Будь-що живе легше знищити, коли воно ще молоде. Дерево – доки стовбур гнучкий та тоненький, тварину – доки вона не може себе захистити, але з людиною інша ситуація…
Що відрізняє людину від рослини чи тварини? Її внутрішній світ та прагнення розвиватися, тому зламати її можна тільки зсередини. Історія доводить, що фізичні вади не обмежують людей, і лише ми ставимо рамки своїх можливостей.
Молоде покоління завжди буде особливим у співставленні з іншими, воно енергійніше, креативніше, і що особливо – мрійливе та безстрашне. Ми, не вагаючись, ставимо перед собою вражаючі цілі, прагнемо змінити світ і віримо в свої сили. Тільки з роками більшість таких мрійників «ламає» система. Все почалось з того, що на шляху від мрії до її реалізації з’явилась така річ, як бюрократія. Ми переконали себе, що нам буде легше комунікувати через листи, запити, звернення, а не через живе людське спілкування. Процедура робить процес більш організованим і вона є необхідною. Проте, коли робота чиновників замикається виключно на паперах, то варто задуматись – для чого побудована система: для допомоги людям чи для звітності перед керівництвом?
Для прикладу можна навести безліч варіантів, коли державні службовці працюють для галочки. Але зупинимося на ініціативах Хмельницького молодіжного клубу розвитку, де ми на власному досвіді дізналися рецепт «як вбити молодіжну ініціативу?».
Отже, зараз ми займаємося створенням пішохідного переходу в формі клавіш фортепіано на вулиці Проскурівській біля музичного училища ім. Заремби.
Проект був спрямований на те, щоб студенти музичного училища надихалися перед навчанням, коли вони будуть переходити дорогу до училища, але не тут то було... На додачу до сотні схвальних відгуків в соціальних мережах знайшовся один, знайшовся один, який не захотів «лайкати» цю ідею, ним виявився тимчасово виконуючий обов’язки начальника Управління ДАЇ в Хмельницькій обл. Д. В. Кийов. Колективний лист, в якому десяток громадських організацій звернулися до пана Кийова з проханням посприяти в реалізації проекту, причому не вимагаючи нічого, окрім дозволу, отримав стандартну відповідь: «Повідомляю, що основні параметри, розміри, загальні технічні вимоги та правила застосування розмітки на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах регламентовано ДСТУ 2587:2012 «Розмітка дорожня». Зазначеним стандартом України не передбачено запропонованої Вами розмітки пішохідного переходу і відповідно позначення пішохідного переходу у формі клавіш фортепіано суперечить вимогам зазначеного нормативного документа». Тобто, в розумінні пана Кийова в ДСТУ 2587:2012 мало бути прописано буквально, що дозволяється створення пішохідного переходу саме в формі клавіш фортепіано? Те, що не заборонено – те дозволено. Але не для в. о. начальника, тому з ним ми будемо вести далі розмову в його улюбленій формі – писати листи.
Одним прикладом тут ніяк не обмежитись, йдемо далі. Зараз актуальним замислитись про зимовий період, утеплення та облаштування приміщень до морозів. Для команди Хмельницького молодіжного клубу розвитку – це не є проблема. Через одну маленьку причину – в нас немає власного приміщення. Із сотень зареєстрованих громадських організацій ми одна із найактивніших молодіжних команд і в нас немає приміщення. Більше того, ця проблема охоплює всю молодь, адже в нас у місті немає жодного безкоштовного вільного простору для розвитку молоді (я не маю на увазі спорт). Комунальне майно стоїть роками без догляду, але на думку начальника Управління комунального майна хмельницької міської ради Івашка Володимира Сергійовича це принесе більше користі місту, ніж віддати його в безоплатне користування, наприклад, – молоді для створення центру розвитку.
Так, ми звернулися 7 вересня до Міського голови з проханням надати приміщення за адресою вул. Сковороди, 11 для тимчасового безоплатного користування площею в 50,7 квадратних метрів. Лист розписали на Івашко, після чого в нас був допит в його кабінеті: «Хто ви такі? Чим займаєтесь? Знаємо ми таких як ви…». Ніколи не був на допиті в міліції, але чомусь там я себе відчув в чомусь винним. Це відчуття, коли ти щось просиш в когось, а тебе не сприймають за щось живе. Ось так я поговорив сам із собою… Після чого мені сказали, що наше приміщення ще не було опубліковано в списку «вільних» в газеті «Проскурів». Тобто воно вільне, але вільним його вважати не можна, бо ніде не написано про це. Тепер розумію, чому на заборах пишуть так часто прописні істини про Путіна, щоб всі знали, хто він такий. Але краще писали би на заборах про порожні приміщення, бо це залишиться актуальною проблемою для молоді ще довго, до наступної нашої спроби. А це вже третя за останні два роки.
Ну і на десерт залишу ще один приклад. Молодіжний парк. Всі про нього чули, але де ж він? Про це слід запитати начальника Управління житлово-комунального господарства хмельницької міської ради, котрий отримав декілька місяців тому наші рекомендації щодо облаштування території 2,6 гектарів під парк, що біля пляжу. Відповіді від нього немає. Не буду писати, що існують законодавством встановлені норми щодо відповіді на звернення громадян, але просто дратує те, що питання створення Молодіжного парку зупинилось на передачі ділянки на баланс КП «Парки та сквери Хмельницького». Якби парк був на «паперах», цього літа вже був би там облаштований спортивний майданчик для стріт воркауту, який готові були зробити декілька будівельних компаній, приватних осіб та ініціативна молодь. Ще в березні міська рада передбачила 30 000 грн для розробки проекту землеустрою та проекту парку «Молодіжний». Досі кошти чомусь не засвоєні, робота стоїть.
Як резюме про вищеописані проблеми. Що ж робити? Писати! Бо іншої мови чиновник не розуміє. Не самий творчий варіант для самореалізації молоді, але потрібно грати за правилами системи. Але згодом, коли буде можливість цю систему змінити – почнемо з паперів…
