Фото УНІАН

З року в рік незамінним атрибутом святкування в церкві є освячення великоднього кошика. Сучасна молодь з нетерпінням чекає саме на цей процес, і часто забуває про духовну складову свята, наголошують священнослужителі. Іноді до церкви несуть зовсім невідповідні речі. Все частіше серед розфарбованих яєць можна побачити приховану пляшку горілки або навіть різноманітні ляльки-мотанки.

Освячення кошика – має символічне значення. Тому варто приносити лише ті продукти, які були заборонені під час Великого посту. Та необхідні для благословення страви, адже для їх освячення є відповідні молитви. Традиційно – це пасхальний хліб, яйця, молочні вироби або сир, шматочок мʾяса або кільце ковбаски.

 "Ставиться сіль, яка береже наше життя"

Анатолій Білоус, настоятель костелу Христа Царя Всесвіт

- Традиційно у Великодній кошик ставиться паска, яка є символом помноження хлібів, символом життя, символом надії. Також ставиться яйце, як символ нового життя. Так само як Христос виходить з гробу, дається нове життя. Шинка, ковбаса, м'ясо є символом пасхального агнця. І, звісно, ставиться сіль, яка береже наше життя. Це те, що ставиться традиційно, що повинно бути в пасхальному кошику. А все інше: святкова випічка або щось додатково, то це на розсуд кожного. В жодному разі не варто приносити на освячення алкоголь.

"Обовʾязковим атрибутом є засвічена свічка"

Іван Данкевич, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви

- Зазвичай до Великоднього кошика кладуть: паску, яйця (крашанки, писанки), шинку, ковбасу, хрін, сіль. Обовʾязковим атрибутом є засвічена свічка. Можна прикрасити кошик барвінком або якоюсь вічнозеленою рослиною. Можна прикрасити вишитим рушничком. Не потрібно ставити алкоголь. Класти столові прибори, ножі – це все забобони. Вони не мають ніякого відношення до свята Пасхи, і кроплення свяченою водою. Часто це роблять з недобрими помислами.  Того, на що не має молитви, не варто брати, воно ніякого освячення не отримає. Овочі, фрукти також можна в кошик не класти, для їх освячення є відповідні свята. В Старому Завіті вважалося, що душа є в крові, тому не раджу класти кровʾяну ковбасу. Хоча категоричних заборон на це немає.

"Має бути внутрішня віра-благочестя-піст-молитва"

Микола Катрич, протоієрей УПЦ КП

- Пасхальні кошики ми освячуємо за усталеною традицією. В одній місцевості святять одні продукти, в іншій – інші. В першу чергу це паски, так звані кулічі, в інших місцевостях святять сирні паски, ковбаса, м'ясо, масло і інша пожива. На розсуд того, хто приносить. В свідомості багатьох людей цей процес має надзвичайно сакральний зміст. Для тих, хто дотримувався посту, утримувався від мʾясного, благословляємо їх на споживання цих продуктів. Якщо людина не дотримувалася посту, не ходила до храму, а намагається прийти, постояти перед храмом, щоб водою їй хляпнули в кошик і вона задоволена пішла, то це – профанація цього процесу. Такий підхід не правильний. В першу чергу має бути внутрішня віра-благочестя-піст-молитва, тоді для цих людей освячена їжа як підкріплення для організму і як радість для душі – набуває святкового значення.  Небажано приносити в кошиках алкоголь. Дехто ложить у кошик все, що трапляється: ось у мене хрестик не освячений чи іконка, сіль для якоїсь ворожби, гроші. Таке робити не варто. Якщо сіль для споживання, то – будь ласка, а якщо для якихось цілей магічних, то – категорично неможна.

"Слід пам’ятати про символіку та смисл продуктів"

Олександр Дацюк, протоієрей УПЦ МП

- Традиційно, до кошика кладуться продукти, на освячення яких передбачена молитва. Це м’ясні вироби – як символ пасхального агнця, це писанки та крашанки. Це сирний, або печений куліч, який є символом Гробу Господнього і Світлого Воскресіння. Це також є символом Старозавітного агнця, який у Новому завіті був замінений самим Христом. Традиційно кладуть до кошика сіль та хрін. Звичайно, люди хочуть урізноманітнити свято і кладуть у кошик все, що лише заманеться – і овочі і фрукти (банани, тощо), але слід пам’ятати про символіку та смисл тих продуктів, які там дійсно повинні бути, а також не забути поділитися ними із тими, хто того потребує.