"Якби він був у сепаратистів, вони б склали йому ціну", - дружина про зникнення Олександра Бойка

Спецгрупа "нацгвардійці" під командуванням 35-річного Олександра Бойка, за попередніми даними, потрапила в засідку поблизу Золотого Луганської області. Під час обстрілу командир розвідки отримав численні поранення. І вже більше 5 днів від Олександра немає жодної звістки. Бойові товариші повідомили сім'ю, що він загинув. Але тіло додому так і не привезли.   

 Олександр Бойко - командир розвідки 50-ого полку Національної гвардії України. Раніше проходив службу в складі 8-ого окремого полку спеціального призначення Збройних сил України. 

Командира групи кинули на полі бою?

Про смерть підполковника немає жодних офіційних даних. Про те, що військовий потрапив у засідку сепаратистів говорили лише деякі активісти. Дружина Олександра Світлана не вірить, що він загинув.

Шукаючи правди про смерть чоловіка, жінка неодноразово спілкувалася з побратимами Олександра, з керівництвом Нацгвардії. І щоразу чула різні версії того, що сталося. Спочатку їй сказали готуватися до поминок, а потім зовсім шокували, повідомивши, що тіла немає. 

 -  Від 3 червня (тоді стало відомо про нібито смерть Олександра) часто змінювалися показання і розповідь про те, як все було, - пригадує Світлана Бойко.  - Перша версія: їхня команда попала під обстріл, його важко поранили і до нього підповз медик, щоб накласти джгути. Потім сказали, що це не медик, бо його тоді на місці не було. Далі пояснювали, що до Олександра підповз інший товариш по службі. Потім говорили, що то був товариш по службі Кирило. Казали, що намагались його забрати, знявши з нього всю екіпіровку, але так і не змогли. Повідомили, що чоловіка ранили в ногу і в бік (точно куди – не відомо), бо бронежилет був у крові. А згодом, як виявилося, на тому місці не було ні тіла, ті екіпіровки, ні крові.

Коли жінка запитала, чому ж не вдалося забрати тіло, то почула від одного з військових у відповідь: «Бо ми хочемо жити».

"Був прикрим і сумним"

Світлана Бойко  розповіла, що чоловік все своє життя присвятив службі в армії. Відслуживши десять років у Хмельницькому, військовий разом із сім’єю переїхав у Івано-Франківськ. Це було два роки тому. Там він перевівся в Національну гвардію України. Починаючи з 2014-го року, в АТО був вже п’ятий раз.

 Жінка ділиться, що кожного разу, виходячи на певне завдання, чоловік обов’язково повідомляв про це дружину. Він ніколи не казав навіть область, куди саме він їде. Пояснював, що просто буде зайнятий і йому не телефонувати. Жінка ніколи не порушувала цього правила, хоча й дуже хвилювалася. Він був вірний своїй службі, а дружина знала, як це для нього важливо.

- Цього року в зону АТО він виїхав 30 квітня. Саша був не таким, як завжди – я це говорила і йому раніше по телефону, і зараз неодноразово повторяю. Звичайно, це – війна. Проте він не перший раз був в АТО і я знаю, який мій чоловік. Цього разу він був дуже прикрим і сумним. Я в нього допитувалася, що ж сталося. Він мене намагався відгородити від поганого, тому не пояснював, – каже жінка.

Звичної смс-ки того ранку не написав 

2 червня ввечері Світлана розмовляла з чоловіком по телефону. Здавалося, що він був у тривожному стані. Кожного ранку Олександр писав жінці «смс-ку», що любить, цілує і живе тільки нею. У ранок 3 червня він не написав. Світлана ніколи йому не дзвонила – таке було правило. Але, за її словами, того дня їй так сильно цього захотілось і вона подзвонила. Чоловік відповів, що зателефонує пізніше, бо не може говорити.

 - Десь о сьомій годині вечора мені зателефонував кум чоловіка і сказав: «Вибач, що це я тобі говорю таку звістку, але твій Саша загинув». Я почала кричати і плакати. Приїхала «швидка», мене «обкололи». Потім я зателефонувала до Кирила, чоловікового товариша по службі, який мав би бути тоді з ним. Мені відповіли: «Я не міг тобі подзвонити, бо знав, які між тобою і Сашою почуття. Не міг наважитися. І зараз не можу підібрати слів. Шансів на те, що він живий, немає, – згадує Світлана.

"Якби він був у сепаратистів, вони б склали йому ціну" 

Олександр зник за загадкових обставин. Дружині вже неодноразово сказали, що він загинув. Але тіла немає. І поки що, за словами Світлани, немає жодних доказів того, що він зараз у бойовиків.  

- Я вже так кажу: якщо він був мертвим, то треба було взяти тіло і прикриватись ним, але забрати, щоб можна було достойно поховати. Потім мені сказали офіційну версію – тіло знаходиться в сепаратистів у морзі. Говорили, що має бути обмін на двох живих росіян-полонених. 5 червня мені повідомили, що вся команда чоловіка збирається на Хмельницький на похорони. А потім мені зателефонувало керівництво і повідомило – тіла нема ніде: ні в українців, ні на полі бою, ні в сепаратистів. Як ця людина два метри ростом може випаровуватись? Ніколи в це не повірю. Я відчуваю, що він живий. Якби він був у сепаратистів, вони б вже до цієї пори склали йому ціну обміну – людьми чи грошима, – говорить дружина військового.

А потім мені зателефонувало керівництво і повідомило – тіла нема ніде: ні в українців, ні на полі бою, ні в сепаратистів. Як ця людина два метри ростом може випаровуватись? Ніколи в це не повірю.

«Якщо не допоможе влада України, то допоможе Бог»

Світлана перегортає фотоальбом, показуючи світлини з Олександром: як вони одружились, як фотографувались у парку, як гуляли з семирічною донечкою. Жінка не полишає надії і віри, що в майбутньому будуть ще й інші спільні фотографії.

  - Мій чоловік був і є найбільш непідкупною і найбільш справедливою людиною. Я не звинувачую нікого, бо нічого точно не знаю. Але маю здогадку: можливо, він щось знав і це було для когось невигідно. Я відчуваю, що мій чоловік живий і йому треба наша допомога, а час йде. Я звертаюсь до всіх українців: до військових і їх дружин; до людей, які потрапляли в схожі ситуації; до всіх відомств, які я знаю і не знаю; до Міністерства оборони; до Служби безпеки України. Я вас благаю: верніть мені чоловіка, а дитині – батька; верніть матері сина, і брата – сестрі. Так не буває, щоб така віддана людина своїй країні і службі – просто пропала. Не відчуває моє серце втрати, бо він живий. Деяким моїм рідним говорять, щоб вони завершували «шуміху». Я знайду свого чоловіка. Якщо мені не допоможе влада України, за яку мій Саша воював, то знаю точно – мені допоможе Бог», – каже Світлана.

У студії івано-франківського видання golos-info бойові товариші Олександра прокоментували зникнення військового так: 

- Можу запевнити, що командування Нацгвардії, а також керівництво підрозділу приймають всі заходи щодо пошуку Олександра. Командування підрозділу зараз знаходиться в зоні проведення АТО і докладають всіх зусиль щодо пошуку Олександра, - повідомив в ефірі golos-info заступник командира підрозділу. 

Дружина військового та рідні просять, якщо хтось знає будь-яку інформацію про Олександра, то звертайтеся за телефоном: 067 595 92 35 (мобільний номер Світлани Бойко).

Слідкуйте за оновленнями на vsim.ua.

Підготувала Вікторія ТАРАН

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.