На щиті повернулось шестеро військових з Хмельниччини. Хто вони

• Війна забрала життя Богдана Власюка, Валентина Котика, Василя Ожіховського, Юрія Ткачука, Андрія Худого, Дмитра Шереметинського.
• Деякі з них були зниклими безвісти.
• Наймолодшому Герою всього 23 роки.

У різних громадах Хмельниччини впродовж останніх днів відбулися прощання із військовими, які загинули на фронті або померли внаслідок поранень. 

Богдан Власюк

18 лютого у Берездівській громаді провели в останню путь старшого сержанта Богдана Власюка.

Він народився 18 вересня 1977 року в селі Малий Правутин. Навчався у Берездівській школі, строкову службу проходив у 1995–1997 роках. Після армії обрав педагогіку: закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний університет за спеціальністю «вчитель фізичної культури». Викладав допризовну підготовку та фізкультуру у рідній школі, згодом очолював районну дитячо-юнацьку спортивну школу.

У 2014 році Богдан Олександрович пішов на фронт і служив у зоні АТО до 2021 року. Після повномасштабного вторгнення 5 квітня 2022 року знову був мобілізований. Спершу він працював інструктором у навчальному центрі, а з квітня 2024 року перевівся до бойової частини. Командував мінометним розрахунком на Куп’янському напрямку.

28 листопада 2025 року під час бойового завдання військовий отримав важкі поранення внаслідок артобстрілу. Проходив лікування і реабілітацію, однак 13 лютого 2026 року його серце зупинилося. У Героя залишилися дружина, син, мати, брат і сестра.

Валентин Котик

19 лютого Дунаєвецька громада зустріла «на щиті» старшого солдата Валентина Котика.

Він народився 26 жовтня 1975 року в селі Залісці. Закінчив школу, здобув фах електрика в Кам’янець-Подільському індустріальному коледжі, навчався також у Балинському ПТУ. Працював у військовій частині, у ЦПОСІ та у пожежно-рятувальній команді.

Після початку війни добровільно вступив до територіальної оборони, а з 2023 року служив у Національній гвардії України. У жовтні 2025 року його направили на Покровський напрямок.

7 січня 2026 року Валентин Котик загинув поблизу Торецька Донецької області під час бойового зіткнення. У нього залишилися батьки, дружина, діти й онуки.

Василь Ожіховський

18 лютого Ярмолинецька громада прощалася зі старшим сержантом Василем Ожіховським.

Він народився 24 січня 1967 року у селі Соколівка. Після школи навчався у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському технікумі, проходив строкову службу у ракетних військах на космодромі «Байконур».

Повернувшись, працював у позавідомчій охороні, згодом — дільничним інспектором міліції в Ярмолинцях. Вийшов на пенсію з посади інспектора Райковецької виправної колонії. У громаді його знали також як спортсмена — він брав участь у змаганнях з армреслінгу та гирьового спорту.

До ЗСУ добровільно приєднався 2 грудня 2023 року. Служив на Куп’янському напрямку, отримував поранення, але після лікування повертався до побратимів.

"Після лікування та реабілітації, попри застереження лікарів, повернувся до своїх бойових побратимів та разом із ними виконував небезпечні завдання з доставки БК та продуктів харчування для бійців на «нульові» позиції", йдеться у дописі селищної ради.

15 січня 2026 року в районі села Подоли Харківської області Герой загинув. Йому було 59 років. Якийсь час військового вважали зниклим безвісти. У Василя Ожіховського залишилися мати, дружина, двоє дітей і троє онуків.

Юрій Ткачук

Сьогодні, 20 лютого, Кам’янеччина прощалася із солдатом Юрієм Ткачуком, 1997 року народження.

Він загинув ще 11 жовтня 2024 року. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Лише після проведення ДНК-експертизи загибель Героя була офіційно підтверджена. Поховали військового у рідному селі Панівці.

Андрій Худий

19 лютого у Красилівській громаді провели в останню путь старшого сержанта Андрія Худого, 2002 року народження.

Він народився і виріс у селі Кульчини. Після школи здобув професію столяра-будівельника у профтехучилищі, навчався у Хмельницькому університеті «Поділля». 20 березня 2022 року уклав контракт із ЗСУ.

Військовий виконував завдання на Волині, воював у Тошківці, тримав оборону у Бахмуті. Андрій був поранений, але повернувся до служби. 14 лютого 2026 року Герой помер поблизу населеного пункту Шабельне на Харківщині, не витримало серце. Йому було 23 роки.

Дмитро Шереметинський

19 лютого у Кам’янці-Подільському поховали старшого лейтенанта Дмитра Шереметинського.

Він народився 24 грудня 1979 року. Навчався у Подільському аграрно-технічному університеті, згодом — у Київському національному авіаційному університеті на військовому факультеті. Після навчання служив у Харкові та Києві на посадах військового коменданта залізничних станцій.

Після 2008 року Дмитро працював у сфері логістики. Із початком повномасштабної війни допомагав він волонтерам, а влітку 2025 року був мобілізований. Чоловік пройшов перепідготовку у Львові й служив у 1-му окремому штурмовому полку імені Дмитра Коцюбайла офіцером з психологічної підтримки.

12 лютого 2026 року Герой помер у лікарні Дніпра. У нього залишилися донька, батьки та сестра.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.