Як хмельничани з консулом “тусили” або все про пригоди пари велосипедистів у Європі

Як хмельничани з консулом “тусили” або все про пригоди пари велосипедистів у Європі
Фото з архіву Сергія Толстіхіна
  • Перший етап 80-денної мандрівки Європою вже позаду.
  • Сергій Толстіхін та Юлія Мазур повернулася з купою вражень та цікавих історій.
  • Побували в трьох країнах, накрутили 600 кілометрів на велосипедах та показали всім, хто світом “рулить”.
  • Про подробиці, ексклюзивні цікавинки та грандіозні плани парочки читайте на vsim.ua

Перший етап 80-денної велоподорожі Європою успішно подолано. Із мандрівки повернулася хмельницькі закохані Сергій Толстіхін та Юлія Мазур. Пара зробила, так звану, розвідку перед величезною літньою подорожжю, довжиною в 60 днів. Попри дощ у Польщі та спеку Угорщини, привезли море позитиву та яскравих вражень. Сергій розповідає, що поїздка була недовгою, зате дуже продуктивною. Хмельничани провели три лекції в трьох європейських країнах та записали шість інтерв’ю з місцевою діаспорою. Насолодилися місцевою кухнею та побувала на чемпіонаті з хокею, а ще стали учасниками словацьких традицій та поспілкувалися із консулом України в Угорщині. Про це та багато іншого читайте у нашому матеріалі.

“Головне впакувалися”

Рушили велотуристи із Хмельницького до Перемишля автобусом. Для цього довелося розібрати велосипеди та компактно упакувати весь багаж. Але помістилися без проблем і дорога до Польщі видалася мандрівникам досить комфортною.

  • Ми дуже боялися їхати автобусом, бо не знали чи нас візьмуть з велосипедами і чи вони помістяться в багажі. Але в Хмельницькому нам дуже пощастило. Приїхав автобус із Києва, який прямував до Перемишля. Там був просто величезний багажний відділ заставлений майонезом. І крім ящиків з банками там нічого не було. Їх передали саме до Хмельницького. Тут все вигрузили і ми перші собі спокійно все вмістили в той багаж, - розповідає Сергій.

“Хмельничани креативлять всюди”

З Перемишля вже стартували на велосипедах. Першою в списку справ наших велотуристів була лекція в Народному домі. Українська діаспора у Перемишлі досить велика, а Народний дім для них, так звана, Мекка, адже на початку минулого століття його побудували українці. Там збираються на свята та проводять національні заходи. А ще туди приїжджають видатні українці та розповідають про свою творчість.

  • В Перемишлі - дуже велика українська діаспора. Це не заробітчани, які катаються туди-сюди, а ті, що там народилися, вони говорять польською, але знають добре українську. У них там є Народний дім. Раніше це була українська територія. Тому там є наш герб, символіка. Нас там зустріли місцеві мандрівники, розказали все про історію цієї будівлі та поводили по підвалах та погребах. Виявляється, що там навіть Франко колись виступав, а буквально через пару днів після того, як ми поїхали, там приймали Оксану Забужко, - пояснює мандрівник.

Поляків здивувала креативність хмельничан. Наші земляки продемонстрували кілька своїх проектів та розповіли про розвиток зелених маршрутів на Поділлі.

  • Ми розказали про свої розробки, проекти. Вони були дуже здивовані, що ми наскільки активні та креативні. Бо, як нам розповіли, всі хто до них приїжджає з України на роботу чи на постійне проживання скаржаться, що в нас нічого не робиться. Ми ж показали, що навпаки не стоїмо на місці і нам теж є що показати Європі, - зазначає велотурист.

Під час зустрічі в Народному домі місцеві українці розповіли велотуристам цікаві факти польської гостинності. За їх словами, мер Перемишля, після революції Гідності та на початку війни приймав наших хлопців на лікування в місцевих лікарнях та лікував їх за свій кошт.

  • В бійців навіть не було закордонних паспортів, так він сам їздив до кордону і домовлявся, щоб їх пустили прикордонники. Під свій особистий підпис забирав їх і брав відповідальність на себе за їх перебування, а потім після лікування та реабілітації привозив їх на кордон.

“Специфічна кав’ярня та ночівля в гаражі”

В Перемишлі мандрівники відвідали досить не типову для цього міста кав’ярню. Справа в тому, що каву в польському місті можна випити лише за столиком із звичайного горнятка. Про паперові стаканчики там ніби і не чули. Тому “Coffe to Go” (кава з собою) до них примандрувала вже з України, і все з подачі наші земляків хмельничан.

  • Нас повели в досить специфічну для Перемишля кав’ярню. Її побудували хмельничани, які переїхали туди на постійне місце проживання. Це зовсім нетипове місце для Перемишля і досить популярне. В Польщі не часто побачиш когось на вулиці із кавою. В них немає напоїв в стаканчиках, а тут в самому центрі міста такий типовий український формат, - розповідає Сергій.

Польща зустріла наших мандрівників не досить привітно, адже там постійно ішов дощ, тому дорога давалася нелегко. Переважну частину шляху їхали в дощовиках під рясні опади.

  • Ми провели лекції, зустрілися з друзями, ті нам ще ліхтарики на велосипеди подарували, попили смачної кави і рушили далі. Насправді Польща цього разу була важкою через дощі. Вони йшли постійно. Нам друзі пропонували перечикати, але ми не могли собі такого дозволити, бо в Словаччині нас чекали теж на лекцію, - пояснює мандрівник.

“От, що таке словацька гостинність”

Другу ніч мандрівники провели в гаражі на подвір’ї поляка Ернеста Горошка в містечку Сянік. Він запросив велотуристів у рамках програми “CouchSurfing” (онлайн-сервіс гостинності). Чоловік реабілітолог за професією, а сам полюбляє гонки. Живе він з батьками. А поруч з будинком, на подвір’ї, має гараж та прибудову до нього. Це своєрідний міні-будиночок, облаштований для життя. Там і заночували туристи із Хмельницького.

  • Це перший раз, коли нас прийняли по сервісу “CouchSurfing”. Ми так гарно поспілкувалися, він розповів, що часто ночує в цій прибудові, коли з батьками посвариться чи просто хоче побути на самоті. Сам від досить цікава особистість,  ми приємно поспілкувалися, а на ранок рушили далі, - розповідає Сергій.

Кордон із Словаччиною хмельничани мусили пересікти по головній дорозі. І тут мандрівникам за місце на трасі треба було “боротися” з місцевими вантажівками.  Кілька годин на велосипеді і туристи дісталися до привітної родини лікарів Підгородніх. Там їх нагодували та поселили на комфортабельному двомісному ліжку. Самі ж господарі заночували на карематах.

  • От, що таке словацька гостинність, - з посмішкою, розповідає журналістам Сергій.

  • По головній дорозі було важко їхати. Там дуже багато вантажівок. Іноді нас просто зносило з дороги. Ми з великими зусиллями дісталися до місця ночівлі. А зупинилися ми також в українців. Це молода пара з двома дітьми. До них приїхала їхня мама і було мало місця, всього дві кімнати. Проте нас не вигнали, а навпаки, розмістили на шикарному ліжку. Самі ж пішли спати на каремати, - пояснює хмельничанин.

Велотуристи також побували у містечку Свидник, а далі рушили до Кошиці. По дорозі хмельничани привернули чимало уваги місцевих мешканців. Їх причіп із сонячною панеллю оглядав не один житель Словаччини. Всім було цікаво, що то за штука і як вона працює.

  • Ми мали їхати по головні дорозі, але, як подумали, що там буде знову купа фур, охота відразу відпала. А Наталія з Сергієм нам порадили рушити через одне мальовниче містечко Бордейово, і ми ні на хвилину не пошкодували. Перед нами відкрився просто божественний гірський краєвид. Саме містечко дуже старовинне, є ратуша. Ми там були, як якісь інопланетяни. До нас підходили і питали, що то у нас на причепі і як працює сонячна панель, - пояснює мандрівник.

“Оптична ілюзія і каменюка по курсу”

По дорозі до Кошице з мандрівниками трапилася цікава колізії. По дорозі вони натрапили на оптичну ілюзію. Велосипед практично перестав їхати. У мандрівників було таке відчуття, що вони підіймаються на височенний схил, але, на перший погляд автострада була цілковито рівна.

  • Десь перед самим Кошице простягнулася широка дорога. Для велосипедистів була окрема обочина, здавалося б їхати просто кайф. Але тут Юля почала буксувати, та я й сам ледве крутив ті педалі. Ми дивимося дорога рівна з нахилом вниз, а наш коник не їде. З горем пополам ми подолали ці три кілометри. А як озирнулися назад побачили, що весь час рухалися на підйом. Він був досить пологий, тому ми нічого не помітили, - розповідає Сергій.

Вже в самому місті Кошице на мандрівників чекала ще одна велопригода. На щастя мандрівники залишилися неушкодженні, а от страшно було однозначно.

  • Їдемо собі, я по навігатору дивлюся, де поворот - піднімаю очі, а за два метри переді мною величезна каменюка. Я думав, що зараз поб’ю свій причіп. Ще й Юля ззаду іде. У нас прийнято показувати небезпеку, я завжди їду перший, тому регулюю пальцем вправо чи вліво, якщо попереду якась перешкода. А тут доля секунди і якось вдала прометів, чую Юля вже верещить. Але, на щастя і вона проскочила, тому обійшлися без синців та забоїв. Досі не знаю, як вона втримала той велосипед. Після я підійшов до Юлі, а вона труситься від страху, якби налетіла на той камінь, то без велосипеда точно залишилася б і невідомо, як травмувалася, - говорить Сергій.

“Під вечір місто вимирає”

В Кошице мандрівники зупинилися в молодої української родини. Ті лише два роки, як переїхали до Словаччини. Юрій - спеціаліст по айті-технологіях, а Оксана - юрист-міжнародник. Сергій розповідає, що жінка задля чоловіка покинула успішну кар’єру в Києві, а тепер потроху перевчається, щоб працювати з ним разом. Адже юристи-міжнародники в Кошице не у фаворі.

  • Юрі запропонували класну роботу в Словаччині, і Оксана, як декабристка, поїхала за ним. Він добре влаштувався, а вона по спеціальності роботу ніяк не знайде. Тому зараз відвідує курси, щоб працювати з чоловіком в одній компанії, - розповідає турист.

Кошице вразило хмельницьких туристів своїм спокійним та розміреним ритмом. Там після 20-ї години місто просто вимирає. На вулиці майже не зустріти людей. Кав’ярні в Кошице працюють максимум до 20-ї. Переважна більшість зачиняється ще в 18-19 годин. А робочий день місцевих мешканців починається о 7-й ранку і триває до 16-ї.

  • Ми поїхали в гості до друзів родини Яцюк, які живуть в Кошице вже понад 20 років. Вони нас нагодували, розговорилися і тут Юра і Оксана просять нас підтвердити, що в нас кав’ярні працюють мінімум до 23-ї. Виявляється в Кошицях з 18-ї місто починає пустіти, а до 20-ї зачиняється абсолютно все. Там навіть немає нічних супермаркетів, - пояснює мандрівник.

“Фани внесли фарб у ритм Кошице”

Сергій розповідає, що їх така тиша міста не застала. Адже під час перебування хмельницьких велотуристів у Словаччині, в Кошице саме проходив світовий чемпіонат з хокею. Було багато туристів, тому вулиці були наповненні шумом та гаміром.

  • Чемпіонат з хокею для Словаччини це подія, як для нас було Євро-2012. Туди з’їхалися хокеїсти з усього світу, а з ними море туристів. Вони ходили цілими групами по місту, дуділи, сигналили та голосно кричали. Всі розмальовані та яскраві, тому було дуже весело. Юра та Оксана, пояснили нам, що це зовсім не типове Кошице, а поодинокий виняток. Зазвичай вони не знають чим себе зайняти ввечері, адже місто рано засинає, - зазначає турист.

Традиційно кажуть “на науку”

А ще в цей час у Кошице саме святкували випускні зі школи. В Словаччині існує досить оригінальна традиція, яку сповідують всі без винятку випускники. Вони роблять величезні плакати зі своїми фото, ходять по місту і дуже шумлять: співають, вмикають голосно музику та збирають гроші “на науку”.

  • Це роблять всі без винятку школи. У випускників є такі шапки, в які вони збирають гроші, типу “на науку”. В них так прийнято говорити, що на навчання. Насправді ж вони збирають гроші на випивку. І всі про це знають. І кидають гроші. Ми йшли містом і таких “банд” зустріли просто безліч. В нас дуже грошей не було з собою, переважно на картці, але ми їм там якісь гривні кидали. Вони дуже дивувалися, питали, що то за гроші. Хоча скажу, що цьогорічним випускникам дуже пощастило. Крім нас там було повно європейських грошовитих туристів, які залюбки долучалися до словацької традиції і кидали не малі суми, - пояснює Сергій.

Далі плакати із фотографіями випускників вішають на вітрини великих магазинів і вони там ще місяць стоять на згадку.

Сергій говорить, що в Кошице вони назбирали купу гарних вражень, а ще пообіцяли родині Яцюк приїхати до них взимку для того, щоб покататися на лижах. Адже в Словаччині досить багато гірськолижних курортів і всі вони значно дешевші за наший Буковель.

“Нарешті виспалися”

Хмельницькі велотуристи провели ще одну лекцію в Кошице і рушили до Угорщини. Погода цілковито стабілізувалася і в дорозі їх супроводжувало вже яскраве сонечко. Остання лекція в Угорщині була запланована на понеділок, тому в запасі у туристів було ще два дні для того, щоб насолодитися місцевими краєвидами.

  • Нам залишалося 120 кілометрів до міста Ньїредьгаза, де ми мали провести лекцію. Їх ми могли б за день проїхати. Тому вирішили не поспішати, а добре роздивитися угорські краєвиди. Вона різко відрізняється від Словаччини. Всі будинки сільські будинки покриті черепицею, що створює ефект старовинності. Угорщина трішки не доглянута, порівняно з Польщею і Словаччиною. Якщо в Польща - це євроремонт, то Угорщина - це самобутність. А от якість велодоріжок там нас приємно здивувала. Вони там широкі, комфортні і весь час Угорщиною ми їхали велодоріжками, - розповідає мандрівник.

Всю поїздку велотуристи ночували в комфорті. В Угорщині ж вирішили, що палатку таки треба розкласти, недарма ж везли з самої України. Тому зупинилися в першому зустрічному кемпінгу.

  • В кемпінгу ми були зовсім одні. Тому розбили там собі цілий табір. І це всього за 13 євро на двох. Ми посмажили собі сосики, наїлися і спали 12 годин. Ми ж до цього спали зовсім мало, бо були у родинах і їм хотілося поговорити, а тут дозволили собі таку розкіш, - згадує Сергій.

“Консул такий собі кумедний дядько”

В місті Ньїредьгаза мандрівників зустріла Юдіта Софілканич. Ця жінка заснувала в Угорщині перший український клас та випустила унікальний підручник з української мови для угорців. Вона викладає в університеті та всіляко намагається розвивати українську мову в Ньїредьгаза.

  • Пані Юдіта розповіла нам, що українську громаду в Угорщині і зокрема в Ніредьгазі фінансує державний бюджет Угорщини, а це абсолютно розвінчує міфи про те, що угорці погано ставляться  до українців. Також вона розповіла, що угорська місцева влада не відмовила в жодній ініціативі, яку проявила українська сторона, останньою з яких, було встановлення пам'ятного знаку жертвам Голодомору.1932-33 років. Дуже приємна жінка, посолила нас в готелі, заплатила за нього, хоча ми були проти. Ми записали з нею дуже класне інтерв’ю, - розповів велотурист.

Також хмельничанам пощастило познайомитися з консулом України в Угорщині. Виявилося, що Аркадій Гупало дуже привітний чоловік. Запросив наших туристів на каву та

  • Він щойно дізнався про нас, сказав “Нічого не знаю, їдьте до мене на каву”. А в нас був дуже щільний графік, ми мали за годину провести лекцію в університеті, тому заїхали лише на півгодини, кави не попили, але обіцяли повернутися.Такий соді кумедний дядько, дуже відкритий і гостинний. Нам сподобався. На жаль, через електричку не встигли повернутися до нього, бо мали вже рушати додому, тож сподіваюся консул на нас не дуже образився, - зазначає Сергій.

Про дорога додому та грандіозні плани

Поверталися додому теж з екстримом. Через кордон туристів з велосипедами не пустили. Тому їм довелося викликати таксі і до Ужгорода їхати автомобілем, що значно вдарило по карману. Далі своїх залізних коней вони відправили поштою додому, а самі поїхали плацкартом до Хмельницького. В цілому хмельницькі велотуристи дуже задоволені поїздкою. “Розвідка” пройшла за планом, тому вони вже почали активно готуватися, до основної частини мандрівки, яка стартує в середині липня. Тоді в дорозі мандрівники проведуть 60 днів.

Побачити хмельницьке “ноу-хау” на причепі велосипеду хмельничани зможуть вже цієї неділі на фестивалі Rock&Buh. Там у кліматичній зоні Сергій Толстіхін та Юлія Мазур покажуть свою сонячну панель, з якою проїхали понад 600 кілометрів Європою та розкажуть про деталі своєї мандрівки. Приходьте 26 травня в другій половині дня на територію Молодіжного парку, мандрівники обіцяють, буде цікаво.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (2)
  • Вова Школьников

    А скільки продуктів з'їли?

    Сергей Толстихин reply Вова Школьников

    пару кіло
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Хмельницького за сьогодні

Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up