«Авто наїхало на міну...»: історія капелана зі Старокостянтинова
- Його курси з тактичної медицини пройшли понад тисячу військових.
- Новорічну ніч зустрів з бійцями у бліндажі в Бахмуті.
- Спільно з побратимами евакуйовував поранених.
Роман Комаринець - волонтер, капелан, інструктор з тактичної медицини і батько двох дітей. Йому – 32 роки. Він – зі Старокостянтинова.
На передовій був уже десь разів з 15.
«Я їжджу на 2-3 дні, коли просто щось відвожу, чи роздати допомогу для населення, або з бійцями поспілкуватися, - оповідає «Суспільному». - Для хлопців, для військових дуже важливо не те, що ти говориш, а те, що ти робиш».
Уперше потрапив туди як інструктор з тактичної медицини. Його курси пройшли 1200 військовослужбовців.
У липні біля Іванівки, що на Херсонщині, попросився в командира на евакуацію поранених.
«Ми штурмували позиції десантників, - пригадує. - Цей штурм був успішний, і наступного дня ми зайняли ці позиції. Я молився з командирами перед початком бою. Я молився з бійцями перед тим, як йшли на штурм».
Втрат у тому бою не було. Спільно з побратимами отець того дня вивіз близько 30 поранених на пікапах. Під час евакуації їхнє авто наїхало на міну, але вона не спрацювала.
«...Там був мінний шлагбаум, - зауважує. - Авто наїхало лише на одну міну, а їх там було близько 10. В одному місці сліди нашої машини пройшли майже поруч з підривником, а в іншому - ми проїхали через підривник міни, але вона не розірвалася».
Востаннє на передовій капелан був у Новорічну ніч, діставався туди попутками.
«Мені пощастило зустрічати Новий рік з моїми хлопцями на фронті, - зазначає. - Деякі з них казали, що хотіли б бути зі своєю сім’єю, але те, що вони тут, багато про що говорить, більше за слова. Більшість з них говорять про свою сім’ю, про рідних, про ті можливості, які вони втрачають, захищаючи свою сім’ю, не маючи змоги бути з ними».
