Дві донечки залишились без батька. Історія загиблого військового Валентина Любарця

• Він мав безліч планів після перемоги і мріяв показати донечкам море.
• Валентин був спортсменом і військовим, який захищав країну ще за часів АТО. 
• Захисник назавжди повернувся додому. Спогадами про нього поділились рідні.

Він був відданий спорту, своїй сім’ї і залишився відданим Україні. “Добрий, чесний і справедливий…Справедливість в нього була на першому місці”, - таким Валентина Любарця знають його друзі і близькі. Для них він назавжди залишиться 32-річним. 

Валентин був військовим і захищав країну на Сході з 2015. Пішов боротись з ворогом і з початком повномасштабної війни. У захисника залишився батько і дружина з двома доньками. Спогадами про військового поділились його рідні. 

Один з братів-близнюків

Захисник проживав у селищі Чемерівці, що у Кам’янець-Подільському районі. Їх у сім’ї було троє - Валентин і його близнюк і ще старший брат. Дружина одного з братів Ольга Любарець розповідає, матір хлопчиків померла. Виховував їх батько. 

• Мама померла, коли хлопці закінчили 6-й клас. Їх виховував батько. Валентин все життя займався важкою атлетикою. Жив спортзалом, доглядав за собою і мав хорошу фізичну форму. Неодноразово брав участь у різних змаганнях. Він ніколи не вживав спиртного і не курив, - каже Ольга. 

Рідні розповідають також, Валентин був чудовим сім’янином. Мав дружину і двох доньок. Старшій 11 років, а молодшій - всього 4. Його мрією після перемоги було відвезти дітей на відпочинок, на море…

• В нього була хороша сім’я. Він настільки любив свою жінку, що не дозволяв їй працювати. І повністю забезпечував їх сам. Він мріяв побувати за кордоном і вивезти діток на море. Один раз побував і більше не їздив, - пригадує дружина брата. 

Про війну ніколи не розказував

Валентин пов’язав життя з військовою справою ще до початку повномасштабної війни. У 2009-2010 проходив строкову службу у військовій частині спеціального призначення на посаді розвідника. Захищав країну і в 2015. Тоді чоловік брав участь в АТО на Сході. 

Згодом, як розповідають рідні, звільнився й працював у мирному житті. Якийсь час їздив на заробітки за кордон й працював на солодовому заводі. У перші дні російського вторгнення Валентин знову взяв до рук зброю. 

• Ми до нього подзвонили 25 лютого. Він сказав: “в мене вже рюкзак стоїть зібраний”. І зранку 26 числа поїхав, - пригадують рідні.

Розповідають, за три тижні до загибелі Валентин повернувся додому з Бахмута. Йому дали десять днів відпустки. За цей час він встиг побачитись з близькими і звісно - з донечками. 
Ольга Любарець каже, він ніколи не розказував про війну. 

• Не було розмов про війну. Рідко, міг лише скинути свої фотографії в переписці. У нього брати за кордоном, не дозволяє служити стан здоров’я. Він їм казав: “ви будьте тут, а я пішов за всіх трьох. Я пішов служити за всіх”, - додає Ольга. 

Трагічну звістку про загибель Валентина повідомили і в його рідному навчальному закладі. Там, до слова, навчається зараз його старша донька. 

• Пам’ятаємо його як чуйну, виважену, обдаровану дитину.  Гордимося його здобутками і перемогами. Поважаємо  його принциповість і надійність. Дякуємо за  сміливість, мужність і готовність бути серед тих, хто захищає наші пріоритети. Сумуємо, що наш спокій і Незалежність України здобуваються такою страшною ціною та  важкою втратою. Висловлюємо глибоке співчуття донечці Ангеліні та всій родині. Ти назавжди залишишся у серцях тих, хто тебе знав і любив, - написали на сторінці Чемеровецького ліцею №1.

Військовий загинув 3 червня під час виконання бойового завдання. Він отримав поранення в грудну клітку, несумісне з життям. Трапилось це в районі населеного пункту Гатище на Харківщині. 

“Він свято вірив у Перемогу. Він зробив все від нього залежне”, - пишуть у соцмережах. 
З Героєм попрощались у рідних Чемерівцях вчора, 7 червня. 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.