Ветеран Майдану, АТО та розвідник ГУР: на Хмельниччині поховали прах В’ячеслава Кучерука

• В’ячеслав пройшов Майдан та АТО.
• Під час повномасштабної війни побував на Херсонщині, Донеччині, Київщині та Запоріжжі.
• Герой загинув у бою на Запорізькому напрямку.

Сьогодні, 19 квітня, на міському кладовищі Шепетівки відбулося поховання праху загиблого військового — сержанта В’ячеслава Вікторовича Кучерука, відомого побратимам під позивним "Крук". Після кремації прах воїна повернули на рідну землю. Тут, у рідному місті, він знайшов свій останній спокій. Про це повідомили в міській раді.

В’ячеслав був заступником командира групи 1 ескадрону Інтернаціонального легіону Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Він загинув 4 квітня 2025 року у бою на Запорізькому напрямку. Під час цього бою група Кучерука знищила близько десяти окупантів на ворожому опорному пункті.

У міськраді про нього написали:

«В’ячеслав Кучерук віддав найцінніше – своє життя – у запеклому бою. Він не вагаючись став на захист рідної України, її незалежності та цілісності, демонструючи силу духу, незламну волю та безмежну відданість своїй Батьківщині».

У залишеній ним автобіографії, написаній ще за життя, герой розповів про свій шлях:

 «Я, Кучерук В’ячеслав Вікторович, народжений 29 травня 1980 року в Шепетівці. Моє дитинство промайнуло у “щасливому”, для наших батьків, Радянському Союзі. Мій тато працював на водоканалі, а матуся віддано лікувала хворих в міській лікарні хірургічного відділення.Батьки на роботі, а ми із моїм старшим братом Русланом випробовуємо, як бахкають петарди…».

Навчався юнак у школі №2, пізніше вступив до профтехучилища. Служив строкову службу в Національній гвардії.

«І хоча юність – пора кохання, музики і розваг, але вже тоді я відкрив для себе свою Батьківщину – Україну».

Після цього вступив до лав козацького товариства, а згодом — до політичного об’єднання, яке поділяло його погляди. Він чітко знав, куди йде і чому.

«Остаточну крапку в моїх політичних та моральних переконаннях я поставив, коли вирішив стати членом Всеукраїнського об’єднання “Свобода”.»

У житті він мав два моменти, які запам’ятав на все життя: народження доньки і участь у Революції Гідності.

«Мені пощастило в житті відчути дві незабутні емоції: коли я пригорнувся до своєї новонародженої донечки, і коли став єдиним цілим з багатотисячним Майданом 2014 року…»

Саме на Майдані він втратив товариша — Миколу Дзявульського. І це стало для нього поштовхом до боротьби.

«Несучи його в Жовтневий, я не розумів, як далі діяти… Але голос наших предків у подобі Героїв Небесної Сотні вказав мені подальший шлях».

Далі була волонтерська діяльність, «Самооборона», а потім — служба в 8-му полку спецпризначення. Він пройшов Луганщину й Донеччину, виконував складні завдання в тилу ворога.

«Завдання були найрізноманітніші: від спостереження та диверсій у тилу противника до безпосереднього його знищення…»

У 2017-му демобілізувався. Жив мирним життям — з коханою дружиною Іриною, донечкою Софією. Але мир тривав недовго

«Але, на жаль, ворог знову переступив поріг нашого спільного дому, і всі ми, як один, вишикувались на захист рідної Батьківщини.»

З 2022 року брав участь у боях на Київщині, Харківщині, Херсонщині. Із 2024 року служив у Інтернаціональному легіоні ГУР МО України.

У своїй автобіографії він написав слова, які сьогодні звучать як заповіт:

«Я усвідомлював, що боротьба за волю – це нескінченна стежка, якою нам іти. Та буде ця хода жива і переможна, доки відчуватимемо плече свого побратима. Я дякую вам за все, мої братчики.»

За свої бойові заслуги В’ячеслав Кучерук був нагороджений орденом «За мужність», «За військову доблесть» та іншими державними нагородами.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.