За кермом ніхто не бачить який ти
Нині у Сашка є кілька проблем – не вистачає грошей на ліки, потрібна освіта і живе спілкування.
- Мене не потрібно жаліти, - каже Олександр Продан. – Я можу й хочу працювати, бути потрібним.
Допомагає мама
Для початку Сашко хоче здобути водійські права. Для цього хлопцю потрібно поїхати на навчання у Львів. Безкоштовні курси тривають три місяці. Там же, за словами хлопця, можна отримати й іншу спеціальність – одному приміщенні навчають на 27 професій.
- Машина, це звісно, проблема, але це можна якось вирішити. Потім – або на менеджера, або щось таке. Я дивився в інтернеті відео про хлопця, візочника з Америки. Він казав – в машині я почуваюся повноцінною людиною. Можу сьогодні сісти, а завтра бути в іншій країні взагалі, - захоплено розповідає Сашко. – Права – це вільне переміщення містом. Я бачу те, що бачать інші. Ти сів у машину – тебе ніхто не бачить, а ти бачиш місто, з людьми спілкуєшся. І в мене вийде – я вперше за кермо сів у 12 і відразу поїхав.
Поїхати у Львів сам Сашко не може – потрібна постійна мамина допомога. На прожиття у Львові в сім’ї грошей немає. Усі заощадження пішли на лікування, а кошти, які нині отримують Сашко і його мама, витрачають на медикаменти.
- Поїхати не складно, але… Два рази на тиждень як мінімум мені потрібна мамина допомога. А як мамі там жити? Для мене буде приміщення, а їй – три місяці там сидіти? Їздити тяжко, але й жити там незручно.
Не хочу, щоб жаліли
- Лікарі кажуть, що Саша повинен піти. Вони бачили багато таких пацієнтів, які сиділи, а потім ходили. В ходунках… І в санаторії він в ходунках ходив, - розповідає мама Олександра.
Нині переважну частину свого часу Сашко проводить вдома. Працює за комп’ютером –електронний підзаробіток приносить 30-40 доларів на місяць.
- На вулицю можу виїхати лише з чиєюсь допомогою. В принципі, якщо чесно, туди їхати й не хочу. Чому? Бо як тільки з’являюсь надворі, у всіх такі очі відразу стають… Як не знати що, - ображається Сашко. - Я ніколи в житті не любив коли мене жаліли. Думав, що звикну – нічого подібного. Починають жаліти. Друзі, старші люди – та сама тема. Це навіть напрягає. Без проблем – я будь-де можу їздити, але не біля дому.
Наразі Олександр планує здобувати освіту. Зі спеціальністю ще не визначився.
- Я все життя поважав силову роботу. У візок я сів, коли мені було 19 років. Але до цього часу в будівництві я досяг всього. Сам робив роботи «під ключ», повністю. І коли я пішов працювати на меблеву фабрику, то за два місяці вмів робити те, що люди роблять через рік-півтора, - розповідає Олександр.
У друзів свої сім’ї
Трагедія, яка всадила молодого енергійного хлопця, кандидата в майстри спорту по боксу
у візок, сталась п’ять років тому. Дев’ятнадцятирічний Сашко пішов покупатись на річку неподалік від дому, і там невдало пірнув. Після лікарні комунікабельний хлопець надовго замкнувся у собі.
Саша розповідає – не хотів ні з ким бачитися і спілкуватися. Навіть у кримському санаторії, до якого мама повезла його на реабілітацію, тиждень не виходив з палати. Допомогли товариші по нещастю – візочники.
- Я приїхав – в шоці був. Що я тут роблю, та я не такий! А поселили з психологом. І от він мені за тиждень так мозок промив, що я просто тікав з тієї палати. Він реально мені мозок вставив. Після нього ще Наташа була, вона вже десять років просиділа – теж допомогла. І тоді я виїхав на коридор і став з людьми спілкуватися. А до того був замкнутий, - каже Олександр. - Друзі приходять, але в чому проблема – в них зараз вже свої сім’ї, діти. З багатьма спілкуюсь. З такими як я, але не з нашого міста.
Для бажаючих здійснити свій благодійний внесок, щоб допомогти Олександру Продану:
п/р 26002060825749 в ХФ КБ “ПриватБанк”
МФО 315405 Ідент. №3190501287 призначення платежу: благодійний внесок.
Також гроші можна переказати на картковий рахунок 4246 0051 1051 4010 через будь-який банкомат "ПриватБанк".
Або ж занести до редакції газети «ВСІМ» за адресою: проспект Миру, 69, ТЦ “Ріко”.
Нагадаємо, ми також збираємо гроші на операцію для Альони Дорофєєвої.
