Інтерв’ю з Мариною Бех-Романчук: діти, політика, росіяни та війна

• Відома у світі хмельничанка розповіла про своє ставлення до російських спортсменів, сприйняття війни за кордоном та несправедливість у спорті.
• Також дізнавайтеся коли вона планує дітей.

Хмельничанка Марина-Бех є відомою у світі спортсменкою. Вона одна з кращих легкоатлеток сучасності. Виступає у стрибках в довжину та потрійному стрибку. Нещодавно стала віцечемпіонкою світу.

Майже весь сезон вона провела на змаганнях за кордоном. Зараз повернулася до України й тут дала велике інтерв’ю спортивному виданню “Трибуна”. Ми відібрали для вас звідти найцікавіше.

Чи торкнулася війна родину

– Батько Михайла Романчука був у війську, але не на передовій, а в тилових роботах. І тренер мого чоловіка також довго був в Одесі.

Мої два двоюрідні брати – військові. Також зараз є ймовірність, що вони потраплять на передову. Дуже багато друзів, які тренуються зі мною у манежі, пішли воювати.

Говорять, що люди дуже адаптивні до стресу та обставин, але ці речі все одно не вкладаються в моїй голові. Ми буквально декілька днів тому їздили на могилу до Вови Андрощука (український легкоатлет, що загинув на війні – прим. Tribuna.com). У мене відняло мову. Я сиділа з чоловіком і не могла повірити, що йому було лише 22 роки. Молода людина, у якої все життя було попереду. Він мав прожити його на повну. Я знала його особисто, спілкувалася.

Як за кордоном сприймають війну? 

Дуже сильно цікавляться. Наприклад, я була на пресконференції із багатьма журналістами з різних країн та відомих медіа. Вони багато запитували саме за війну та вплив її на легку атлетику в Україні. І я була готова про це довго говорити, попри присутній певний мовний бар'єр. 

Всі ці деталі хочеться передавати їм. На мою думку, іноземні ЗМІ повинні це публікувати для того, щоб люди могли доторкнутися до проблеми. Я досить довго була в Німеччині та бачила, як там показують новини. Вони максимально фільтрують та згладжують інформацію, подається війна надто бережно. 

І я чудово розумію, що можу цю ширму трішечки привідкрити та дати більше інформації, ніж зараз проходить в телевізійних та онлайн ресурсах.

Весь стадіон вигукував «Героям слава!»

У моїй професійній спільноті на змаганнях завжди дуже привітно зустрічають і готові допомогти зі всім.

Я стрибала в Осло – на мою останню спробу вийшов диктор стадіону і просто крикнув в мікрофон: «Слава Україні!». І весь стадіон вигукував «Героям слава!». 

Ви просто уявіть це! Вся увага була прикута до мене. Ці емоції ні з чим не порівнюються, відчувала, що зі мною весь стадіон. І він вболіває за мене не тільки через те, що я просто хороша спортсменка, а, тому що я українка. Тобто ти прославляєш свою націю, ти є її обличчям. Це дуже важливо.

Спортсмени – це політичні фігури

Ми ж всі добре розуміємо, що кожен спортсмен – це обличчя своєї країни. Це людина, яка несе певну пропаганду. Спортсмен має можливість спілкуватися з іноземними ЗМІ.

І це неадекватно, коли спортсмени, які взагалі ніяк не висловлюються проти війни, їдуть в цивілізований світ і починають спілкуватися з медіа. Розповідають, що вони ображені, їх обділили через відсторонення від змагань.

Але ж вони сплять спокійно, нормально тренуються, ні за що не хвилюються, їхні рідні перебувають вдома. Їх ніщо не турбує, а єдина проблема – не можуть виїхати на міжнародні змагання. І от ця людина приїде доносити свою думку іноземцям.

Спортсмени – це політичні фігури, тому що вони є обличчям своєї країни та представляють всю націю. Це як президент приїжджає на перемовини з іншим президентом, так і ми виїжджаємо на чемпіонати світу на перемовини з іншими людьми спорту та вболівальниками. Просто це різні рівні.

Про допуск російських спортсменів

Ми ж всі чудово розуміємо, люди, які виступають за допуск цих спортсменів, безпосередньо фінансово залежні від країни-терориста.

Вони отримують доходи, їх цікавлять тільки власні інтереси, а не те, як підтримати чи допомогти Україні. Що вони з цього отримають? Оплески, вдячність від нас. Але ж вони не куплять за це собі смачну шоколадку чи яхту.

І є такі проплачені федерації, які стоять на своєму. Реально ж прораховують всі можливі умови для того, щоб ці російські атлети потрапили на Олімпійські ігри. І це вже ми навіть не говоримо про те, щоб їх відфільтрувати, чи сісти однією попою на два стільчики: ні вашим, ні нашим. А вони тотально виступають за сторону країни-терориста.

«Якби не нові дурні правила з лазерами та заступами, на ЧС все б могло скластися абсолютно по-іншому»

Всі мої далекі стрибки, які я стрибала в своїй кар'єрі (медальні, персонал бести) – це постійне попадання просто в самий стик планки. Це коли взагалі жодного сантиметра запасу не залишалося. Тобто була моя нога і відразу за нею – пластилін. Але нова лазерна система дуже хитка і заангажована.

– Раніше у нас не було жодного людського фактора – пластилін після планки і все. У секторі стрибків є синя касета і далі за нею – біла планка. Раніше касету і планку розділяв бугорок з пластиліном, і саме по ньому визначали заступ. Тобто ніколи не виникало спірного моменту. 

Бо ти або заходиш за мітку, або ні – середнього не існує. Все чітко і зрозуміло. Не було жодного людського фактора. Але всім жилося дуже сумно – вирішили осучаснити та цифровізувати систему.

Вони забрали оцей проміжок пластиліну, і в нас з’явилася планка та касета, між якою стоїть лазер. Під час стрибка я ставлю ногу ідеально рівно на планку. Але потім вже у фазі відштовхування мій палець пересікає лазер. І сидять мужички біля екранів та вирішують: це був заступ чи ні.

Немає конкретного правила, усе вирішує людина у кожному випадку. І коли тобі вписали заступ, твоя команда біжить подавати протест. Якщо ж тобі його не вписали, то інша національна команда протестує на твою спробу, бо їхній атлет йде четвертим.

Стоять десять суддів над екранами та думають, яку сторону прийняти, голосують кожен раз. Думки у всіх діляться зазвичай. Раніше такого взагалі не було.

Того року на чемпіонаті Європи в Мюнхені британець пробігав вже з медаллю коло пошани, почав давати коментарі ЗМІ. Але інша команда подала протест – у нього забрали дорогоцінну медаль. Бо він чисто відштовхувався від планки, але потім палець десь пересік лазер.

У мене була ідентична ситуація в Сербії на ЧС. Я показала результат на понад сім метрів, цю спробу заміряли та засікли. Але судді вирішили, що в той момент, коли я відривалася, перетнула лазер, і це був заступ. У мене забрали мою медаль, яку вже ніколи не повернуть. Але зараз подалася петиція проти цих правил.

Хто привів у спорт

– Я прийшла на легку атлетику до свого тренера, з яким працюю протягом всієї спортивної кар'єри. Він серед великої кількості діток взяв мене за руку і сказав, що я повинна тренуватися, у мене є майбутнє. Що я зможу – є для цього здібності. І ще потім півтора року ходив за мною до школи та розказував, що я не маю прогулювати тренування, бо я вже з тиждень тоді не ходила на легку атлетику. 

Він наполегливо ходив за мною, приклав усі можливі зусилля, щоб мене максимально зацікавити. У віці 12 років дітям хочеться пізнавати все, дружити, бути в колективі.

А спорт – це трошечки інше русло, він вимагає трохи більшої дисципліни, а не хиткості. І мені хотілося і того, й іншого. Я не могла зрозуміти, чого хочу більше. Але в один період я не потренувалася два тижні та все ж таки зрозуміла, що легку атлетику я люблю більше, аніж десь там тусити. І з того моменту я почала серйозно займатися, з'явилися перші досягнення, які остаточно все це закріпили.

Чи планує дітей?

– Я дуже сильно хочу сім'ю та дітей – це все було в планах після Токіо. Але карантин та пандемія внесли шалені корективи у них. Був значно менший олімпійський цикл – не чотири, а три роки.

Хоча зараз у легкій атлетиці дівчата доводять, що і це зовсім не проблема. Тому хочеться після Олімпіади взяти перерву для діток. Бо діти – це можливість на все життя подивитися під іншим кутом. Я дуже цього хочу.

Який фільм радить подивитися

Пораджу подивитися мотиваційну стрічку. Я дуже люблю фільм «Чемпіон» Рендолла Воллеса. Він відображає жіночу силу та віру. Це фільм про жінку, в якої батьки все життя займалися фермерством і розводили бігових коней. І коли її батьки стали зовсім старі, народилося двоє молодих лошат. Головна героїня намагалась привести справи ферми до ладу. Хотіла привести на спортивну арену це лоша. Дуже люблю цей фільм, бо він відображає силу, стійкість, непохитність, віру в себе та людей, які тебе оточують. І це відображає будь-який вид спорту, не тільки кінний. Цей фільм мене мотивує, бо показує, що жінки можуть бути значно сильнішими, впертішими, наполегливішими, ніж чоловіки. І можуть досягнути дуже великих висот.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.