Я фанат театру та своєї справи!

- Як починали і де здобули відповідну освіту?
Я закінчив музичне училище за фахом співак, маю чудовий бас. Працював у філармоніях Львова, Києва, Житомира та Хмельницького. В минулому - радіолюбитель. Техніка – це моє хобі. І от з часом хобі стало основною професією. Я працював на заводі, щоб вивчити технологію обробки металу, і за рік роботи здобув шостий розряд токаря СТУ. Потім екстерном склав іспити в професійному училищі, і зараз усі ці здобуті знання мені стають в пригоді.
- Але як ви почали конструювати ляльки?
Мене «інфікував» цією роботою Сергій Єфремов. Ми з ним разом починали. Я працюю з дня народження театру. Дуже люблю, коли актор репетирує з лялькою, придивляється до неї, тоді виникають побажання, які я можу не врахувати на початковій стадії роботи. Можливо, актору не вистачає повороту руки ляльки. От саме такі нюанси і роблять роботу цікавою, адже потрібно знайти вирішення проблеми.
От наприклад, дружина Єфремова Еля Смірнова завжди працювала з лялькою, намагалася відчути всі нюанси та вимагала від мене ідеальної роботи, ставила на перший погляд нереальні задачі, але ми все вирішували. Вона моя улюблена акторка.
Завжди намагаюся працювати із режисером та актором рука в руку, тоді можна виготовити ляльку, яка передасть усі потрібні емоції та рухи.
- Яка лялька була найважчою у виготовленні за весь час роботи?
Найскладнішим було виготовити ляльки для номеру Сергія Єфремова «Маріонетки». Важко було тому, що я лише два роки працював, а для такої роботи потрібно повністю зануритися у цю справу.
Більшість моїх колег рухаються по інерції, а завжди намагаюся знайти оригінальне вирішення. От останнє, над чим мудрував, була лялька-собака, яка надягається на голову та спину актора. Потрібно було продумати весь каркас так, що вуха, очі та рот могли рухатися.
- За такий довгий час роботи в театрі кого б хотіли згадати?
Вважаю, що найбільше зробили для театру ляльок директор Алла Пундик, адже за такий короткий час вона добилася багато чого. От тільки наш ремонт чого вартий! Також вона намагається зробити із колективу моноліт, єдиний організм, а це не так вже й легко, адже всі ми творчі люди. Радує те, що я бачу плани на майбутнє нашого театру.
- Якщо у вас так багато цікавих ідей та розробок, можливо, ми з часом побачимо ваш підручник?
Я не буду випускати книгу, хоча багато хто мені про це говорить. За час роботи я виготовляв ляльки для київських та московських театрів. Я завжди ділився секретами і можу сказати, що моїми розробками користуються на території колишнього Радянського Союзу, адже нас насправді не так вже і багато, і інформація поширюється швидко.
Інформаційна служба газети “Діловий тижневик “ВСІМ”