Хмельничани попрощалися з Героями Олександром Пусацьким і Дмитром Костаревим

• Олександр Пусацький служив на Запорізькому напрямку, загинув у жовтні 2023 року.

• Дмитро Костарев загинув на Сумському напрямку у липні 2025 року.

Сьогодні, 4 серпня, у Хмельницькому віддали останню шану двом захисникам — Олександру Пусацькому та Дмитру Костареву. Обоє загинули, захищаючи Україну: один — на Запорізькому, інший — на Сумському напрямках. Обидвох поховали на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове. Про це повідомили у ТРК "Місто".

Олександро Пусацький



0 0

Прощання з Олександром Пусацьким відбулося у Свято-Георгіївському храмі. До початку повномасштабного вторгнення він працював укладальником бруківки, мав мирну професію, родину і звичайне життя. Коли розпочалась велика війна, вступив до лав 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.

18 жовтня 2023 року Олександр зник безвісти в Пологівському районі Запорізької області. Саме цей день, як стало відомо згодом, і став його останнім боєм. Йому назавжди 34 роки. У загиблого залишилися сестра, дружина та двоє дітей.

Олександра поховали з військовими почестями, поруч із іншими полеглими побратимами на Алеї Слави.

Дмитро Костарев



0 0

Також цього дня хмельничани провели в останню путь ще одного Героя — Дмитра Костарева. Він народився в селищі Базалія на Теофіпольщині, а згодом переїхав до Хмельницького, де одружився й працював вантажником. Був скромним, працьовитим, щирим — таким його згадують рідні та сусіди.

У 2024 році Дмитро став на захист України. Пройшов кілька бойових напрямків — зокрема Курський і Сумський. Останнім став бій поблизу села Павлівка на Сумщині, де 29 липня 2025 року воїн загинув. Йому було 36 років. У Дмитра залишилися батьки та дружина.

Побратим Дмитра під час прощання ледь стримував емоції:

«Це один із найгірших днів у моєму житті. Немає нічого болючішого, ніж прощатись із побратимом. Я з цією людиною їв, спав, працював. Ми були у таких місцях, які важко описати словами.
Він був найкращий серед нас. Найтихіший, найспокійніший, завжди розважливий і грамотний. Клята війна забирає найкращих…»

Сусідка Дмитра, пані Наталія, так говорила про нього:

«Він був дуже чемним, ніколи нікому не заважав, не робив зла. Працював, як бджілка. Ми знали, що є такий Діма у під’їзді. При нагоді зустрічались, вітались, але коли бачила його за роботою — це була людина з золотими руками й великим серцем.
Коли покликали боронити Україну — він пішов. І сьогодні дуже боляче. Такі хлопці мали би ще жити, творити, будувати. Вони могли зробити для України ще дуже багато. А зараз... слів немає. Лише скорбота.»

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.