Так званий "братський" народ за останні роки нашого "сусідського" життя забрав в нас не тільки "межу", яка завжди відокремлює городи, він забрав в нас навіть частину нашого того городу. За два з лишнім десятка років фільори великої імперії проникли у владу країни, її силові структури, військо, спецслужби і навіть в душу українця трудівника та молитвеника. Вже більше року, після Революції Гідності ми очищаємо наши "агієви конюшні". Спочатку обравши Голову (Президента), потім Раду, через кров і подвиги наших бійців востанововши Війско ми врахували майже все, щоб підняти країну з руїн та тенет
"братської" допомоги, врахували все що стосувалось земного нашого життя. Не врахували нажаль духовну складову нашої батьківщини.
Переважна більшість людей, живучи на землі, не думає про вічне життя. Розмірковують і думають що в житті цьому - тимчасовому - повноту свободи приносять гроші і влада, брехня і несправедливість, сили і здоров'я , вседозволеність і безкарність, аморальність. Поклоняючись цим ідолам прийдешнього віку, вдосконалюючись в гордині і егоїзмі, не помічаючи як все глибше і глибше занурюються в рабство - рабство самолюбства, гордині, і похотей, від яких страждають не тільки самі а і всі оточуючі.
Це призвело до того, що сьогодні нажаль не мирне небо над нашою Україною, наша країна потерпає від неоголошеної, підступної війни, від тих кого ще недавно рахували єдиновірцями, добрими сусідами, братами і від кого ніколи не чекали ніякої агресії. Які у доленосний час вибору нашої держави виступили гарантами перед світовою спільнотою нашої безпеки, суверенітету, непорушності кордонів і цілісності – Української державності. Зараз показують своє єство як лицеміри перед світовою спільнотою говорять одне а роблять інше. Брехня – це шлях у один бік, нею можна далеко зайти , але нізащо не повернутись, і батьком брехні є диявол. Прикриваючись вірою в Христа і самою Церквою говорять про бажання миру , співчувають а насправді не тільки хочуть і й всіма силами підтримують війну. Але ми переможемо бо на нашому боці правда , а Бог не в силі Бог у правді.
Багато тих хто приходить до храмів Божих і тут пізнає що є істинна свобода з Христом, і як стати на шлях духовного вдосконалення. Благо тим хто заради цієї духовної свободи, без ліні трудиться над своїм спасінням, зберігаючи вірність Христу і його заповідям переконавшись що вони є правдиві серед усіх незгод і болістей, печалі сьогодення. Миру і злагоди ми просимо для нашої Батьківщини, спокою і впевненості в завтрашньому дні.
Але до яких храмів ми приходимо? Ще величезна частина українства духовно окормляється Церквою, центр якої як не пародоксально співпадає з центром країни ворога, країни агресора, країни загарбника. Отримавши від попередньої влади повний матеріальний карт-бланш на востановлення храмів УПЦ в юрисдикції московского патріарха ми в результаті маємо тисячі анклавів, тисячі духовних "іловайських котлів". Я не закликаю до фізичного насилля проти дісно братів з духовенства, та братів і сестер вірян цієї конфесії (не люблю цього секулярного слівця). Я закликаю їх зараз розпочати справжній діалог любові, якій приведе до об'єднання наших православних українських гілок в Єдину Помісну Українську Церкву.
Треба осушити сльози матерів, жінок, дітей, які втратили своїх синів і дочок, чоловіків, батьків. Нехай торкнеться і наповнить їхні серця благодаттю нашого спільного духовного єднання, загоїть рану втрати. Нехай вселить надію на краще майбутнє, впевненість що жертва яку приносить наш народ не є даремною бо ми з Богом, і віддаємо своє життя за кращу долю нашої неньки - України.
Поповнюється число героїв які на протязі століть, боролися за волю, честь, і гідність українського народу. Вони не побоялися смерті, своїм подвигом, подолали смерть і з'єдналися з Христом сповняючи Його заповідь "Немає більшої любові як хто душу свою покладає за друзів своїх". Поповнюється сомн українських святих які біля престолу Божого моляться за нас, бо померти за свою Батьківщину, матір, родину, захищаючи рідну землю немає більшої честі на землі.
Пам'ятаймо, що всі ми браття і сестри у Христі і діти одного Отця Небесного і однієї Матері – України. Ми розуміємо, як сьогодні потрібна єдина Помісна Православна Церква, яка повинна насамперед служити Богові та репрезентувати інтереси українського народу. Православна Церква в Україні на протязі всієї своєї тисячолітньої історії завжди була із своїм народом, особливо в години лихоліття і скорботи. Вона розділяла з народом радість і горе.
Перефразовуючи О. Генрі можна з впевністю сказати що зараз настав саме тей час обрання своєї дороги, бо Болівар дісно ні двох, ні трьох тем більше, не винесе. Треба показати всьму світовому православ'ю, Константинопільськой Матері-Церкві, що ми знайшли порозуміння, ми готові до єднання, ми розуміємо що іншого шансу може не бути, бо ворог націлився знищити нашу націю, наши традиції, нашу віру Православну - віру Первозванного апостола Андрія, віру свв. Антонія і Феодосія Печерських, віру свв. Володимира та Ольги, віру прп. Іова Почаївського та сонму українських святих.
Понад триста років тому назад ми повірили "єдиновірному сусіду". В результаті Переяславська зрада, спалена церква Покрови на острові свободи - Хортиці, молоді герої Крут, Геноцид- Голодомор, наказ Жукова вивезти вагонами всіх українців до Сибіру (вагонів не вистачило), Небесна Сотня, вкрадений Крим, окупація Донбасу - що ще треба пережити, щоб зрозуміти що в єдності сила народу! Народ виносить останнє попередження нам всім - з фронтів повертаються сильні і тверді духом воїни світу. Вони чітко на війні вивчили Гімн України - ДУШУ і тіло положили за нашу свободу. Єднаємося ж навколо їх, єднаємось вірою ПРАВОСЛАВНОЮ.
" І Бог любові буде з вами" (2 Кор. 13.11)
