“Шили плитоноски за обіди”. Як у Хмельницькому вдягають воїнів на передову (РЕПОРТАЖ)

• У мирний час вони шили медичні халати, тепер - плитоноски для воїнів. 
• Весь цех безупинно функціонує як єдиний злагоджений механізм. 
• Підготували репортаж, як у Хмельницькому вдягають наших захисників. 

Цех зустрічає гуркотом машинок, крізь який ледь чути людські голоси. На столах - стоси тканин і різних заготовок з кишенями. Їх десятки. Навіть людині, яка далека від військової справи зрозуміло, що це, кому і для чого. 

Відколи почалась війна, швейне виробництво працює безупинно. Його місце розташування повідомляти не будемо. Тут із сотень метрів тканини виготовляють захист для військових - плитоноски, ріжки під магазини, сумки для відстріляних магазинів, сумки для гранат і “розгрузочні” пояси. 

Марія Дригула - власниця цього виробництва. Вона не боїться фотографуватись і показувати обличчя. Навпаки, хмельничанка пишається своєю справою. А ще їй важко стримувати сльози, коли говорить про війну. Журналістці “ВСІМ” вона розповіла, як переналаштували швейні машинки, аби замість медичних халатів шити “розгрузки” для захисників. Як працюють під час війни, вдягають бійців і що їх надихає продовжувати роботу. 

Шили косинки для перев’язки поранених

“Наше виробництво вже працює 16 років. До війни ми шили медичний одяг.  Коли розпочалась Революція Гідності, ми закрили наш цех і всі повністю вистояли на майдані в 20 градусний мороз.  Було важко, але ми до кінця там стояли, - пригадує Марія. - Коли почалася ця війна, 24 числа ми всі повиходили на роботу. Це був жах і страх. В цьому страху ми два дні не працювали. Потім вийшли і почали шити косинки для перев’язки, нам дали аптечки шити. Також поїхали в цех, де шиють бронежилети і почали шити заготовки для них - хоч що-небудь”, - каже власниця. 

За словами Марії, косинки для перев’язки поранених почали шити з тканини для медичних халатів. Каже, виробляли хустинки тисячами, передавали волонтерам і знову шили. Тканиною допомагали люди. 

“Нам віддавали тканину - чистий батист з мереживами. Ми це дороге мереживо відрізали і викидали, а далі шили просто косинки, щоб перев’язувати поранених. Такі в нас люди… (розчулено) Потім в нас з’явилась тканина оксфорд і ми перелаштували машинки, які до цього працювали лише з легкими тканинами.  Два чоловіки нам дали машинки на “важкі” тканини. Я навіть в очі цих людей не бачила. Вони просто знали, що ми тут шиємо і нам віддали безкоштовно”, - розповідає жінка і пригадує, як все починалось.

Працювали за обіди

За так звані “розгрузки” хмельничани взялись за тиждень. Так вирішили, хоча до цього не були готові ні прилади, ні швачки, які можливо й тоді в очі не бачили, як має виглядати справжня плитоноска. 

 “Коли ми не знали що шити, до нас прийшла людина, яка одягає солдатів. Він взяв бронежилет, відкинув те, без чого можна обійтись - спростив простіше кажучи. Показав нам, мовляв, шийте ось це, воно зараз дуже потрібне. За зразком ми склали модель, конструктори зробили лекало і почали шити.  Всі машинки у нас були налаштовані на легкі тканини. Але ми викликали наладчика, його звати Андрій - він був з нами постійно. Переставив пластини, переналаштував машинки на тяжкі тканини безкоштовно”, - додає власниця цеху.

На запитання, як вдалось швидко навчити працівниць шити “розгрузки” відповідає:  “було дуже багато нервів, всього було, але нам допомагали”. 

“З самого початку війни ми працювали з 7:30 до 20:30. Раніше працювали і до 22-ої. Я розвозила дівчат після зміни додому, бо комендантська година. Два тижні наш цех шив на армію тільки за те, що нам приносили обіди волонтери”, - каже Марія Дригула. 

Вдягнули майже 1,5 тисячі воїнів

У цеху працює 15-18 швачок. З-під їх рук щоденно виходить 60 жилетів-плитоносок. Шиють майже безперервно. Навіть помітивши фотоапарат, на мить підводять очі, посміхаються, але руки далі продовжують працювати. Паузу виробництво робило лише тоді, коли чекали на поставку тканини. 

Готові “розгрузки” спочатку віддавали безкоштовно, зокрема і для працівників, чиї рідні боронять країну на передових. Наразі виробництво запустило продаж і поставило доступну ціну. Власниця каже, зробили це для того, аби мати змогу платити зарплату і сплачувати за електроенергію. Якщо раніше тканину волонтери передавали безкоштовно, то зараз цех замовляє дорогу якісну тканину і фурнітуру самостійно. Товар розмітають як гарячі пиріжки. У Марії розписана черга.

Передають на Київ, Запоріжжя, Харків і Миколаїв. Загалом пошили вже 1400 штук, тобто вдягнули вже 1400 воїнів. Аби розуміти потреби і вдосконалювати екіпіровку, постійно співпрацюють з волонтерами і військовими. 

“Наші швачки зараз отримують 50% від того, що вони отримували в мирний час. Але ніхто не сказав, що їм мало і треба добавити. Ніхто не сказав, що ми підемо. Тому що кожен знає, що ми шиємо і для чого, - говорить хмельничанка. - Тяжко не нам, тяжко хлопцям, які на передовій. А ми дуже стараємось, щоб приблизити цю перемогу (плаче). Це нас надихає, це ми і робимо”. 
 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.