На Хмельниччину на щиті повернулись пʼятеро військових. Хто вони

• Попрощалися із п’ятьма захисниками: Олексієм Літусом зі Старокостянтинівської громади, Романом Німеньким із Чорноострівської громади, Анатолієм Онищенком із Понінківської громади, Іваном Пасєкою з Війтовецької громади та Миколою Тишковим із Шепетівки. 

Ще п’ятьох захисників України провели в останню путь на Хмельниччині. У громадах області прощалися з воїнами, які боронили країну на фронті, рятували побратимів, проходили найважчі напрямки війни. Декого рідні чекали місяцями після статусу “зниклий безвісти”. Усі вони повернулися додому “на щиті”.

Про прощання із Героями повідомили у громадах Хмельниччини.

Олексій Літус

7 травня у Старокостянтинові попрощалися із солдатом Олексієм Літусом. Захисник народився 17 березня 1983 року. Він помер 8 квітня 2026 року в районі виконання бойових завдань. Герою було 43 роки. Поховали військового на міському кладовищі у Старокостянтинові.

Роман Німенький

У селі Манилівка Чорноострівської громади цього ж дня відбулася церемонія прощання із Романом Німеньким. Захисник народився 2 жовтня 1990 року у Манилівці. Навчався у місцевій та Миколаївській школах, згодом здобув освіту у Чорноострівському професійному аграрному ліцеї. Опанував спеціальності слюсаря, тракториста-машиніста та водія.

У мирному житті працював будівельником у Києві та за кордоном. Рідні згадують його як працьовитого, щирого та турботливого чоловіка, який любив домашню роботу й захоплювався кулінарією. У травні 2024 року добровільно вступив до лав ЗСУ. Служив у складі Третьої окремої штурмової бригади.

24 липня 2025 року Роман Німенький загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Греківка на Луганщині. Тривалий час його вважали зниклим безвісти. Лише 2 травня 2026 року родина отримала офіційне підтвердження загибелі. Воїну назавжди залишилося 34 роки.

Анатолій Онищенко

Понінківська громада попрощалася із молодшим сержантом Анатолієм Онищенком. Захисник народився 12 травня 1975 року. Навчався у Новобузькій школі №7, а з 1996 року проживав у Понінці.

На захист України став 2 лютого 2023 року. Служив старшим бойовим медиком розвідувальної роти. Із кінця грудня 2023 року вважався зниклим безвісти. Родина понад два роки жила між болем і надією, чекала бодай якоїсь звістки.

Згодом стало відомо, що військовий загинув 15 грудня 2023 року поблизу села Роботине Запорізької області під час мінометного обстрілу. Герою було 48 років.

Іван Пасєка

6 травня Війтовецька громада провела в останню земну дорогу Івана Пасєку. Захисник народився у селі Польові Гринівці у багатодітній родині. Навчався у Великих Зозулинцях, проходив строкову службу, працював у Києві, а у 2015 році повернувся на Хмельниччину та проживав у селі Бокиївка.

До лав Збройних Сил України був мобілізований 18 лютого 2025 року. Серце військового зупинилося перед виходом на позицію. 

Жителі громади зустрічали захисника живим коридором із прапорів та квітів. Люди навколішки проводжали Героя дорогою додому...

Микола Тишков

7 травня Шепетівка попрощалася із Миколою Тишковим — залізничником, машиністом та воїном, якого побратими знали за позивним “Тиша”.

Микола народився 22 травня 1982 року у селі Михнів на Ізяславщині. Був єдиним сином у родині. З дитинства захоплювався технікою, а після школи вступив до Козятинського училища залізничного транспорту, де здобув професію машиніста електровоза.

Усе життя працював у локомотивному депо Шепетівки. У його трудовій книжці був лише один запис. Колеги згадують Миколу як висококласного фахівця, чия світлина неодноразово була на дошці пошани.

Разом із дружиною Альоною виховував двох дітей — сина Івана та доньку Поліну. Рідні кажуть: сім’я була для нього найбільшою цінністю. Друзі називали його людиною із “золотими руками”, яка завжди приходила на допомогу.

30 травня 2024 року Миколу мобілізували до війська. Після навчань у Рівному, Луцьку та Полтаві він вирушив на Покровський напрямок, а згодом брав участь у Курській операції.

Побратими згадують “Тишу” як врівноваженого, мудрого та надійного воїна, який став наставником для молодших військових. Для багатьох він був не просто товаришем по службі, а людиною, на яку можна покластися.

У березні 2026 року Микола приїжджав у коротку відпустку та влаштував родині невеликий відпочинок, аби подарувати бодай трохи спокою серед війни. А ввечері 30 квітня востаннє написав дружині: “Кохана, люблю тебе і діток. Відпочивайте. Лягайте спати…”.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.