10 історій людей з Хмельниччини, які загинули в лютому 2014-го

• 20 лютого відзначається День Героїв Небесної Сотні.

• Пригадуємо імена та історії мешканців Хмельниччини, які загинули під час Революції Гідності.

10 років тому в центрі Києва загинула найбільша кількість борців за свободу України - 48. Загалом загинули понад сто людей. Усі вони були учасниками мирних протестів протягом зими й весни 2013-2014 років. 

Усіх цих людей назвали Героями Небесної Сотні. А 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні. 

Серед загиблих того часу є 10 людей, які родом з Хмельниччини. Їхні історії зібрані в матеріалах міської централізованої бібліотечної системи. Переглядайте їх далі.

Також раніше ми розповідали вам про перебіг подій у Хмельницькому в лютому 2014-го. Дізнавайтеся про це тут.

Сергій Бондарчук

Сергій Бондарчук був родом з села Губин Хмельницького району. Навчався у Кам’янці-Подільському на вчителя. Працював за освітою - викладав фізику та астрономію в Старокостянтинівській гімназії. За час роботи був переможцем обласного етапу конкурсу «Учитель року» у номінації «Фізика». 

Чоловік був громадським активістом та членом Всеукраїнського товариства імені Шевченка «Просвіта». У 2005-2009 роках очолював міську організацію Конгресу Українських Націоналістів. Також був головою Старокостянтинівської міської організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

Із перших днів Майдану Сергій Бондарчук брав активну участь в акціях протесту в столиці. Крім того, організовував мітинги у Старокостянтинові. 

20 лютого 2014 року на Інститутській у Києві він рятував поранених побратимів. Проте куля влучила і в нього. 

Сергій Бондар­чук отримав звання Героя України посмертно, нагороджений орденом «Золота Зірка» та «Срібним козацьким хрестом» за мужність на Майдані. Йому було 55 років.

Віталій Васільцов

Віталій Васільцов народився в селі Гаврилівці Кам’янець-Подільського району. Здобував вищу освіту у Львові. Стажувався за кордоном. Був фахівцем у сфері декоративного садівництва України. 

Останні сім років свого життя він мешкав на Київщині. Починаючи з грудня 2013 року, він брав участь у мітингах на Майдані Незалежності. Отримав поранення 18 лютого на перехресті вулиць Велика Житомирська і Володимирська. Після цього його госпіталізували. Віталій помер у лікарні. 

У нього залишилася дружина та двоє дітей. Віталію Васільцову посмертно надано звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». 

Микола Дзявульський

Микола Дзявульський був депутатом Шепетівської міської ради. Певний час він очолював громадську організацію «Шепетівська спілка підприємців» й Шепетівську міську організацію УРП «Собор». Був членом ВО «Свобода». А ще -  керівником Шепетівської міської громадської організації «Товариство політичних в'язнів, репресованих і членів їхніх сімей».

З перших днів Євромайдану Микола Дзявульський брав активну участь в акціях протесту проти влади. Загинув на вулиці Інститутській від кулі снайпера, 20 лютого 2014 року. Миколі Дзявульському було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно). 

Олександр Клітинський

Олександр Клітинський родом з села Чернелівці Хмельницького району. З грудня 2013 року він перебував на Майдані. 19 лютого отримав кульові поранення в ноги. Був доправлений до Будинку профспілок для надання медичної допомоги.

В ніч з 18 на 19 лютого у будівлі сталася пожежа. Під час неї Олександр зник. Його тіло знайшли під завалами й згодом ідентифікували. Чоловік був похований з почестями на Аскольдовій могилі. Йому було 26 років. Олександру Клітинському було надано звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Анатолій Корнєєв

Анатолій Корнєєв був родом з села Гаврилівці, що в Кам’янець-Подільському районі. Закінчив Кам'янець-Подільське військове училище. Був офіцером запасу. А також - сільським головою села Руда на Кам’янеччині.

- Його не можна було втримати вдома, батько усім серцем рвався у Київ на майдан. Говорив: «Як можна ховатися, коли там вбивають дітей», – згадує донька Героя Небесної сотні Дарина. 

Анатолій Корнєєв загинув на вулиці Інститутська, від кулі снайпера, яка влучила в серце. Його товариш Віктор Міщишин пригадує:

- Люди з камінням, дрючками, голими руками погнали добре екіпірованих бійців, яких вчили воювати і вбивати, вранці 20 лютого майдан перейшов у контрнаступ. Нас ніхто не вів в атаку, не було ані прапора, ані командира. Зі словами «Слава Україні» відбили монумент Незалежності та перейшли на вулицю Інститутську. Там ми почали підніматися вгору і по нас відкрили вогонь автоматники та снайпери з палацу Жовтневого. Люди почали дряпатися на пагорб та бігти по містку через вулицю Інститутську. Якимось дивом ми взяли палац Жовтневий. Тут наші шляхи з Анатолієм Петровичем розійшлися. Він пішов правим флангом. Люди від куль снайперів падали як підкошені, жерстяні щити не рятували. Люди лягали штабелями. Я прибіг до Жовтневого палацу, він уже був мертвий, - розповів він. 

Анатолію Корнєєву було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно).

Артем Мазур

Хмельничанин Артем Мазур закінчив ліцей №3 на Тернопільській. Навчальний заклад названий на честь нього - імені Артема Мазура.

В акціях протесту Євромайдану Артем Мазур брав участь протягом двох місяців. 18 лютого 2014 року поранений осколками гранати під час сутичок в Маріїнському парку. Він отримав відкриту черепно-мозкову травму. Від дня поранення перебував у комі в міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Родичі планували перевезти його в Чехію або Польщу на лікування, проте 3 березня Артем помер.

 Артему Мазуру було надано звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Дмитро Пагор

Дмитро Пагор жив і працював у Хмельницькому. Був учасником протесту під будівлею СБУ. Він отримав вогнепальне поранення в голову 19 лютого 2014 року. Коли це сталося, Дмитро закривав собою дівчину. Його госпіталізували, проте хмельничанин помер.

- Ми з Дмитром познайомилися на Майдані у Хмельницькому. Разом пішли під хмельницьке СБУ. Люди зупинили тролейбус і протаранили ним ворота, а коли відштовхнули його, ворота впали, і одразу почалася стрілянина. По людях, на ураження! Мене якийсь чоловік схопив за рукав і смикнув у бік. Хтось поряд зойкнув, я обертаюся, а це Діма падає. Його відтягли повзком, бо від асфальту кулі відскакували у різні боки, стріляли з автомата. Я присіла біля Діми, підняла його за голову, він хотів щось сказати, губи рухалися, але закотив очі. Я помацала пульс, його не було. Дмитро стояв просто за мною, і якби не той чоловік, котрий мене смикнув – та куля стала б моєю, – розповіла свідок тих подій Лариса Корнієнко.

Дмитру Пагору було надано звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Олександр Подригун

Олександр Подригун народився в селі Залужжя в Шепетівському районі. Навчався у Волочиському столярному училищі. Відслужив строкову службу в лавах ЗСУ. Працював у Києві. Був активістом Євромайдану. 

21 лютого 2014 року в Києві Олександра Подригуна знайшли на вулиці Лісовій з проламаною головою. Його привезли до однієї з київських лікарень, але врятувати не вдалося. Поховали Олександра у його рідному селі. 

Олександру Подригуну було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно). Йому було 42 роки. Без батька залишилося двоє дітей. 

Володимир Чаплінський

Володимир Чаплінський був родом з Шепетівського району, навчався у Нетішині.  Згодом працював на Київському картонно-паперовому комбінаті в Обухові, де він і жив. Пізніше займався підприємницькою діяльністю.

Від грудня 2013 року чоловік брав активну участь у протестах на Євромайдані в Києві. Загинув від вогнепального поранення біля станції метро «Хрещатик» на вулиці Інститутська. 

В Обухові встановлено меморіальні дошки на будинку, де він мешкав. А також на будівлі Київського картонно-паперового комбінату, де працював. 

Людмила Шеремет

Хмельничанка Людмила Шеремет до виходу на пенсію працювала гінекологом у міському перинатальному центрі. Була активісткою Майдану. 

19 лютого Людмила Шеремет прийшла під стіни хмельницького СБУ. Того дня з приміщення пролунали постріли. Жінка отримала поранення в голову. Вона померла у лікарні, 22 лютого 2014 року. Людмилі Шереметі був 71 рік. В неї залишились чоловік, донька, онука.

- Вона стала на коліна перед входом в управління СБУ та молилася. Вона не кричала, не грюкала у двері, а просто молилася, - розповів священнослужитель, який провів панахиду за загиблою жінкою. 

Людмилі Шеремет було надано звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.