"Незнана Хмельниччина". Стародавні замки та храми Дунаєвецького району

  • Юрій Даценко та його дружина Катерина мотоциклом об’їхали усю Хмельниччину і побували у неймовірних місцях.
  • Про те, що знаходиться зовсім поруч і що варте вашої уваги вони розповідатимуть на vsim.ua.
  • Друга  історія мандрівників про неймовірні місця Дунаєвецького району. 

 

"Незнана Хмельниччина". Стародавні замки та храми Дунаєвецького району
Катерина Даценко

Чергова мандрівка вихідного дня обіцяла бути насиченою, адже ми планували об’їхати не багато, не мало, а цілих сім сіл, у кожному з котрих є на що подивитися. Усі села лежать поруч і хоча дороги між ними поганенькі, але зацікавленому мандрівникові це не стане завадою, адже те, що відкриється вашим очам, варте кількох хвилин тряски по поганенькому асфальті між селами.

В палаці Корф - сільська школа

Першим селом, у котрому ми зупинилися на оглядини, була Рахнівка, трохи далі за Дунаївцями в сторону Кам’янця. В селі зберігся цікавий будинок, у котрому нині розташована школа, а колись це був садибний будинок заможної родини Корф, зведений у 1910 році. Досить чепурна біла будівля розташована в глибині саду, поруч ростуть старезні дерева. Всередині досі збереглася стара плитка на підлозі у розлогій вітальні та старовинна кахляна піч.

Садибний будинок звела у 1910 році Єлизавета-Софія Корф. Цей палац - довга одноповерхова і не надто декорована будівля.


Маєток, в якому розташувався психоневрологічний інтернат

Наступне село, одразу за Рахнівкою – Кривчик, до котрого їдемо з легким острахом, адже чували, що у колишньому палаці генерала Михайла Крупенського з другої половини ХІХ ст., куди ми й направляємося, нині розташована психіатрична лікарня і до режимного об’єкту нікого не пускають. Але добре слово завжди робить чудеса і місцева медсестра люб’язно погоджується провести нас по території та показати навколишні красоти.

В палаці Крупенського збереглася до наших часів чотириповерхова башта


Маєток розкинувся у глибині старого та розлогого парку на пагорбах в оточенні господарських прибудов. Сам маєток вражає високою годинниковою вежею. Радує те, що маєток ремонтується, наразі перекривається дах, відновлюються стіни, за словами медсестри буде відновлюватися і вежа, котра до цього стояла пусткою. Медсестра, родина котрої з прадіда мешкає у Кривчику, називає колишнього власника маєтку «наш пан», розповідає цікаві історії з життя діда та загалом села. Сповнені емоцій їдемо до наступного села і наступного палацу.

В садибі живуть лікарі 

Повертаємося назад до Дунаївців та звертаємо на Голозубинці, де й шукаємо чергову лікарню та черговий режимний об’єкт, на цей раз – протитуберкульозний диспансер, розміщений у Голозубинецькому парку.

Палац -  житловий будинок працівників лікарні


Але й тут нас зустрічає люб’язний дядечко – завгосп лікарні, котрий, як виявилося, вже тридцять років мешкає... у старовинному палаці! Невеличкий приземкуватий палац у глибині парку – маєток Скібнєвських, збудований у 1870-і роки. Виявляється, приміщення лікарні розташовані в іншіих будівлях, а сам палац нині слугує житлом. Мешканець палацу розповідає про прилеглу територію, показує сам палац та ділиться життєвими історіями. На прощання запрошує приїздити у гості, тож їдемо із села неймовірно задоволені побаченим та почутим.

Дитячий санаторій в садибі Хелминських

Направляємося у сусіднє село Великий Жванчик до... чергового палацу! Дійсно, чудова природа, розлогі ліси та річки у глибоких каньйонах створюють мальовничі краєвиди, котрі, певно, так подобалися колишній знаті, що маєтки росли як гриби.

Розлога садиба Хелминських 1868 року побудови – нині дитячий пульмонологічний санаторій – розташована у самому центрі села, тож проїхати повз важко. Збудована з елементами романського стилю, з височенькою вежею, будівля виглядає досить цікаво для туристів.

У 1953 році на теріторії маєтку був протитуберкульозний санаторій. Через 20 років заклад перепрофільовали в пульмологічний санаторій.  


І знову адміністрація санаторію без заперечень дозволила нам фотографувати та прогулятися парком навколо маєтку. Але нас кличе дорога, бо попереду – чи не найочікуваніше село, до котрого, власне, ми й збиралися – Лисець.ї

В каньйоні річки Бурбун є водоспад

На цей раз у селі немає ані палацу, ані фортеці, нічого, збудованого руками людини, проте, не це тягне нас сюди. Проїздимо село, питаємося дороги у місцевому магазині, звертаємо на польову ґрунтівку і досить страшним серпантином спускаємося у долину невеличкого потічка – річечки Бобравки, котра впадає в Ушицю.

Водоспад. На гербі села Лисець  є щит синього кольору. Він символізує мир, спокій, злагоду. Щит поділений на дві частини горизонтальною хвилястою лінією, яка символізує річку Бобравку.


А тут просто замовкаємо, зачаровані неземним видом на водоспад Бурбун, схований у гущавині глибоченного каньйону. Лагуна з блакитною водою, природні гроти, вкриті папороттю та мохом, та сам водоспад змушують повірити, що ти потрапив у якусь екзотичну країну. Важко уявити, що така краса знаходиться просто біля Дунаєвець!

Описувати словами цю красу марно, навіть фото не передадуть всю чарівність цього місця, тож його потрібно бачити на власні очі.

З жалем прощаємося з водоспадом та направляємося до сусіднього села Сокілець, де плануємо знайти стару церкву, руїни костелу та залишки печерного монастиря.

Церква Покрови в селі Сокілець

Вдається дістатися лише церкви, котра розташована у глибокій долині Ушиці під селом, і куди ми довго та обережно спускаємося автомобілем по лісовому серпантину. Долина щедро поросла лісом та непролазними хащами, тож нам вдається дістатися лише церкви Покрови 1840 року побудови.

Руїни костелу ховаються десь у хащах, тож на цей раз залишилися для нас невідкритими. Як і печерний монастир, котрий, певно, розташований десь у скелях над Ушицею, проте, поруч немає жодної живої душі, щоб розпитати дорогу.

Православна церква Покрови


Отроківський замок над річкою Ушиця

І вкотре повертаємося до Дунаєвець, щоб здійснити черговий – останній за подорож – переїзд до знаменитого села Отроків Новоушицького району, до замку Ігнатія Сцибора-Мархоцького – великого романтика, дивака та неймовірного господарника свого часу.

Юрій Даценко на фоні тріумфальної арки  XVIII-XIX ст.


Комплекс замку XVIII-XIXст. в Отрокові теж важко проминути – на нього вам радо вкаже кожен. Величезна площа – форум – огороджена старим муром із декоративними башточками, а вдалині – над каньйоном тієї ж Ушиці, на самому початку лісу, а колись дендропарку, стоять велична тріумфальна арка, споруджена Мархоцьким.

Залишки замку І. Сцибор-Мархоцького в Отрокові


Доріжка веде під аркою у дендропарк. Нею можна дістатися аж до річки, над котрою споруджені рукотворні гроти.

Романтичні гроти в долині річки Ушиці

За подорож намотали близько 300 кілометрів, вишукуючи потрібні дороги між селами, проте, жодного разу не пожалкували, адже витратили лише неповних 300 гривень на пальне, а отримали стільки позитивних вражень, що їх вистачить на все літо. Хоча, майбутні подорожі не за горами!

Від редакції: Наступного тижня очікуйте нових історії від наших мандрівників! 

 

Коментарі (0)

Ви не авторизовані

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook