Небесна сотня Хмельниччини. Пам'ятаємо тих, хто загинув під час Революції гідності

Меморіал Небесній сотні у Хмельницькому відкрили на День Незалежності

18-20 лютого в Україні проходять Дні пам'яті Героїв Небесної Сотні. Цього року це вже четверті роковини.. Щороку загиблих на Майдані вшановують покладанням квітів, хвилиною мовчання, в цей день запалюють свічки, говорять промови, в деяких містах влаштовують марші.  

Цього дня 2014 року під час Єврореволюції у столиці на Інститутській силові підрозділи розстріляли протестувальників. За день було до ста жертв, яких назвали «Небесною Сотнею».

Сергій Бондарчук

Вчитель фізики із  Старокостянтинова. 

Сергій їздив на Майдан з 1 грудня, виривався у столицю, тільки траплялися вихідні чи свята. Разом із хмельницькою сотнею базувалися у Палаці Свободи. Сергій брав участь у пікетуваннях, чергував на барикадах, не збирався відсиджуватися.

Сергій Бондарчук був смертельно поранений, коли рятував поранених побратимів 20 лютого на вулиці Інститутській в Києві . 

Микола Дзявульський

 Вчитель географії та біології із Шепетівки. Він відправився до Києва відразу ж після силового розгону студентського мітингу на Майдані Незалежності 30 листопада. З тих пір в Шепетівку приїжджав всього кілька разів - на Різдво і Новорічні свята. Він особисто зустрічав, проводжав і опікувався земляками з Шепетівки, які приїздили на Майдан. Жив зі своєю сотнею в Жовтневому палаці. Вранці 20 лютого на вулиці Інститутській куля снайпера потрапила Миколі  прямо в серце.

Олександр Клітинський

Олександр Клітинський родом із села Чернелівці Деражнянського району. З початку грудня 2013 року був на Майдані у складі Самооборони. В ніч з 18 на 19 лютого 2014 року під час пожежі у київському Будинку профспілок знаходився на 7-му поверсі будівлі, після чого зник.  Його та львів’янина Володимира Топія було тоді офіційно оголошено єдиними загиблими в результаті пожежі. Тіла обох чоловіків волонтери “Пошукової ініціативи Майдану” бачили ще 23 лютого у столичному морзі №1. Але особу Олександра Клітинського відразу встановити не вдалося. Його невпізнане тіло знаходилось в морзі на Оранжерейній до початку квітня.

Анатолій Корнєєв

Рудський сільський голова. Був 20 лютого 2014 на Інститутській. На відеозаписах розстрілу мітингувальників того дня Анатолія Корнєєва востаннє було видно живим. Він був у смарагдовому мотоциклетному шоломі на Містку Закоханих в момент штурму Жовтневого палацу. Куля снайпера влучила йому у серце. Згодом його тіло знайшли нагорі вулиці Інститутської, неподалік від станції метро Хрещатик.

Артем Мазур

У Хмельницькому працював логістом та охоронцем.  В акціях протесту Євромайдану Артем Мазур брав участь два місяці. Зрідка приїжджав додому. 18 лютого, коли мирний наступ Євромайдану на Верховну Раду перетворився на криваве побоїще, чатовий Самооборони Майдану Артем отримав надзвичайно важкі поранення. Хлопця по-звірячому побили. 
Від дня поранення перебував у комі. Родичі планували перевезти його в Чехію або Польщу на лікування, проте 3 березня, не приходячи до тями, Артем помер.

Олександр Подригун 

Олександр Подригун народився в селі Залужжя Білогірського району. Часто їздив на заробітки, залишаючи рідних вдома, оскільки після демобілізації не знайшовши роботи у рідному селі. 

Одразу після побиття 30 листопада 2013 року студентів в Києві, він приїхав на Майдан і став активним учасником революції. 21 лютого 2014 року тут в Києві чоловіка було жорстоко побито. Його знайшли на вулиці Лісовій з розбитою головою та проломленим черепом.

Завдані травми були страшні: проламані кістки черепа увійшли в мозок чоловіка. Його привезли до однієї з київських лікарень, але врятувати життя Олександра не вдалося. 23 лютого 2014 року він помер. 

Віталій Васільцов

Народився у селі Гаврилівці Кам'янець-Подільського району. Віталій був успішним ландшафтним дизайнером. Планував створити навіть дендропарк. На Майдан прийшов після побиття студентів 30 листопада. 
Постійно брав участь у зіткненнях з Беркутом. 18 лютого Віталій з групою товаришів пішов до Михайлівського монастиря, де збиралися тітушки.

Там у нього влучила куля. 
 

Володимир Чаплінський

Володимир навчався у Нетішині на електромонтера. Після знайомства з майбутьою дружиною пішов служив, а згодом переїхав у Київ.
Був на Майдані від самого початку. Уперше Володимир поїхав 2 грудня. Входив у сотню, яку називали “Паровоз - анархія”. Інколи днями не вертався додому, де його чекали дружина і двоє діточок.  

20 лютого загинув на Інститутський від кулі снайпера, яка влучила Володі прямо у шию. Не  маючи  жодної  інформації  щодо того, як помер її чоловік, дружині Чаплінського  Світлані довелося  самій шукати свідків загибелі Володимира. 

Людмила Шеремет   

У Хмельницькому проживала з 1969.  Працювала у Хмельницькій міській лікарні лікарем-анестезіологом.  У 1977-2009 роках працювала лікарем-анестезіологом у Хмельницькому міському перинатальному центрі.  

Під час Революції гідності брала активну участь у мирному мітингу біля будівлі СБУ у Хмельницькому, коли з території будівлі у людей почали стріляти. Людмила Шеремет отримала важке вогнепальне поранення у голову і померла у лікарні.   

Дмитро Пагор 

Родом хлопець з Чемеровецького району. Навчався у Кам’янець-Подільському аграрно-технічному університеті. Мешкав у Хмельницькому, працював на автомийці.

Був учасником мирного протесту біля будівлі СБУ 19 лютого. Загинув того ж дня ввечері унаслідок вогнепального поранення під час стрілянини зі сторони СБУ. Коли лунали постріли, Діма закривав собою дівчину. Був поранений у голову, невдовзі помер у лікарні. Поховали хлопця у рідному селі.