Прикрив собою побратимів і загинув: хмельничани попрощались із Володимиром Гончаруком

• Володимир 16 років пропрацював у Райківецькій виправній колонії. 
• З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України.
• Поліг на Покровському напрямку.
• Герою навіки 51...

Сьогодні, 10 липня, у Хмельницькому провели в останню земну дорогу захисника України Володимира Гончарука. Він загинув 5 липня 2025 року на Покровському напрямку, прикривши собою побратимів. Прощання відбулось у Свято-Георгіївському храмі. Історією життя Героя поділились в ТРК «Місто».

Володимир народився 5 листопада 1973 року. Значну частину життя — 16 років — присвятив службі у Райківецькій виправній колонії. У 2020-му вийшов на пенсію, але вже з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України.

— «З початком повномасштабного вторгнення став на захист нашої Батьківщини, пішов воювати», — розповідає побратим Руслан. — «Коли мав змогу, підтримував зв’язок із хлопцями, з якими служив раніше. Його можу характеризувати тільки з позитивної сторони. Гарний товариш, гарний друг».

На війні Володимир пройшов найгарячіші напрямки — спочатку служив на Запорізькому, потім на Донецькому, а згодом — на Покровському. Побратими кажуть: він ніколи не ховався за спинами інших, завжди йшов першим.

— «Надзвичайно смілива людина. За ним люди завжди йшли вперед», — згадує боєць із позивним «Апіс». — «Коли він перейшов до нас у мінометну батарею, став командиром відділення на 120 мм. Це був новий колектив, але Володимир легко влився — за ним одразу пішли».

Володимир Гончарук загинув на передовій, рятуючи інших. Військові розповідають, як він, не вагаючись, прикрив собою побратимів.

— «Він своїм тілом прикрив інших. Його розрахунок вижив», — додає «Апіс». — «Він був уже людина не молода, але завжди казав: "Все повинно триматися на таких, як я"».

Про Володимира з теплом згадують і його сусіди, зокрема пані Любов, яка знала його ще з дитинства.

— «Багато років разом росли — через кілька хат. Він був такий добрий, завжди ввічливий, хороший хлопчик. Звісно, давно не бачилися: як поженилися — життя розвело. Але з батьками його часто віталися, цікавилися одне одним. Він дуже хороша була людина», — говорить жінка.

У мирному житті Володимир був начальником чергової варти. Побратим Руслан згадує, що всі підлеглі поважали його, бо він був майстром на всі руки, усе міг зробити чи полагодити.

— «Його характеризують тільки з позитивної сторони. Золоті руки, все міг зробити, поремонтувати. Дуже, дуже шкода, що ми його втратили», — каже він.

У Володимира залишилися батьки, дружина та донька. Його поховали з військовими почестями на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове. Герою навіки 51...

Читайте також: На війні загинув працівник хмельницького СІЗО Руслан Ліщук. З ним попрощалис

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.