Як змінився Хмельницький за 60 років

> У повоєнний час населення Проскурова, наполовину єврейське, складало близько 30-35 тисяч, коли до початку війни воно становило 42-43 тисячі. Люди відновлювали все зруйноване. Забудову почали з адмінбудівель, оскільки потрібно було, щоб обласний центр мав такі установи – побудували будинок облдержадміністрації. На місці, де зараз знаходиться майдан Незалежності, у післявоєнний період росли дерева, не було асфальту, стояла стара хата.

- Забудова міста відбувалася у двох напрямках: промисловому та військовому, - каже кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник обласного краєзнавчого музею Сергій Єсюнін. - У 1959 році у Хмельницькому створили ракетні війська стратегічного призначення, у Раковому розташували 19-ту ракетну дивізію. Навколо Хмельницького фактично в кожному районі області були ракетні полки, шахти, міжконтинентальні ракети, які могли долетіти до Америки та розбомбити за 12 хвилин Нью-Йорк. Тому місто було режимним – сюди особливо не пускали іноземних туристів. Вони їхали до Кам’янця-Подільського, а тут, бувало, затримували капіталістичних шпіонив, які приїжджали довідатися якісь секрети.

 

Культурне місто

У 50-х роках у Хмельницькому почали активно будувати підприємства. З того часу звели заводи «Катіон», «Темп», «Нева». 

- Завдяки заводам місто розрослося, забудували райони, оскільки тоді кожне підприємство будувало для своїх працівників поблизу будинки та дитсадки, - каже Сергій Єсюнін. - Житлове будівництво цілими мікрорайонами активно розпочалося у 1960-х роках, коли почали зводити «хрущівки».

У період перейменування у місті був залізничний вокзал, побудували «Дитячий світ», автовокзал біля ринку, пожежне депо, у якому тепер кінотеатр «Планета», газконтору. 

- З 1945 року до Проскурова переїхав обласний муздрамтеатр. Спочатку він знаходився на теперішній Проскурівській у приміщенні міського будинку культури. У 1960-му році побудували філармонію, у якій тоді був театр. Філармонія після війни розмістилася також у Проскурові на вулиці Проскурівського підпілля біля монотеатру «Кут». Згодом там був кінотеатр «Мир», який потім закрили, - каже Сергій Єсюнін.

У 1970 році у Хмельницькому з’явилися тролейбуси. Перший тролейбус № 1 з Ракового через все місто їхав до «Катіону».

Залізничний вокзал побудували у 1952 році. Через рік назву станції довелося змінювати з «Проскурів» на «Хмельницький»

 

Автостанція біля овочевого ринку

 

Відпочивали на виставці

У післявоєнний час у місті було два парки – імені Франка та імені Коцюбинського, який зараз називається Шевченка.

- У 1949 році у Проскурові заснували сучасний парк культури і відпочинку імені Чекмана, який тоді називався Комсомольським. Це було народне будівництво. У вихідні до 15 тисяч людей виходило туди і вручну копало ставок на Південному Бузі, - каже історик. - Острів, який на ньому зараз є, штучний. Його нагорнули люди, щоб не вивозити викопану землю. Згодом у парку зробили канали, аби осушити болото, яке було біля річки Плоскої, та посадили дерева.

Хмельничани масово відпочивали у парках, ходили до театру, філармонії, театру ляльок, який з’явився у 1970-х роках.

- У 1955 році на вході у сучасний дендропарк у мікрорайоні Виставка там, де зараз стоїть Меморіал Слави, після війни створили виставку досягнень Хмельницької області з багатьма павільйонами на кшталт Виставки досягнень народного господарства у Москві. Туди люди привозили свої досягнення, – каже Сергій Єсюнін.

Взимку виставка не працювала, а починала працювати тільки з весни на вихідних.

- Люди казали – йдемо на виставку. Там проводили цілий день: дивилися експонати, сиділи у кафе, дітей катали на гойдалках, - каже історик. – Але на початку 1960-х років павільйони знесли і заклали дендропарк. Тому мікрорайон, де знаходилася виставка, отримав однойменну назву.

 

Чоловіки ходили на футбол

- У 1949 році у місті побудували стадіон «Динамо», який вміщував три-чотири тисячі глядачів. У 1960-му році його розширили на 10 тисяч, - каже Сергій Єсюнін.

Купити якісний футбольний м’яч у ті часи було дуже важко, адже у місті був лише один спортивний магазин «Динамо». Це зараз його можна купити на ринку або у магазині спорттоварів. Ринків у місті з 2012-го року працює 45. Через це Хмельницький по всій Україні знають як «базарне» місто.

Перші великі ринки у нас створили у 1988-1989 роках. Після розпаду Радянського Союзу, на початку 1990-х років, через економічну кризу і скорочення на хмельницьких базарах змушені були торгувати працівники найбільших заводів міста, державних та партійних органів, викладачі, вчителі. Це був єдиний на той час спосіб прокормити сім’ю.        

 

 

 

 

Не було телевізорів і асфальту

Голова Хмельницького обласного відділення Міжнародної асоціації ветеранів фізичної культури і спорту, екс-заступник міського голови Віктор Барбалюк згадує часи, коли наше місто щойно перейменували на Хмельницький. Чоловік з гордістю розповідає про розбудову міста та з сумом згадує про те, що ми втратили або так і не зробили.

- До війни ми жили у 48-му будинку по вулиці Шевченка, - каже Віктор Барбалюк. – Після війни до міста я повернувся по закінченні інституту, в 1958 році. Але я добре пам’ятаю, коли був у десятому класі, як Проскурів перейменували на Хмельницький і область – на Хмельницьку.

У 1959 році я жив на вулиці Котовського (нині Проскувського підпілля – прим.авт.), працював тренером і отримував 90 карбованців на місяць, коли зарплати були по 120 карбованців. Хліб коштував 16 копійок, а м’ясо – 3,5 карбованці.

 

- Я жив у цьому будинку на четвертому поверсі. Його побудували у 1959-му році. З того часу хмельничани почали отримувати житло у багатоквартирних будинках, - каже Віктор Барбалюк (78)

 

У той час у місті були лише деякі чотириповерхові будинки для сімей військових, які називають ДОСи (дома офицерского состава – прим.авт.), а все інше – одноповерхові приватні будинки, як в селі. Люди практично не проживали однією сім’єю у одній квартирі. Тоді давали, наприклад, двокімнатну квартиру на дві сім’ї. Тільки видатним людям давали цілу квартиру.

Навколо Проскурова у той час були села Лезневе, Заріччя, Гречани, Ружична, які потім приєднали до меж міста. З 1960-х років почали будувати Виставку, а за десять років –  Озерну. У районі заводу «Катіон» почали зводити будинки для його працівників. Згодом побудували університет.

Хмельницький був газифікованим містом, але з каналізацією було важче. По вулиці  Трудовій побудували каналізаційно-насосну станцію, очисні споруди за Лезневим. Телевізорів ще не було. Люди читали газети, працювали на городах, слухали радіо. 

На дорогах міста не було асфальту. Асфальтованою були лише сучасна Проскурівська від «Дитячого світу» до ЦУМу. Все інше – бруківка. На околицях де-не-де був щебінь, а інше – «грунтівка». У 1960-х роках на вулицях почали встановлювати дорожні знаки. Світлофорів не було, машин їздило обмаль. Ходив один автобус по центральній вулиці Фрунзе, нині Кам’янецька, на залізничний вокзал. Потім пустили інший – на Індустріальну, яку перейменували на Чорновола, – у Ракове.

За роки роботи у товаристві «Авангард», депутатом міської ради та заступником міського голови я займався будівництвом спортивних шкіл міста та парку імені Чекмана. Той міст, що зараз є на Парковій, я заклав, аби продовжити сучасну Проскурівську до цього мосту і люди могли прямо з центру проходити до парку і далі – на Гречани. Але зараз це все забудували. У самому парку я планував організувати чотири волейбольні, два баскетбольні, два гандбольні майданчики і два тенісні корти. Але цього не зробили.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.