній та правовій державі, створення якої так прагне українське суспільство. В очах європейців це виглядає дикунством, нецивілізованим і протиправним.