Поміняв пензель на зброю: в Хмельницькому попрощались із захисником Андрієм Томчишиним

Діана Колесник

В цивільному житті Андрій Томчишин був художником-монументалістом.
Хмельницькому він залишив в пам'ять про себе мурали на будівлях міста.
В перші дні повномасштабного вторгнення добровільно пішов захищати батьківщину.
В останньому бою на Донецькому напрямку встиг знищити близько десятка окупантів.

Сьогодні, 5 серпня, в Хмельницькому попрощались із військовослужбовцем Андрієм Томчишиним. До повномасштабного вторгнення він був відомим хмельницьким художником-монументалістом, автором муралів на будівлях міста, викладав у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії, дитячій школі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. 24 лютого 2022 року добровольцем записався в тероборону, загинув на Донецькому напрямку в березні 2025 року, розповів його рідний брат Артур Лазебний. Декілька місяців родина чекала тіла. Як згадували митця рідні та близькі – в нашому матеріалі.

«Він робив все, щоб художників множилося в Україні…»

– Художник, який прикрасив Хмельницький, – так про Андрія Томчишина згадує його колега Світлана Делікатна, що працювала із ним в художній школі.

Митець повністю віддавався своїй роботі – прикрашав не лише будівлі, а й розписував храми. На прощанні колега пригадує, як Андрій Томчишин возив на екскурсії дітей в свою альма-матер:

– Він навчався у Львівській національній академії мистецтв. І з такою теплотою розповідав про все, що відбувалося в стінах цього навчального закладу, водив дітей по кабінетах, знайомив з викладачами. Він робив все, щоб художників множилося в Україні.

Колегам, пригадує, не вірилось, що художник захоче взяти до рук зброю:

– Мені здавалося, що хто-хто, а художники – це не воїни. А вони пішли з першого дня. Він і ще два педагоги в нас, зараз воюють.

«Він вмів надзвичайно тонко аналізувати твори мистецтва…»

Як обдарованого та талановитого митця, що творив в багатьох жанрах, Андрія Томчишина запам’ятала мистецтвознавиця Людмила Рожко-Павленко. Вперше, коли робила його виставку в 2009 році, була вражена розмаїттям його картин:

– Він закінчив монументальне відділення Львівської академії. І там були мозаїки, там були фрески, розписи. А тут живопис. Причому живопис такий незвичний, трошки такого суворого стилю. І портрети, звичайно, були пізнавані. Портрет молодого Сосюри, портрет молодого Шевченка. Він ще вмів надзвичайно тонко аналізувати твори мистецтва, дослідити. І після того, як він був живописцем, монументалістом – він ще викладав в школі скульптуру.

«Був обмежено-придатним, але написав рапорт і поїхав на нуль…»

Старший брат Андрія Томчишина, Артур Лазебний говорить: на рішення молодшого піти воювати добровольцем повпливав і його приклад:

– Можливо в цьому трошечки моя вина. В нього й був свій патріотизм. Але знаючи, що я пройшов АТО і знову повернувся добровольцем вже на повномасштабну, він просто подзвонив до мене і сказав, що йде на війну.

Андрій Томчишин записався до місцевої територіальної оборони, потрапив на війну на Бахмутський напрямок, говорить брат. Тоді це по-справжньому змінило вчорашнього митця:

– Війна змінює людей. Хто пройшов бойові дії – той мене зрозуміє. Людина змінюється. І він змінився, став трохи нервовіший. І пішов в Бахмут, отримав поранення. Був обмежено придатним, але знову написав рапорт і поїхав захищати свою батьківщину на нуль.

«Були на позиції без заміни 111 днів…»

Про обставини загибелі брата Артур Лазебний, розповів, знає досконало – від побратимів. Тоді, наприкінці березня 2025 року, вони були на позиції без заміни 111 днів на Донецькому напрямку і знали, що ворог готує великий наступ.

– Вони запросили в командування на допомогу дрони. Командування відповіло: дрони всі на зарядці, відбивайтесь, як можете.

Під час бою, говорили побратими, Андрій встиг знищити близько десятка російських солдатів. А потім загинув сам, за різними версіями, або від дрона, або від кулі снайпера. Йому назавжди 42.

Останки тіла полеглого захисника російська сторона передала в грудні 2025-го року, а ідентифікувати за допомогою ДНК-експертизи змогли в цього року, говорить брат. В Андрія Томчишина залишились батьки, дружина та дві доньки. Поховали захисника на Алеї слави на кладовищі в мікрорайоні Ракове.