Чотири роки невідомості та віри: історія повернення з полону танкіста з Хмельниччини

Діана Колесник

Жителя Деражні, танкіста Олексія Ковальчука звільнили з російського полону, де він пробув довгих чотири роки.
Увесь цей час захисника не припиняли шукати та чекати дружина Ольга разом із двома маленькими дітьми.
Читайте історію великого чекання, невипадкових дат, першого телефонного дзвінка та планів родини на майбутнє.

«Я не переставала вірити і чекати», – говорить дружина звільненого із полону воїна Ольга Ковальчук. 15 травня її чоловіка, Олексія Ковальчука звільнили з російського полону, де він пробув чотири роки. Вдома захисника чекали дружина і двоє діток – син і донька, яким нині 10 і 6 років. «Поки шукала його і чекала звісток – не переставала молитися, – каже Ольга. – В себе в місті я багато спілкувалась із родинами військовополонених, допомагала їм у пошуках і завжди казала: «Моліться і не переставайте вірити, Бог вас обов’язково почує».

«Танкісти все одно йдуть перші…»

До повномасштабної війни родина Олексія та Ольги Ковальчуків проживала в Деражні. До війська, каже Ольга, почав збиратися в перший день. Згадує, на світанку 24 лютого 2022 року, коли ще всі спали, Олексію зателефонували. Чоловік увімкнув телевізор і звідти родина дізналась – росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. «Він пішов в іншу кімнату, взяв військовий квиток і поставив собі в куртку, – згадує Ольга той ранок. – Я його просила не йти, але він пішов. І сказав в той момент, що танкісти все одно йдуть перші».

Слова виявились пророчими – Олексій Ковальчук потрапляє до Третьої окремої танкової бригади на посаду навідника танку. І відразу ж – в бій. «Тоді не було такої підготовки для новобранців, як зараз – каже дружина. – Може тиждень якихось навчань був, а може й не було». Третя танкова бригада опиняється на Харківщині, на Ізюмському напрямку. В квітні, під час виконання бойового завдання захисник потрапив в російський полон. «17 квітня Льоша пропав. А у сина 18-го був день народження. І він ще дуже засмутився й плакав, чого тато не привітав. Тоді я зрозуміла, що щось сталося».

«Я вірю в те, що Бог мені реально допоміг його знайти і повернути…»

Ольга Ковальчук знайшла чоловіка в одній із російських груп 2 червня 2022 року, на релігійне свято Вознесіння Господнього. Зараз, за 4 роки жінка згадує, що під час пошуків Олексія вела блокнот і записувала по датах звістки про нього. І так ставалося, що всю інформацію про чоловіка дізнавалась саме на релігійні свята. Зараз вона розуміє, що ці дати – не випадковість, а справжня Божа милість: «Я вірю в те, що Бог мені реально допоміг знайти його і повернути».

Після того, як офіційно підтвердили інформацію, що Олексій Ковальчук перебуває в полоні, дружина дізнавалась про нього через звільнених з полону. А першу звістку саме від чоловіка Ольга отримала 10 лютого 2026 року. І знову ця дата невипадкова – 11 лютого в жінки був день народження.

«Запитував, чому я не відповідаю на його листи…»

Від захисника з полону надійшов лист: «Там він, серед всього іншого, запитував, чому я не відповідаю на його листи. Виявилось, йому в полоні дозволяли писати, але листи не відправляли. І я так само писала – але йому жоден не надійшов».

Ще Ользі Ковальчук запам’яталось, що чоловік в листі просив: «Щоб я побільше подорожувала з дітками і ні в чому собі не відмовляла». Таке прохання було невипадковим, додає жінка, адже до повномасштабної війни їхня родина дуже багато працювала і часто економили на собі. І зараз, коли довгі чотири роки розлуки позаду – Ольга та Олексій будуть це виправляти.

«На екрані звістка в Дії, що мого чоловіка звільнено з полону…»

15 травня 2026 року військового Олексія Ковальчука звільнили з російського полону під час одного із обмінів. В цей день в Деражні зустрічали загиблого воїна і Ольга з роботи вийшла на дорогу з місцевими – ставали живим коридором. «А потім приходжу в кабінет і в мене починає пікати телефон. Я дивлюся, а на екрані звістка в Дії, що мого чоловіка звільнено з полону», – згадує жінка.

Потім почали телефонувати з Товариства Червоного Хреста, з Координаційного штабу, зі Служби безпеки. А чоловік так і не телефонував. «Я сама до нього подзвонила, – каже Ольга. – Йому мали передати всі номери рідних. Телефони після звільнення вручили, а номери не дали. Він згадав номер свого батька і зателефонував до нього. А тато вже мені надіслав номер».

Коли зателефонувала – чоловік кілька секунд мовчав: «Це були такі інтригуючі миті. Я його питаю: «Ти що мене не впізнав?». Він мовчав, а потім каже: «Я тебе впізнав». І потім вже почали говорити. Він розпитував про все-все: як я, як дітки, чи живемо ми вдома, чи працюю ще на тій самій роботі».

«Тата як обняли, так і стояли в сльозах…»

Відразу ж після звільнення Ольга Ковальчук не стала чекати дозволу, а поїхала з дітьми до чоловіка відразу ж – туди, де звільнених полонених відправили на реабілітацію. Олексія пустили до родини всього на 15 хвилин – і весь цей час діти просто проплакали в обіймах: «Тата як обняли, так і стояли в сльозах. Оця зустріч, мабуть, мені буде перед очима», – каже жінка.

Нині Олексій Ковальчук перебуває на реабілітації в одному з медичних закладів. Ольга їздила туди вже двічі. Про російський полон чоловік говорить мало і поступово. Після реабілітації план один, підсумовує дружина захисника – просто набутися всім разом після чотирьох важких років розлуки: «Знаєте, я як ніби пізнаю його заново. Так, за чотири роки ми змінились. Але в нас як тоді була хороша сім’я – так залишається і зараз».