«Я хотів бути військовим, але не думав що у 19 років буду воювати»

Ще місяць тому солдат, сьогодні Ігор Квас носить форму прикордонника та тренує стройовий крок. Він став курсантом Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького.

Замість дембеля на війну

- Я хотів бути військовим з сьомого класу, знав, що мене чекає кар’єра «в погонах», - каже Ігор Квас. - 24 квітня минулого року мене призвали в 169 навчальний центр в Чернігівській області. Я освоїв професію командира відділення, отримав червоний атестат фахівця. Планував залишатися, щоб вчити наступні покоління. Але наш навчальний центр розформували, хлопців «розкидали» по іншим частинам. Мене направили  в Білу Церкву в перший батальйон 72-ої окремої механізованої бригади.  В нас була і вогнева, і фізична підготовка.  Якраз перед моїм «дембелем» таке сталося в Україні…

Разом із контрактниками добровольцями у зону АТО визвалося троє строковиків, серед них був й Ігор. Повний автобус військовослужбовців відправився 10 квітня на забезпечувати правопорядок на блокпостах у Донецьку область.

- Нам видали все необхідне, - каже юнак. - Я багато чув про те, що військових не годують, не укомплектовують, але в нас такого не було. Кожен мав відповідну зброю, відповідно до своєї посади,  гранати різного типу і призначення, патрони.

Пройшов «хрещення вогнем»

У складі 72-гої бригади  19-річний доброволець потрапив в Маріуполь. Там, українських військових оточили сепаратисти та не випускали з міста.

- В Маріуполі нас оточили, щоб ми не покинули місто, - розповідає хлопець -  Ми тікали, бо знали, що має бути обстріл. В нас було два БТРа та  БМП. Нервували всі.

Тоді українським військовим все ж вдалося на БМП  прорвалися через барикаду, яку звели сепаратисти. Але це не єдиний спогад молодого солдата, який назавжди залишиться у його пам’яті. Найстрашніше, за словами Ігоря Кваса, було біля Амвросіївки, коли їхній військовий табір обстрілювали не тільки з стрілецької зброї, а й з «Градів».

- Ми були в Амвросіївці  десь 40 днів. Жили в польових умовах, - розповідає хлопець. –Неподалік було два озера, ми возили звідти воду. Бувало так, що й не милися декілька днів, а бронежилети та берці три дні не знімали. Спали в них. Інакше не було як. Нас так обстрілювали, що горіли палатки. Інколи, коли була реальна загроза з боку противника, доводилося спати в окопах. Обстрілювали нас переважно вночі.  

В моменти, коли була найбільша небезпека, Ігор переосмислював своє життя. Особливо тоді, коли доводилося більше доби сидіти в окопі, не знаючи що буде далі. Від молодого парубка не залишилося й сліду. На війні він виріс, став дорослим і серйозним чоловіком. Він бачив поранених та мертвих свої бойових товаришів.

- Дивлюся вверх. Бачу щось летить, а потім зривається на висоті. То був «Град», - каже Ігор. – Літали безпілотники, ми їх збивали, але вони вже знали наші координати. Тоді ми вже знали, що в хід піде артилерія. Ми копали окопи, готувалися до серйозних обстрілів.

Від служби не відмовився

Побувавши на війні, Ігор Квас не відмовився від служби. Ще до АТО він подав документи в прикордонну академію. Саме по цій причині його відізвали з зони проведення бойових дій. Він приїхав у Хмельницький, щоб здати іспити та вчитися далі.

- Я хочу стати офіцером. Не хочу, щоб люди гинули. Це була моя мрія. Я впевнений, що тут моє місце, - каже першокурсник Ігор.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.