Міліція за ріг – стихійна торгівля тут як тут

>- Після рішення сесії 12 січня 2011 року «Про заборону здійснення дрібно-роздрібної торгівлі на вулицях Вайсера, Грушевського, Проскурівського підпілля, Примакова, Подільській, Соборній», яке вже остаточно відібрало в нас робочі місця, ми не опустили рук, – каже колишній торгівець стометрівки Ігор Мандрик. – Відразу після рішення ми провели безстрокову акцію протесту, яка розпочалася під стінами міської ради і продовжилася на самій алейці. Наші люди вдень і вночі чергували на своїх робочих місцях аж до травня, але результату не було. Нас вигнали, адже пояснили, що мешканцям сусідніх будинків заважали постійний шум та безлад під вікнами.

Шанхай повернувся
Колишні мітингувальники пояснюють, що тоді на них ніхто не звертав уваги й вони самі втомилися боротися, тип паче їх запевнили, що торгівля заборонена раз і назавжди.

- Ми повірили словам заступника міського голови Ірині Ковальчук та начальнику управління торгівлі Валентині Москалюк, які запевнили нас, що торгівлі на вулиці Проскурівського підпілля більше не бути, – каже Ігор Мандрик.

Нині ж на алейці – від квасолі до риби, від шкарпеток до штанів – затаритися можна всім. На столах поруч із нижньою білизною продаються батарейки, збоку із землі приємно пахне вранішнє молочко та сметанка, м’ята та меліса у пучках, в балії плюхкаються коропи. Аромати переплітаються, на ринку можна купити, що душа забажає, почути, що вуха не хтіли б.

Робочі будні алейки.
День перший. Правила продажу
Головний атрибут торгівця – велика клітчата сумка часів 90-х, з таким аксесуаром в руках не прогадаєш, відразу приймуть за своїх. Додати милу посмішку, здивований погляд та непримітний одяг з кепкою – і вуаля, образ готовий. Останні штрихи – яблука, кілька пар шкарпеток й трусів. Товару брали небагато – продавати не збиралися, бо ж «заборонено».

На ринок прийшли після обіду. Поки шукали місце, повз пройшли міліціонери. Душа впала в п’яти, а проте ніхто з бувалих і не мигнув. Ми примостилися біля жінки, яка продавала молоко та сир. Та пояснила, що правоохоронці ходять лише зрання, в такий час вже нікого не ганяють.

- Я спочатку боялася та соромилася, а зараз знаю, що своєї праці цуратися не можна, – каже селянка. – Товар потрібно рекламувати, заохочувати людей до покупки.

Продавчиня показала нам, що яблука, з якими ми й прийшли на алейку, потрібно викладати наперед у окремих пакетиках, де зверху будуть красуватися кращі екземпляри.

- Мене колись навчали, тепер я вас навчу, – пояснює жінка. – Мій брат казав, що клієнту потрібно доводити, що товар йому просто необхідний. Хлопцям казав – беріть молоко, бачу, Вам кальцію не вистачає.
Ми, в свою чергу, маючи «на реалізацію» труси, мали говорити: «Хлопці, купуйте трусики, бачимо, що вони вам потрібні».

День другий. Безлад і сварки
Наступного дня з’являємося на алейці зранку. Близько дев’ятої години на тротуарі порожньо. Викладати товар першими ми не насмілилися – тим паче, чогось чекали й самотні бабусі з такими ж клітчатими торбами, які сиділи під деревами.

Озирнувшись, зрозуміли причину – двоє міліціонерів ходять туди-сюди.
- Дівчата, може ожинку маєте? – заглядає у нашу сумку жіночка у фартуху.
Заперечно хитаємо головами, жінка йде, і наказує – ви ж бачите, ходять, не торгуйте поки.

У цивільному був ще один наглядач, до правоохоронців справи не мав, але усі із ним віталися, радилися й називали Русланчиком.

Ми, як два грибочки у полі в кольорових футболках, вирізнялися, тому наша присутність зацікавила і чоловіків у формі і невідомого Русланчика, який увесь час нервово крутив на пальці ключі. Вони очей не зводили з новеньких, а перехожий дядько попередив, що торгувати не можна.

Втім, уже в пів на десяту поприїжджали перші працівники, які винесли товар з машин.
О 10:15 міліцію як вітром здуло, а вже через десять хвилин почали бігати чоловіки з ящиками й жінки з торбами – починався робочий день.

- Чого встали і повитріщалися, ану бігом, б.., звідси, – неввічлива жінка наїхала на нас тачкою. – Що, б.., не бачиш, важко тримати!

Жінка взяла нашу сумку і кинула в сторону, пояснила це тим, що це її місце, а ми як «одноденні» повинні знайти інше.

Після сварки ми перебралися до тих, хто торгує з землі. Між двома пенсіонерами почувалися комфортніше. Труси і шкарпетки – не конкурентний товар базиліку, м’яті, яйцям і молоку.
- Хто з столом, той правий, – пояснюють пенсіонери. – Ми торгуємо в основному продуктами, приїжджаємо як маємо з чим, а ті, хто постійний – у того своє місце, ми не маємо право його займати.

День третій. Королі базару
На цей раз ми принесли свого невеличкого, але помітного столика. Люди у нас нічого не купували, казали, що ціни високі, але продавців подратували. Скоса дивилися всі постійні алейчани, яким не до вподоби така конкуренція. Вже через декілька хвилин почали сваритися дві жінки, причини серед потоку лайки з’ясувати було важко. Їм на допомогу прийшов міліціонер, його відвів в сторону чоловік однієї із них, й щось пояснив. Правоохоронець пішов.

- Буває, що потребують грошей за прибирання території, але ми не постійні торгуючі, тому й не платимо, – розповів чоловік, що торгував овочами.
Ясно одне, алейка існувала 16 років й існує досі, можна вільно торгувати, тебе ніхто не чіпає. Змінюються лише люди, товар і тутешні правила.

Слідкують і посадовці, і міліція
- Патруль слідкує за тим, щоб на Проскурівського підпілля не торгували зранку, через те, що саме тоді приїжджі починають торгівлю, – пояснює речник міського відділу міліції Аліна Арнаут. – Продуктовий ринок – територія обслуговування міліціантів, вони мають слідкувати за порядком за всім, що коїться на ринку.

В міліції пояснюють, що графіку чергування на території ринку нема. Патрульні мусять встигнути повсюди, щоб запобігти і крадіжці, і забороненому курінню в громадських місцях.

В управлінні торгівлі стверджують, що патрульні разом з представником управління слідкують за порядком з 9 по 12 ранку. Після них до 16:00 мають наглядати працівники фірми «Барс».

- Коли стоять люди, торгівці не виходять, а після обіду бачимо, що бачимо, – каже заступник начальника управління торгівлі Олександр Луков. – Знаємо, що робота «Барсу» не дієва, будемо щось з ними вирішувати.

Посадовець вкотре наголошує – дрібно-роздрібна торгівля на вулиці Проскурівського підпілля заборонена рішенням сесії міської ради.

- Рішення сесії може відмінити тільки сесія, – каже Олександр Луков. – Ця алейка мені вже в печінці сидить, не можуть же працівники управління торгівлі щодня перебувати там. В червні зранку сам робив обхід. Аж захрип, коли пояснював людям. Попереджував неодноразово про заборону торгівлі, але ж вони не слухаються. По-людськи самому шкода тих бабусь, які хочуть продати молоко чи картоплю, але заборона одна для всіх.

А протоколи складати, як каже Олександр Луков, на всіх нереально, пояснює, що в більшості торгуючих нема документів, або їх не показують.

- Назвуть якесь чуже прізвище й що далі? А паспорту може й не бути, – каже заступник. – Не в відділок же тих бабусь всіх вести?

 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.