Жителька Хмельниччини здалася у полон сепаратистам, аби врятувати життя сина
Марія Панасюк з Нетішина покинула все, аби знайти свого 20-річного сина, який зник в зоні АТО. Дізнавшись, що її Андрій знаходиться у сепаратистів, жінка поїхала на Схід. Сім діб Марія була у полоні, але не зламалася, вона готова була віддати життя заради спасіння своєї дитини.
Брати-двійнята Андрій та Іван - контрактники 25-ї десантної частини у місті Дніпро. Їхня мати Марія Панасюк постійно підтримувала телефонний зв'язок з дітьми. Жінка вірила, що вони повернуться додому живими та здоровими, адже хлопці запевняли, що у них все гаразд.
Вижив після обстрілу
Але літо 2014 року Марія Панасюк запам’ятає на все життя. 31 липня жінка мало не втратила свого сина. Поблизу міста Шахтарська, що на Донеччині, українські військові потрапили в засідку. Важко пораненого Андрія Панасюка бойовики ДНР взяли в полон.
- Мій син Ваня подзвонив й сказав, що Адрюшу підбили. Повідомив, що вже шість годин Андрюші немає в живих. Я сказала, щоб не вірив цьому, адже він його тіла не бачив, значить той живий. Моє материнське серце це відчувало, - розповідає жінка.
Нашвидкоруч зібравши речі - паспорт та сумочку, жінка вирушила на Схід. Вона дісталася до Дніпропетровська, де вже дізналася, що її Андрій важкопоранений, але живий.
- В Інтернеті сепаратисти розмістили відео мого сина вже з лікарні, він прохав забрати його звідти. Вони його заставили це зробити. Я дізналася, що 31 липня Андрюша разом з іншими хлопцями колоною їхав у місто Шахтарськ. Його БМДшку розбив постріл з танку. З дев’яти осіб він лише один залишився живий, всіх розірвало. Його хвилею відкинуло. 14 годин син пролежав майже бездиханний на землі поки сепаратисти зачистку робили.
Андрія взяли в полон, але його, як важкопораненого бойовики відправили в Донецьку обласну лікарню. П’ять з половиною годин тривала операція, хлопець отримав численні осколкові поранення та опіки ніг, рук, тулуба…
-Я прибігла у лікарню, там стояли охоронці. Мене, звичайно, до сина не впустили.
Куди я тільки не зверталася, аби звільнити Андрія, все безрезультатно. Тоді я пішла в Донецьке СБУ, просила, аби не вбивали його і обміняли мене на нього. Я знала, що якщо я не зроблю цього, то ніхто не врятує мою дитину.
Тиждень в пеклі
Сім днів, за словами Марії Панасюк, її тримали в приміщенні СБУ. Ці дні в полоні назавжди залишать чорний відбиток в її пам’яті. Що там коїлося, Марія не розповідає. Лиш пригадавши про це, у жінки виступили на очах сльози…
-Там просто так по головці не гладять. Те все, що було там дуже страшне, не хочу згадувати. Катування, пекло. Але я не зламалася, готова була віддати своє життя заради порятунку своєї дитини.
8 серпня жінці нарешті дозволили побачити свого пораненого сина у лікарні. Як розповів лікар матері, Андрія привезли майже бездиханного. Хлопець втратив багато крові, також лікарі діагностували перитоніт.
- На другий день в реанімацію до пораненого сина приходили ополченці і хотіли його забрати, але лікар їм сказав, що він без меднагляду помре, - розповідає Марія Панасюк. - Коли я вже нарешті побачила сина, радості не було меж. Тоді ж до лікарні приїхали російські журналісти, які робили репортаж для своїх новин. Вони знімали як матері сепаратисти віддають її сина… Мене та мого Андрія, та ще двох наших солдат обміняли на семеро сепаратистів.
Не втрачають надії
Та на цьому страждання Панасюків не закінчилися. Після обміну вони разом із іншими військовими наїхали на міну в полі. За словами жінки, декілька людей загинуло, інші – отримали поранення.
- Я їх всіх в соняшники підволочила. Як могла рятувала, перемотувала бинтами. Потім допомога з нашого блокпоста прийшла, - каже Марія Панасюк.
Через деякий час приїхав автобус і всіх забрали в місто Торез, звідти переправили до мобільного госпіталю під Запоріжжям. Там Марія допомагала санітарам доглядати за сином та іншими пораненими. А Андрію зробили чергову складну операцію, всередині його тіла так і залишилися осколки, які не можуть витягнути. До того ж він пошкодив кишечник.
- Повірте, я готова й далі їхати туди і допомагати цим дітям, каже жінка. - В мене чужих дітей не було, й немає, вони всі мої діти. Вони мене називали мама Марія. Я зараз тут, але моя душа рветься туди, допомагати іншим військовим. Андрій вже вдома, я знаю, що йому нічого не загрожує, а там мене чекає ще один син. Я прошу кожну маму, кожну родину молитися, лише молитва може зупинити цю війну, агресію проклятої Росії і Путіна. Ми живі Слава Богу, треба всім людям об’єднатися й допомагати тим, хто зараз на передовій захищає нашу країну.
Читайте також: Марію Панасюк нагородили церковною нагородою «За жертовність та любов до України»
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
