Лідер культового гурту «Nameless» про Ігоря Пелиха

Якщо якийсь фестиваль заявив про участь у ньому тернопільського гурту «Nameless», то якість гарантована. Вони влаштовують своєрідний перформанс, чільне місце в якому посідає музика. Нестандартні рішення та звучання вже давно перетворили «Nameless» в культовий гурт.
Колектив був заснований у 1992 році. З того часу вони виховали не одну плеяду молодих і креативних музикантів. Якщо сам гурт відомий переважно у вузьких музичних колах та серед поціновувачів неординарного, то його вихідці вже давно стали улюбленцями всієї України. Серед них – Сергій Недашковський (барабанщик гурту «С.К.А.Й»), Олег Ломаковський (барабанщик гурту «Щастя»), Валерій Мєльніков (басист гурту «Вася Club»), Ігор Пелих (відомий телеведучий).
Назва гурту перекладається як «ті, що втратили імена» та запозичена з роману Урсули Ле Гуїн «Чарівник Земномор’я». Глибокий філософський підтекст, який хлопці вклали у назву, якимось дивним чином вплинув на все їхнє життя. У романі письменниці йдеться про те, що кожна людина має два імені – те, яке відоме всім, і приховане. Якщо хтось дізнається приховане ім’я людини, то її життям можна буде керувати. «Nameless» свідомо відмовились від прихованих імен, отже, ними ніхто не зможе керувати. Так і сталось... Вони далекі від шоу-бізнесу, де на кожному кроці вказують, що і як робити. Вже сімнадцять років вони залишаються близькими до людей.
Ми зустрілись з лідером гурту «Nameless» Зоряном Безкоровайним у Хмельницькому перед виступом на одному з фестивалів. Досить болючою для України є втрата Ігоря Пелиха, колишнього басиста гурту. І наша розмова переросла у спогади про відомого українського ведучого.
«Ми отримуємо друзів і втрачаємо їх»...
Життя і смерть – це нормальні речі. На жаль, сталося, як сталося. Це – трагедія для нас. Він був чудовою людиною, і навряд чи хотів би, щоб сиділи похнюплені. Ми отримуємо друзів і втрачаємо їх. Таке життя. Тоді був шок. За тиждень до аварії зустрілись з Ігорем. У нього було купа планів на майбутнє. Йому дуже подобався гурт «Los Colorados», і він хотів забрати колектив до себе в Київ та займатись їхнім менеджментом. Шок… Стільки планів, така молода людина, стільки позитиву, і так раптом обірвалось життя... Просто Ігор та смерть – несумісні! Проте пам'ять про нього ніколи не щезне. Можемо лише шкодувати…
Фільм Івана Яснія показує, яким Ігор був насправді. Там жодного слова про трагедію. Кайф цього фільму полягає в тому, що є вставки з Ігорем, і складається враження, наче Ігор і не помирав. Просто стоїть поряд і не потрапляє в кадр. Фільм є надзвичайно душевним, позитивним, життєрадісним, і ми не сидимо й не плачемо. Насправді цього плачу Пелих не зрозумів би.
Музикант і тележурналіст
Еквівалент слави у чому? У тому, що тебе впізнають на вулицях, кидаються на тебе та розривають на тобі сорочку? Я не думаю, що це сподобається комусь. Насправді це виглядає, як істеричне фанатство. У мене такі позитивні „хіпарські” (хіппі – субкультура, яка виникла в 60-х роках у США та боролась за мир в усьому світі, їх ще називають „діти квітів”, - прим. автора) переконання, що треба людям допомагати, бо вони допомагають тобі. Такі ж переконання були і в Ігоря. Можливо, на цьому почутті загальної любові і виник наш гурт.
Свого часу «Nameless» першим в Україні почав виступати зі своєрідними перформансами. Тоді приходили на концерт просто послухати музику, попити пива. І уявіть, який був шок, коли за спиною музикантів на стіні транслювали ще якийсь дивний фільм. Це, до речі, була ідея Ігоря. Він дуже цінував усілякі відеоштучки. Тогочасне захоплення відео вплинуло на те, що Пелих став саме тележурналістом.
Ми ніколи не ставили якихось обмежень в нашому гурті для музикантів. Ігор був першим музикантом, який залишив гурт. Після того багато людей приходили до нас, чомусь вчились і йшли – переїжджали до Києва, чи знаходили собі інші заняття. Вони –відомі, а ми – культові. І при цьому почуваємо себе абсолютно нормально. Багатий не той, у кого багато грошей, а той, кому вистачає їх.
Зі старого репертуару, коли з нами ще був Ігор, ми і досі граємо «Місто» та ще кілька пісень… Але Пелих не дуже багато пісень писав…Він любив складати ліричні композиції, при цьому ніколи не претендував на місце композитора. Зараз його пісні співає Андрій Підлужний. Пелих полюбляв усілякі спліти – поспівати і пограти з різними гуртами. Йому було це цікаво. Пам’ятаю, як в 1998 році він грав з гуртом «ТНМК».
Пелих належав усій Україні
У нас є пісня, яку ми присвятили Ігорю – «Ліс Карпатський». За мотивом вона досить сумна. У ній йдеться про сон, про те, що все змінюється, але людям варто пам’ятати про те, що слід прожити кожну хвилину життя… У якійсь мірі «Егоїст» теж присвячений Ігорю. Пам’ятаю період, коли в один вечір Пелиха забрали в Київ працювати. Ми тоді грали в столиці концерт, зійшли зі сцени, а вже за п'ятнадцять хвилин дізнались, що друга запросили на роботу в Києві, і він погодився. Гадаю, правильно зробив. Адже життя в Тернополі у нього було жахливе. Він був доволі гордим, амбітним та самолюбивим, щоб приймати від нас допомогу. Ігор досягнув в цьому житті усього сам.

Підготувала Марія Турчина

Інформаційна служба газети “Діловий тижневи “ВСІМ”

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.