До дня ВДВ: спогади "дембелів", які служили у Хмельницькому

Про військові будні журналісти газети «ВСІМ» розпитали «дембелів», котрі проходили службу в Хмельницькому 8-му окремому полку спеціального призначення А-0553.

- Прийшов момент, коли я захотів піти в армію. Заставив повірити в те, що мені треба відслужити, - розповідає 22-річний Іван Кравець. – Прийшов, сказали: «Здоров’я маєш – значить, підеш в спецназ». Після того залишилось здати такі собі вступні випробовування. Ними були заліки з фізичної підготовки. А потім все банально: приїхав автобус і нас забрав. Рік служби тягнувся дуже довго, але зараз згадується з легкістю: курс молодого бійця, присяга, стройова, наряди, щотижня стрільби як вдень, так і вночі, польові виходи, велика кількість бойової техніки та зброї, безкінечна повітрянодесантна підготовка, тобто підготовка до стрибків, а зрештою і самі стрибки з парашутом. Це все дало мені можливість змінити погляд на просте буденне життя, полюбити його в будь-яких проявах. Сьогодні можу впевнено сказати, що не шкодую ні одного дня за період служби в армії. Навіть навпаки – я пишаюсь, що я служив!

 

Відео дня

- В солдата немає такого поняття як вільний час, - каже 21-річний Павло Коваль. – «Коли солдат не зайнятий, його голову можуть відвідувати нестатутні думки», - так нам говорили командири. Проте, все ж таки, ті, хто курили, то курили на лавочці, а всі решта дивились «М1» і в спорткутку штанги тягали. Дні народження, наприклад, проходили дуже просто. До іменинника приходили родичі, приносили побільше їжі і всякої всячини. Потім це все ми з’їдали всім батальйоном. А в неділю був прекрасний день. Ми півдня бігали, а потім спали до 18:00. Це було за щастя! Проте були й не такі веселі часи. Якось нам по плану треба було попасти в Кам’янець-Подільський на мінно-підривну справу. Там у нас було польове тренування. Але після того почалось головне: польові тактичні заняття. Воно полягало в тому, що по дорозі додому ми пересувалися, імітуючи пересування в тилу противника, тобто рухалися лише вночі і лише по полю. Йти було дуже важко. Тоді якраз була рання весна, тому болота було багато! З собою у нас було спорядження і ледь підйомні рюкзаки. Проте по дорозі ми завжди підтримували один одного і фізично, і морально. Бувало зовсім несолодко. Ніколи не забуду, коли один шматок хліба ділили на трьох. 

- Я вибрав десантні війська, тому що мені подобається саме їхній вид діяльності, - згадує 20-річний Павло Тулінцев. – Життя десантника складається з тренувань і вивчення всієї інформації, яка йому буде потрібна для знешкоджування противника. Аби ми це робили, нам треба було для цього, наприклад, вміло користуватися прийомами ближнього бою. Десантник – це сила і міць нашої держави. Проте бувають різні моменти. Якось одного разу на тренуванні зі мною сталась прикра випадковість, коли ми відробляли стрибки з літака. Я тоді пошкодив собі ногу і три тижні пролежав в госпіталі. Але, незважаючи на це, мені все подобалося в десантній службі, бо вона з простих хлопців робить справжніх чоловіків. Без розваг ми не обходились. Різні приколи придумували. Найбільше мені запам’яталося святкування Нового року. Тоді ми всім загоном пішли вітати чергових офіцерів. Пам’ятаю, їм було приємно, що їхні підопічні прийшли і привітали. А загалом бажаю, щоб всі хлопці йшли служити в десант, бо ми – це гордість всієї України.

- Різниця між колишніми і теперішніми умовами проходження служби є, і вона досить помітна, - говорить капітан А. (військовослужбовець відмовився вказувати своє прізвище – прим. авт.). –  Порівняно з минулими роками суттєво покращився рівень індивідуальної підготовки військових. Насамперед, це залежить від переходу Збройних сил України від строкової служби до контрактної професійної армії. З початком року збільшилось фінансове забезпечення військовослужбовців, що сприяло швидкому набору кваліфікованих кадрів на вакантні посади. Рівень підготовки «контрактника» суттєво відрізняється від рівня підготовки солдата строкової служби, тому що вимоги до теперішніх «контрактників» в кілька разів вище.  Якщо раніше ми навчалися за радянськими стандартами, то тепер ми більше орієнтуємося на досвід суміжних держав та на надбаний досвід під час виконання миротворчих операцій. Сучасний військовослужбовець має пільги, нормований робочий день та достатній пакет соціальних гарантій. Хоча озброєння і техніка в основному радянських зразків, це не заважає нам приймати участь в міжнародних навчаннях і змаганнях та виборювати призові місця. З боку Міністерства оборони постійно надходять кошти для вдосконалення навчально-матеріальної бази. Наприклад, в лютому цього року наша частина отримала близько 80 комплектів екіпіровки на бійців. Один комплект коштує 45 тисяч гривень. Для відбору кандидатів на вакантні місця кожен бажаючий повинен здати нормативи з фізичної підготовки, пройти психологічне тестування та співбесіду з майбутнім безпосереднім начальником на предмет професійної придатності. Звичайно, надається перевага юнакам із вищою освітою. Ми маємо змогу брати на службу юнаків, дійсно гідних носити військову форму. Після проходження базового курсу підготовки кожен повинен скласти присягу на вірність українському народові та тільки потім готуватись до здійснення стрибків з парашутом. Курс підготовки «першоразника» триває близько двох тижнів. Там вони вивчають будову парашутно-десантної техніки, технічні характеристики та відпрацьовують дії парашутиста на тренажерах. По закінченні курсу вони складають іспит, проходять спеціальну військово-лікарняну комісію та отримують допуск до здійснення першого в своєму житті стрибка з парашутом.