На щиті повернулись семеро військових з Хмельниччини. Імена

• Наймолодшому було 23 роки.
• Деякі з воїнів тривалий час вважалися зниклими безвісти.

Впродовж останніх днів у громадах Хмельницької області попрощались із військовими, які боронили Україну. Історіями бійців поділились місцеві адміністрації.

Ігор Бугайчук



0 0

9 жовтня у село Заставці, що на Старосинявщині, "на щиті повернувся" Ігор Русланович Бугайчук.

У громаді розповідають: військовий пішов служити ще 2014 році, брав участь в АТО.

У травні 2017 року Ігор Бугайчук підписав контракт. Із серпня 2017 року по березень 2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. У громаді зазначають: військовий неодноразово був відзначений вищим командуванням за мужність, патріотизм, бойові заслуги у захисті незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України.

7 жовтня 2025 року родина отримала сповіщення про смерть Героя. Ігор Бугайчука поховали у рідному селі.

Руслан Кухар



0 0

9 жовтня на щиті на Дунаєвеччину повернувся захисник із села Чаньків — старший солдат Кухар Руслан Анатолійович.

Народився Руслан у 1987 році. Закінчив місцеву школу із золотою медаллю. Після школи вступив до Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, де здобув освіту за спеціальністю «Фізика. Інформатика». Руслан мав і талант до музики, він віртуозно володів різними музичними інструментами. Одружився, у сім’ї народився син.

Із 2022 року Руслан Анатолійович працював керівником гуртка у Центрі позашкільної освіти.

"Він був мудрим, врівноваженим, чуйним і добрим учителем, другом, до якого тягнулися діти, наставником, який надихав, прикладом для усіх. Створений ним колектив став справжньою родиною, а вихованці з натхненням представляли Центр на обласних та всеукраїнських конкурсах", — розповідають у громаді.

У травні 2024 року, отримавши повістку, Руслан став до лав Збройних Сил України. 5 жовтня 2025 року його життя обірвалось. Це сталось під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Куп’янськ Харківської області.

Герою було 38 років.

За час військової служби Руслан неодноразово отримував відзнаки та подяки, зокрема нагороду від Міністра оборони України — “Залізний хрест”.

Віктор Корольчук



0 0

У Грицівській громаді 7 жовтня попрощалися із захисником України Корольчуком Віктором Васильовичем.
 Герой був жителем Микулин.

Віктор народився 17 серпня 1993 року в селі Сполів Здолбунівського району Рівенської області. Тут пройшло його дитинство. Тут він закінчив 9 класів школи. Був веселим, спокійним, товариським, а також гарним та старанним учнем, розповідають у громаді

У 2009 році Віктор Корольчук разом з мамою переїхав до села Микулин. Після закінчення школи юнак навчався у Грицівському вищому професійному училищі № 38. Далі Віктор оселився у Києві та працював там будівельником.

8 квітня 2024 року чоловік став на захист Батьківщини. Був солдатом, стрільцем-снайпером 7 парашутно-десантної роти 2 парашутно-десантного батальйону.

Останніх 15 місяців Віктор вважався зниклим безвісті... Тепер родині прийшла трагічна звістка: 3 липня 2024 року у бою в районі населеного пункту Карлівка Покровського району Донецької області Віктор Корольчук загинув...

 Герой не встиг створити власну сімʼю... У нього залишились мама і тато.

У громаді додали:

"Віктор долучився до лав Небесного війська, де разом із своїм братом  — Захисником України — оберігатимуть наш спокій та мирні сни".

Поховали Віктора Корольчука в селі Микулин з усіма військовими почестями.

Олексій Мохов



0 0

7 жовтня Славута прощалася із захисником Олексієм Моховим, життя якого обірвала війна.

Герой народився 6 квітня 1990 року. У 2006 році він закінчив Донецьку школу, а згодом, у 2010 році, — Донецький електрометалургійний технікум, здобувши фах “Обслуговування теплотехнічного устаткування і систем теплопостачання”.

Олексій працював стрільцем 4-го розряду у виробничому підрозділі Козятинського загону воєнізованої охорони АТ “Українська залізниця”.

"Будував своє життя, створив сім’ю, став люблячим чоловіком і турботливим батьком. У нього народився син — маленький хлопчик, для якого татові руки були найнадійнішим прихистком у світі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, сім’я Олексія була змушена покинути рідну Донеччину й переїхати до Славути", — розповідають у громаді.

1 лютого 2023 року Олексій Володимирович Мохов був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив в аеромобільному взводі військової частини А2582 на посаді оператора. 2 жовтня 2023 року Герой зник безвісти.

День за днем, тиждень за тижнем — рідні вірили, чекали... Та стало відомо, що Олексій Мохов загинув смертю Героя. Це сталось поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області.

Мирослав Ремішевський



0 0

Новодунаєвецька селищна громада 6 жовтня провела в останню дорогу свого земляка, жителя села Лошківці – Ремішевського Мирослава Владиславовича. Йому було лише 23…

Життя Героя обірвалось на Донеччині. Він загинув 19 вересня 2025 року поблизу населеного пункту Дорожнє Покровського району під час виконання бойового завдання. Мирослав був жителем села Лошківці. Народився 23 жовтня 2002 року.

Олег Шевякін



0 0

7 жовтня Ямпільська громада провела в останню путь свого земляка — полеглого Героя Олега Шевякіна.

Олег Володимирович Шевякін народився 17 жовтня 1975 року. Він боронив Україну.

Життя Героя обірвалося 26 вересня 2025 року в районі населеного пункту Андріївка-Клевцове Волноваського району Донецької області. Внаслідок ворожої атаки FPV-дроном Олег Володимирович отримав поранення, несумісні з життям.

Бійця поховали у рідному селі В’язовець.

Борис Ястремський



0 0

9 жовтня жителі Ярмолинецької громади попрощались із воїном – земляком Ястремським Борисом Віталійовичем.

Народився Борис 22 травня 1983 року у селі Шарівка колишнього Ярмолинецького району. Закінчив місцеву школу. Працював у службі охорони в Кам’янці – Подільському, а потім трудився на будівництві доріг. Повістку на мобілізацію чоловік отримав 25 лютого 2022 року, наступного дня він пішов до військкомату. Разом із побратимами брав участь у боях у найгарячіших точках. Під Пісками отримав важку контузію. Перебував на лікуванні у шпиталі. Повернувся на службу та потрапив на Курський напрямок. Тут отримав поранення.  Потім знову була служба, і знову лікування. Востаннє рідні спілкувалися із Борисом 17 липня вранці. після цього зв’язок обірвався. Родина шукала його, але результатів не було.

Далі надійшла звістка про смерть воїна. Його життя обірвалось 25 серпня 2025 року.  У Героя залишився брат та його родина, бо батьки уже померли, а власної сім’ї створити ще не встиг. 

Місцем вічного спочинку Бориса Ястремського стало кладовище у селі Шарівка.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.