На столі лежав ніж, а в руках біблія: приголомшливі історії людей, які борються із нарко- та алкозалежністю

Майже рік тому неподалік від Хмельницького з'явився реабілітаційний центр для людей, які страждають на різні види залежності. Створила його громадська організація “Краще життя плюс”. Заклад має унікальну методику лікування. Вона дозволяє перетворити залежну людину в наставника та змінює її світогляд. Лікують тут переважно нарко- та алкозалежних, рідше звертаються ігромани. Заклад знаходиться за 18 кілометрів від міста. А своїм інтер’єром руйнує всі стереотипи. 

За ворітьми панує домашня затишна атмосфера. А пацієнтів закладу та їхніх родичів зустрічає грайлива маленька собачка Жучка. До речі, з нею слід бути обережними, адже в мінливу погоду свої лапки на одязі точно залишить. На території розташований дерев'яний будинок, де живуть пацієнти протягом періоду реабілітації. Для них тут створені всі умови, є навіть баня. 

Одночасно в закладі може перебувати 14 осіб. Приймають на реабілітацію лише повнолітніх. Є серед пацієнтів і чоловіки, і жінки. Останніх, каже керівник центру Ігор Устименко, вилікувати найважче. Особливо, коли мова йде про алкогольну залежність. 

На реабілітацію до центру всі приходять добровільно. Саме ця умова є ключовою в процесі одужання, зазначає Ігор Устименко. Адже, за словами керівника закладу, їхня діяльність спрямована на зміну світогляду, цінностей та духовних якостей залежних. 

У закладі допомагають усім: від “першопрохідців”, які вживають наркотики 2-3 місяці до людей з 20-річним досвідом. Є тут навіть колишні пацієнти Скаржинців. 

Наприклад, історія хмельничанина Ігоря - на перший погляд схожа на сюжет якогось серіалу. Адже уявити те, через що пройшов хлопець, складно. Особливо, коли перед тобою сидить цілком адекватна та розсудлива людина. Такий Ігор зараз. А ще кілька місяців тому він проходив лікування у Хмельницькій обласній психіатричній лікарні, що розташована у Скаржинцях. Потрапив туди після “білої гарячки”, мало не забив людину до смерті та виганяв з дому рідну матір. 

"Уявив себе Ісусом"

Ігор, 25 років

• Я сюди потрапив із психлікарні Скаржинців. Привезла мама, туди теж вона доставила. Розповім спочатку, як, по суті, зійшов з глузду.  Я поїхав на роботу у Херсон. Працював помічником геодезиста на величезному об’єкті, обслуговував 20 гектарів сонячних батарей. З начальником ділянки ми відразу знайшли спільну мову. Разом почали випивати, він приїжджав до нас додому. Згодом взагалі зачастив і п’янки були майже щоденні. Я, можна сказати, не просихав. Допився до білої гарячки. Під час одного застілля сильно побився зі своїм геодезистом. Наніс йому чимало травм. Потім накрутив себе, що маю дістатися додому і пішов із Херсона у Хмельницький пішки. У мене була при собі чимала сума грошей. Саме видали зарплату. Я йшов трасою і просто викинув гроші десь на узбіччя. Я уявив себе Ісусом. Гроші для мене були неважливі. Перехожі побачили, що я досить дивний. Не знаю, що я їм говорив, але вони посадили мене в автобус і відправили додому. Я їхав і думав, що за мною хтось весь час стежить і мене хочуть вбити. Вийшов не у Хмельницькому, а в Миколаєві. Мінімальні гроші зі мною були, їх перехожі дали, коли садили в автобус. З ними я пішов в ігровий зал на автомати. Там виграв. Гроші знову викинув. Потім мені захотілося їсти. Я зайшов у перше кафе. Замовив якийсь суп. А коли прийшов час розраховуватися у мене не було ні копійки. Із закладу викликали поліцію. Ті приїхали й повезли мене у відділок. Там встановили хто я. Подзвонили додому, приїхали родичі з Одеси, їм було найближче, і забрали мене. Потім приїхала мама із моїм шкільним товаришем і забрала мене у Хмельницький, - розповідає Ігор.

Страх. Так Ігор описує своє перше враження від зустрічі з рідними. Хлопець розповідає, що замість найближчих людей бачив якихось демонів. Не проходило це відчуття й по прибуттю у Хмельницький. У місті Ігор із мамою поселилися у квартирі його тітки. Жінка доглядала за мамою в селі, тому жили там удвох. В один момент хлопець просто виставив маму за двері. 

• Я дивився на свою маму, а вона була не схожа на себе. Її очі здавалися мені вузькими, як у змії. Мені було дуже страшно, я виставив її, а сам зачинився в середині. Поклав біля себе на столі ніж, накрив його кухонним рушником, а в руки взяв біблію. Через деякий час почув крики та шум за дверима. Потім прийшли поліцейські. Вони виламали двері, одягли мені кайданки, викликали швидку і мене відвезли в Скаржинці. Там я пробув місяць. І відчуття страху постійно було присутнім. Я не розумів, що я не так зробив. Я був ображений на маму. Цей час для мене, як в тумані. Потім мене прокапали, організм трохи очистився від тої гидоти й мама привезла мене сюди. Тут я вже два місяці. Ось який я зараз, і те, що було до - це дві різні людини. Я уже в середній ланці. На мені є відповідальність про новачків, я стежу за дисципліною. До цього за все життя я жодної книги не прочитав. Тут за два місяці вже п’яту завершив нещодавно. І головне, що мені це подобається. Я бачу сам свій прогрес. В мене є плани на майбутнє. Мене підтримує мама і брат. Хочу вже власну родину і думаю, що такими темпами у мене все вийде,  - зазначає Ігор.

А почалося все ще зі шкільних років. За словами Ігоря, у випускних класах він вперше спробував амфетамін. Згодом, під час навчання у Кам’янці-Подільському, почав курити траву. Довершив справу алкоголь.

"Все починається зі школи"

Більшість пацієнтів центру починали за аналогічною схемою. Тому терапевти закладу систематично проводять виїзні бесіди по різних школах міста та області. Ігор Устименко каже, що під час таких спілкувань залежних бачить відразу. 

• У нас надзвичайно скоротився вік наркозалежних. Починають переважно з підліткового віку і тому дуже важливо, щоб батьки та вчителі помічали зміни у дитині вчасно. Залежність не формується за день. Зараз особливо небезпечні солі та спайси. Вони легкодоступні й на них швидко підсаджуються. Ці речовини повністю міняють модель поведінки дитини. Під час бесіди зі школярами відразу видно хто із них залежний або наближається до цієї позначки. В розмові діти діляться на три групи: одні дійсно ведуть здоровий спосіб життя - вони завжди уважні, слухають, інші - думають “говори-говори, нам твій голос приємний”, а треті - ставлять саркастичні питання, мають нездорову усмішку, намагаються викликати на конфлікт. Такі діти вживають або мають друзів у цій сфері. Вони за крок до цієї прірви. Тому важливо не пропустити. Не всі спробувавши раз, стають залежними. Батьки мають зробити так, щоб ось цей раз не привів до наслідків. В даному випадку важливо не переходити на персоналії говорити, що ти поганий, наркоман чи алкоголік і з тебе нічого не вийде. Це найгірше, - пояснює Ігор Устименко.

Керівник закладу наголошує на важливості підтримки та мотивації. За словами Ігоря, це ключ до одужання. Як приклад розповідає про своїх волонтерів та консультантів. 

"Мотивувало кохання"

Один із них Валерій. Чоловік у центрі вже 6 місяців. Йому 33 роки. І 17 із них він був наркозалежним. Валерій - це гордість закладу. За словами керівника центру, чоловік досить швидко почав відновлюватися і своїми результатами приємно здивував наставників. 

• Прийшов до нас кілограмів 70 з його то зростом, а вже подивіться, який спортсмен. Займається в тренажерному залі, повністю поміняв світогляд, цінності. Словом - інша людина, - каже керівник центру. 

Тепер Валерій сам допомагає іншим. Він волонтер. Тобто після курсу реабілітації залишився в реабілітаційному центрі на добровільній основі. Живе також на території в окремому будинку для персоналу. Подолати хворобу вирішив заради коханої, яка з нетерпінням чекає його вдома. 

Валерій, 33 роки

• Я сам із Кривого Рогу. У центрі приймають усіх незалежно від регіональної приналежності. Сюди приїхав, бо чув гарні відгуки про заклад і для себе вирішив, що досить. В мене стаж 17 років. Спробував ще в школі, потім вже реально підсів на першому курсі інституту. Я жорстко сидів на голці, коловся. При тому, що сам не помічав проблеми. Я працював лише для того, щоб вживати. В родину гроші не приносив. Було, що навпаки з родини ніс. Батьки вже до кого не возили. Навіть по екстрасенсах. Мені пропонували поїхати на лікування в Ізраїль, але на той час я не був готовий до цього. Все змінилося, коли зустрів саме ту дівчину, яка мене мотивувала. Зараз маю відносини та планую їх узаконити. Хочу повноцінну родину. Знайомі порадили сюди, я до останнього сумнівався, але зовсім не шкодую, що приїхав. Найважче було визнати, що я сам не можу впоратися зі своєю проблемою. Тут мені допомогли. В даному випадку я зірвав джек-пот. Вже пройшов курс, тепер волонтер, хочу залишитися надалі в центрі, стати консультантом і допомагати іншим побороти залежність. Я повернув довіру близьких, що для мене дуже важливо. Я подобаюся собі таким, як зараз, - розповідає Валерій. 

Поборов залкжність і почав допомагати іншим

Миколу також мотивувало кохання. З наркозалежного хлопця він став кваліфікованим співробітником центру. Тут він на посаді консультанта та отримує зарплатню. Після волонтерства пройшов курси підготовки в столиці. Постійно відвідує навчання та тренінги. А своїм прикладом мотивує новачків. 

Микола, 25 років

• Я почав вживати амфетамін. Також у моєму житті був присутній алкоголь та марихуана. Спочатку було все, як в усіх. У 16 спробував вперше алкоголь, через пару років додалася травка, до 20 я вже сидів на амфетаміні. З часом наркотики стали можливістю втекти від проблем. Набридла буденність, тому залежність лише посилювалася. Був звісно і період, коли був чистий. Був навіть в армії. Почав себе добре почувати, а потім повернувся у звичайне середовище, друзі й все по новій. З’явилося почуття внутрішньої порожнечі, хотілося її чимось втамувати. Доходило до божевілля, але я всіх переконував, що впораюся сам. Проходив реабілітацію я у Дніпропетровську. Потім був волонтером, а коли відкрився центр під Хмельницьким, мені запропонували стати консультантом і допомагати іншим. Я погодився. Тут майже рік. Відвідую тренінги в столиці, також займаюся на курсах боротьби з хімічною залежністю, щоб розуміти краще проблему та пояснювати хлопцям та дівчатам, що з ними відбувається, і як це побороти. Мене дуже підтримують батьки. Колись запитували, що мені потрібно для щастя, я відповів, що це. Вони щасливі, що я щасливий і знайшов своє покликання. Скучаю правда дуже за ними, а ще за коханою дівчиною. В першу чергу кинув для себе і для неї. Для нашого спільного майбутнього, - розповідає Микола.

Фізично вилікувати легше

Фізично поправити здоров’я залежним вдається за місяць-два. Головне, за словами керівника центру - психологічна реабілітація. Терапія психологічна іноді затягується і тут без допомоги рідних - нікуди.  Саме тому в центрі займаються і з родичами пацієнтів. З ними двічі на тиждень у центрі проводять бесіди та вчать спілкуватися із близькою людиною по-новому. Це надзвичайно важливо, каже Ігор Устименко, адже більшість пацієнтів вперше спробували наркотики чи алкоголь саме через проблеми в родині. 

• Є випадки, коли до нас приходить 30 річний хлопець, а він має модель поведінки 12-річної дитини. Яка знає лише “хочу”. Переважно це стається через надмірну опіку. В основному це біда неповноцінних родин. В яких мама настільки опікає своє чадо, що потім на будь-яку дорослу проблему він реагує, як хлопчик. Тому мало лише змінити модель поведінки пацієнта, навчити його ще таким словам, як “потрібно”, “варто”, “можна”. Треба ще міняти поведінку батьків, щоб результат не зійшов нанівець, - говорить Ігор.

Наразі в центрі знаходиться 12 осіб. Переважно це жителі міста та області. Серед мешканців Хмельницького переважає наркотична залежність, серед інших - алкогольна. В лавах пацієнтів одна дівчина. У неї в кімнаті широке двоспальне ліжко та велике дзеркало. В іншому умови такі ж, як і у всіх. В закладі дотримуються чіткого розпорядку дня. Прокидаються о 08:00, далі зарядка, сніданок та заняття з психологами, терапевтами, консультантами. Фізично тут не працюють. Залучають лише до побутових справ. Тобто прибрати за собою зі столу або підмести на території. За словами керівника, це важливо. Адже пацієнт має розуміти, що в соціумі це замість нього ніхто не зробить, тому має бути дисципліна. 

Займаються з пацієнтами переважно в групах. В окремих випадках проходять індивідуальні заняття. Не покидають реабілітованих і після курсу лікування. За стінами закладу терапевти тримають з ними контакт та закликають дзвонити у будь-який час дня і ночі. Адже ризик повернутися до залежності, у того, хто спробував хоча б раз, залишається на все життя.

Мотиваційні написи на стінах коридорів

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.