Евакуйована на Хмельниччину 90-річна луганчанка згадує німецьку окупацію

• За часів незалежної України Вікторії Шипіловій з Луганська вже двічі довелось тікати від війни.

• Вона навчалась в першому класі, коли почалась Друга світова.

• Дізнавайтесь детальніше про спогади 90-річної вимушеної переселенки.

90-літня луганчанка Вікторія Шипілова двічі тікала від війни та окупації: спочатку з Луганська до Києва, а потім зі столиці на Хмельниччину. 

Вікторія Шипілова з дочкою Альбіною мешкають у хостелі для переселенців без комфортних умов та навіть дверей. Вікторія, яка в Луганську проживала трикімнатній квартирі, не нарікає на умови. 

«Ми залишили свою квартиру. Вона нікому не потрібна. Там, якщо й купують нерухомість, то шикарні оселі за п’ять копійок. Зараз мені щиро шкода тих, хто там залишився. В Луганську багато людей, які налаштовані проукраїнськи, але вони не можуть вийти й прямо про це сказати… там ще в 14-15-му роках вийшов закон про «інакодумців». Їх просто в підвали кидали, це було все жорстко.  А зараз людей, які думають «не так», чи дивляться не так, просто з Донбасу відправляють, як полонених, як живе м'ясо. Забирають мобільні, вони не мають права вибору», - говорить Альбіна Федоренко.

Зі слів луганчанки Вікторії, вона добре пам’ятає, як почалися воєнні дії в 1941-му році. Тоді вона закінчила 1 клас.

«Я стояла в черзі за хлібом і в гучномовець оголосили, що почалася війна. Від самого початку бомбили Луганськ. Батька одразу забрали. Він працював водієм у мирний час. Коли почалась війна, він став танкістом і всю війну пройшов. Повернувся, навіть один раз у відпустку приїжджав, після чого народилася моя наймолодша сестра, п’ята», - згадує  Вікторія.

У Другу світову Луганськ був окупований нацистами. Вікторія розповіла, як вояки нацистської армії мешкали в їхньому будинку:

«В нас була маленька спальна кімната, ми туди сховались: бабуся, мама і нас четверо. Вони, якщо можна так сказати, коректно до нас ставилися. Вони просили маму готувати, і після того, як поїли, то обов’язково в казані їжу для нас залишали», - говорить жінка.

Вікторія стверджує: «Ніколи б не подумала, що росіяни нападуть на українців».

«Нехай це буде остання війна, і нехай вона швидше закінчиться», - каже Вікторія наприкінці свого інтерв'ю Суспільному. Поділля.

За словами Альбіни, її мати Вікторія й досі зберігає горду поставу, витончена,  цікавиться новинами та весь час запитує, коли ж можна буде повернутися в рідний Луганськ.

 

 

 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.