Вважалися зниклими: загинули четверо захисників з Хмельниччини

• Святослав Гембіцький майже два роки вважався зниклим безвісти.
• Роман Сопун зник безвісти півтора року тому.
• Дмитро Поліщук пів року був зниклим безвісти.
• Владислав Лукань — його загибель підтвердили також через пів року.

У чотирьох родинах на Хмельниччині довгі місяці чекали на звістку від синів, братів, чоловіків — воїнів, які зникли безвісти на фронті. Кожен день очікування був пронизаний надією та вірою у диво, проте його не сталося. 

Після офіційного підтвердження, громади області повідомили про загибель ще чотирьох Героїв, які віддали своє життя за мирне небо.

Святослав Гембіцький 



Сумна звістка сколихнула Деражнянську громаду. Під час виконання бойового завдання загинув житель селища Лозове, солдат Гембіцький Святослав Петрович.

Довгий час Святослав Петрович вважався зниклим безвісти. Лише тепер стало відомо, що 19 липня 2024 року він загинув у районі населеного пункту Прогрес Покровського району Донецької області. 

У громаді висловили щирі співчуття родині та близьким загиблого:

«Світлий спомин про мужнього оборонця української землі, відважного Воїна назавжди залишиться у наших серцях».

Про дату поховання у селищній раді буде повідомлено окремо.

Роман Сопун 



27 травня «на щиті» до Полонської територіальної громади повернувся Роман Володимирович Сопун, 1987 року народження. Він був бойовим медиком розвідувальної роти та служив Україні.

Із 1 листопада 2023 року вважався зниклим безвісти в районі села Вербове, Запорізька область. Його ідентифікували лише 21 травня 2025 року.

Дмитро Поліщук 



Ще одне серце зупинилося в бою. У Білогірській громаді повідомили про загибель Дмитра Олександровича Поліщука — 28-річного мешканця селища Білогір’я.

Він загинув 15 вересня 2024 року на Донеччині, після ворожого мінометного обстрілу. Дмитро тривалий час вважався зниклим безвісти. Увесь цей час рідні жили в постійному очікуванні, та після місяців болю і невизначеності, їхній син, брат і друг повертається додому — назавжди...

Владислав Лукань 



28 травня до рідної Шепетівки повернувся молодший сержант Владислав Володимирович Лукань, командир гранатометного відділення механізованого батальйону. Йому було 31.

Народився Владислав 18 жовтня 1993 року у Шепетівці. З юних років він вирізнявся серед однолітків допитливістю, глибокими роздумами, доброзичливістю й веселою вдачею, розповідають  у громаді. Щиро любив історію — його захоплювали постаті героїв, боротьба українського народу за незалежність. У нього з дитинства була мрія — стати захисником своєї країни. Після школи Владислав був призваний на строкову службу, яку проходив у Керченській затоці. Після служби він підписав контракт, бо хотів вступити до військової академії. Служив у 80-й десантно-штурмовій бригаді, пройшов навчання на снайпера у Житомирі. Владислав був учасником бойових дій в зоні АТО. Брав участь у важких боях, зокрема, у героїчній обороні Луганського аеропорту. 29 квітня 2016 року він став командиром відділення. Його поважали за дисципліну, відповідальність, здатність мислити швидко та тверезо навіть у найкритичніших ситуаціях.

12 лютого 2019 року Владислав був звільнений у запас. Він працював у Києві на будівництві. Мріяв про дім, сім’ю, дітей...

Із початком повномасштабного вторгнення росії Владислав пішов на фронт добровольцем. 30 жовтня 2024 року його перевели до 23-ї окремої механізованої бригади, де він став командиром гранатометного відділення гранатометного взводу механізованого батальйону. Мав звання молодшого сержанта. Серед побратимів був знаний під позивним "Лунтік" — за добру вдачу, лагідну посмішку та внутрішню рівновагу. Його поважали не лише за професіоналізм, а й за людяність: у найтяжчі моменти він знаходив сили підтримати побратимів жартом чи порадою.

"Такий же він був і в родинному колі — турботливим сином, братом, дядьком. Владислав був опорою для своєї великої родини — мами, сестри та трьох братів. Він завжди піклувався про них, був їхнім захисником і підтримкою, людиною, на яку можна покластися в найскладніші часи", кажуть у громаді.

Тут додають, що чоловік любив риболовлю, цінував прості радощі життя — вечори з близькими, поїздки на природу, мріяв мандрувати країною. Попри роки служби й випробування, Владислав не втрачав віри у майбутнє. Він мав багато мрій, серед яких — відкрити власний бізнес. У житті військового також була кохана дівчину. 

19 листопада 2024 року Герой вирушив на бойове завдання на Донеччині. 

Вважався зниклим безвісти, поки 20 травня 2025 року не стало відомо: Владислав Лукань загинув ще 28 листопада 2024 року.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.