США використовують українську розробку для захисту своїх об'єктів. До її створення долучились хмельничани

• Технологія, до створення якої долучились хмельничани, переросла у найбільшу світову мережу детекції повітряних цілей.
• Систему розгорнули на авіабазі США Prince Sultan у Саудівській Аравії після того, як база зазнала ударів іранських дронів і ракет.

Історія українського ІТ-сектору поповнилася кейсом світового рівня. Технологія акустичного виявлення ракет та дронів, над якою на початку повномасштабної війни працювали Степан Танасійчук разом із партнерами в межах спільного проєкту єРакета, вийшла далеко за межі України.

Нещодавно стало відомо, що цю розробку розгорнули США на авіабазі Prince Sultan у Саудівській Аравії – після того, як база втратила обладнання вартістю понад $1,3 млрд через атаки іранських дронів і ракет. Як звичайні мікрофони на стовпах перетворилися на високотехнологічну систему, яку хвалять генерали НАТО, та чому цей проєкт став життєво важливим для українського неба – читайте в інтерв’ю зі Степаном Танасійчуком.

«На відео фіксувався лише факт польоту ракети. А летіла вона з великою швидкістю…»

Ідея створити акустичні датчики для відстеження повітряних цілей виникла на початку повномасштабної війни, розповідає засновник хмельницької ІТ-компанії Stfalcon, розробник додатку «Повітряна тривога» Степан Танасійчук. Тоді він із командою працював над цим проєктом, як волонтер:

«На початку 2022 року була проблема, що не вся територія України була покрита поточною системою радіолокації. І була проблема, що повітряні цілі зникали з радарів. Були приклади, що люди знімали відео, коли пролітала ракета, далі скидали ці відео вище і через кілька людей це відео могло пройти, поки потрапляло до військових. За цей час ракета вже могла сотні кілометрів подолати від місця зйомки».

«Коли ракета пролітає, то її двигуни видають специфічний звук, який можна алгоритмічно фіксувати…»

У червні 2022-го Степан разом з двома партнерами Олексієм та Всеволодом започаткували новий спільний проєкт під назвою «Бавовна» (згодом – «єРакета»), у межах якого паралельно перевіряли три різні ідеї щодо детекції повітряних цілей: акустичні датчики (ідея одного з партнерів), мобільний застосунок єРакета, в якому люди повідомляють про проліт ракет (його робила команда Степана Танасійчука Stfalcon з Хмельницького) та малі морські радари. Сам акустичний датчик був окремим пристроєм: телефон з мікрофоном та спеціальною програмою, що розпізнає звук.

«Ідея була така. Ми напишемо програму, поставимо на ці телефони, підключимо зовнішній мікрофон. І програма буде слухати, що відбувається. Якщо пролітає ракета, то її двигуни видають специфічний звук, який можна алгоритмічно фіксувати. Один датчик дає лише факт прольоту цілі. Точне місце розташування цілі система визначає, коли той самий звук одночасно фіксують кілька сусідніх датчиків. Тому потрібна велика і щільна мережа сенсорів по всій території країни».

Тоді було відомо, що акустичні датчики для детекції ракет вже використовуються в Ізраїлі, згадує Степан Танасійчук. Однак було розуміння, що територія України набагато більша і покрити її усю акустичними датчиками буде складно. Для початку потрібно було продумати, як та куди ставити мобільні телефони, аби вони фіксували звук ракети:

«Однією з ідей було просто дати програму людям, щоб будь-хто міг встановити її на телефон, підключити до нього мікрофон і розташувати цей мікрофон за вікном. Таким чином ми могли швидко розбудувати велику мережу мікрофонів по всій Україні. Але було побоювання, що цю систему можна буде скомпрометувати і ворог скористається такою можливістю».

«Ракети будували маршрут польоту так, щоб їх не виявили і не знищили…»

Перші акустичні датчики у вигляді телефонів з мікрофонами розпочали встановлювати в тестовому режимі на території Вінницької та Хмельницької областей, в партнерстві з місцевими ОВА, говорить Степан Танасійчук.

«Проблема була в тому, що на той момент ракети, а пізніше й шахеди так будували маршрут польоту, щоб їх не виявили і не знищили. По Вінницькій та Хмельницькій областях вони часто йшли руслом Дністра, де їх було складно виявити традиційними засобами. В якийсь момент, вони “виринали” і починали рух на північ. Також часто йшли по кордону з Молдовою наприклад і навіть залітали на її територію. Ну а ми розуміли, що чим пізніше буде виявлена повітряна ціль, тим менше часу відреагувати і відповідно нижчі шанси її знищити. Акустичні датчики чули те, що радари не могли побачити. В Хмельницькій області нам допомагав тодішній очільник ОВА Сергій Гамалій, з яким я був знайомий ще під час розробки «Повітряної тривоги». Він призначив мене своїм радником, в нас була постійна комунікація. Я розповів йому про датчики, він повірив в ідею і дав відповідні вказівки, щоб встановити ці датчики на території Хмельницької області. Згодом ті підходи та принципи вибору локацій, самого монтажу та інші, які ми застосували в Хмельницькій області, були масштабовані на решту областей».

«Це був телефон і мікрофон. Це доволі бюджетне рішення…»

Проєкт показав себе в жовтні 2022-го, коли росія розпочала масовані ракетні атаки на території України. Датчики змогли зафіксувати кілька ракет і це, згадує Степан Танасійчук, стало справжнім проривом. Почали пропонувати розробку іншим областям, до кінця осені вже десяток регіонів України мали на території ці акустичні датчики. Попри це, держава до ефективної та порівняно недорогої розробки поставилась скептично:

«В мене були очікування, що коли буде підтвердження, що ця система працює – одразу прийдуть військові і скажуть: «Дякуємо, давайте нам ваші напрацювання і далі ми самі». Після чого швидко масштабують це на всю територію держави.  Це був просто телефон + мікрофон + корпус + зарядка. Собівартість одного датчика була приблизно 200-300$. Це було доволі бюджетне рішення, але на всю територію України їх треба було десятки тисяч. Ми розрахували, що 40 тисяч датчиків – це такий мінімум, аби рівномірно покрити всю територію і не губити повітряні цілі. Міноборони тоді нас вислухали – сказали, що “круто” і на цьому все зупинилось. Чесно, я тоді цього щиро не розумів. Загалом часто військові скептично ставились до нашого проєкту.».

«Генерал НАТО хвалить винахідливість українців…»

Міністерству оборони, згадує, знадобилось більш ніж півроку, аби повірити в ефективність акустичних датчиків. Згодом інформація про наші акустичні датчики, які слухають та фіксують політ ракет та шахедів, дійшла і до НАТО, каже Степан Танасійчук:

«На одному з відео головнокомандувач Військово-повітряних сил США в Європі, генерал Джеймс Хеккер дуже хвалить винахідливість українців, які придумали, як він сказав, мобільні телефони з мікрофонами чіпляти на стовпи і слухати, що відбувається навколо, для того, щоб детектувати шахеди і ракети. Дані з тисяч датчиків зводяться в єдину систему командування і управління — «Віраж». Звідти інформація про напрямок руху ворожих цілей у режимі реального часу йде на iPad мобільним вогневим групам».

Після цього проєктом зацікавились в НАТО, але співпраця далі йшла без нього, згадує Степан Танасійчук:

«Я в проєкті приймав участь десь до кінця 2023 року. В той час у нас з’явився інвестор Павло, якого залучив мій партнер Олексій і воно поїхало далі без активної участі мене та нашого третього партнера. Зараз цей проєкт називається Sky Fortress. Олексій з Павлом зареєстрували окремі юридичні компанії, в яких обіцяли надати нам справедливу частку. Але пройшло вже кілька років, а обіцянка на жаль залишилась лише обіцянкою».

Наразі акустичні датчики розгорнули на своїх військових базах США. Литва планує розгортання у 2026 році, а Румунія тестує систему. Нині це вже не просто телефон із мікрофоном, а повноцінне апаратне рішення, яке заточене під виявлення повітряних цілей. Та попри те, що партнери вчинили не дуже гідно, Степан Танасійчук радіє з того, що його робота допомогла в обороні України та допомагає іншим країнам:

«Ефективність збиття підвищилась. В 2022-2023 нам передавали цифри, на скільки більше повітряних цілей було збито завдяки нашим детекціям. І це були умовно десятки цілей. А зараз і датчиків стало набагато більше і безпілотники по Україні запускають по 800 за добу. Відповідно, я думаю, що цей проєкт вже допоміг знищити тисячі повітряних цілей і продовжує це робити щодня. Що в свою чергу рятує велику кількість життів українців та запобігає шкоді, яку могли завдати ті ракети та шахеди, якби долетіли до цілі».

«Ми змушені з того, що є, придумати, як себе захистити…»

Західні країни, на його думку, ставляться до українських розробок скептично та навіть зверхньо:

«Ми, на їх фоні, такі трохи бомж-стайл рішення робимо. Західні компанії десятиліттями виробляють високотехнологічні рішення з величезною кількістю компонентів, патентів, і це круто. Але вони мали на цей час та бюджети, яких у нас нема. Тому ми були змушені захищати себе більш простими та доступними виробами. Але з кожним днем ці вироби вдосконалюються і стають технологічно складнішими та ефективнішими»

 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.