Із Антарктиди на передову. Історія полярника з Шепетівки, який став сапером

Із Антарктиди на передову. Історія полярника з Шепетівки, який став сапером
Тут і далі фото АрміяInform та з архіву Максима.
  • Максим Білоус брав участь в АТО та двічі їздив в експедицію до Антарктиди. 

  • Чоловік має спеціальність сапера. 

  • Коли почалась “повномасштабка” Максим вже був у Чилі, його чекали на Південному полюсі. 

  • А щойно закінчилась експедиція — шепетівчанин подався на передову. 

Життя Максима Білоуса — це постійно вируючий шлях. Він також неодноразово брав участь у бойових діях під час Антитерористичної операції, пройшов через вогонь і лід. Він двічі відправлявся на самісінький південь Землі. Він їздив у 25-ту та 27-му наукові експедиції на станцію “Академік Вернадський”. Детальніше про своє насичене життя та військову службу сапер Максим розповів АрміяInform.

Максим родом з Шепетівки. Його шлях у військовій сфері розпочався ще під час шкільних років. Після дев’ятого класу юнак вступив до Київського військового ліцею. Згодом був курсантом у Військово-інженерному інституті. 

Будучи в армії, він служив сапером у місті Болград в Одеській області. А опісля став цивільним та зайнявся підприємцем. 

Відео дня

Початок війни та АТО

Початок російського вторгнення змінив життя Максима. У 2014 році його мобілізували і призначили командиром групи розмінування.

— Мене мобілізували на початку вересня. Протягом двох тижнів був на зборах. Після них нас відправили виконувати завдання, які охоплювали розмінування, мінування мостів, прикриття опорних пунктів та інші важливі операції. Перший населений пункт, куди ми заїхали, була Станиця Луганська, — розповідає шепетівчанин.

Максим зробив три ротації у зону бойових дій і чимало звідти запам’яталось йому на все життя.

— Запам’яталось, як ми підривали на Світлодарській дузі водопропускну бетонну трубу на передньому краї за нашими позиціями, щоб не пройшла важка ворожа техніка. Звісно, і важко було, і небезпечно. Але коли ти розумієш, що від твоїх дій залежить життя багатьох людей, просто професійно виконуєш свою роботу й ні про що не думаєш, — каже чоловік.

Під час АТО він побував у десятках населених пунктів, серед яких Трьохізбенка, Попасна, майже весь район навколо Горлівки. А найбільше запам’яталось йому Дебальцеве.

— Тоді якраз велися важкі бої. Десь за пів доби до того, як Дебальцеве опинилось в оточенні, наша група виїхала з міста. Це була чиста випадковість. Коли повертались назад у Дебальцеве, проїжджали повз розвідувальний батальйон, де нам сказали: «Хлопці, у вас хоч і є бойове розпорядження, але ми не радимо їхати далі, бо дороги вже немає. Вона перекрита ворогом», — пригадує Максим. 

— Знаю Максима ще з 2015 року. Він був нашим командиром групи розмінування. Чесно скажу, побільше б таких командирів групи розмінування, як Максим. Спокійним, врівноваженим, розсудливим і постійно думаючим про своїх підлеглих - таким він мені запам'ятався у 2015 році, — написав у коментарях Віктор Полюх. 

Експедиція в Антарктиду

Після демобілізації чоловік повернувся до підприємництва. Одного разу він побачив рекламу у Фейсбук про набір охочих в антарктичну експедицію.

— Це було у 2020 році, вибила реклама, я подивився, на які посади потрібні люди, які вимоги, обов’язки. І посада механіка мені цілковито підходила, адже маю певні навички. Я зібрав необхідний пакет документів, надіслав їх, і мене викликали на співбесіду. Потім пройшов конкурс, відбір і отримав можливість поїхати у 25-ту експедицію. Згодом я вирішив ще раз поїхати вже у 27-му експедицію, — розповідає захисник.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Максим саме був у Чилі — вирушав у 27-ту антарктичну експедицію.

— Мене, як механіка й дизеліста, відправили на місяць раніше. Адже була планова заміна дизельних генераторів, і ми повинні були допомогти, — зізнається Максим. 

Тож 4 лютого вони вилетіли з України, прилетіли в місто Пунта-Аренас, що на березі Магелланової протоки в Чилі. Звідти відпливають кораблі, які направляються в Антарктиду. Але не обійшлося без пригод. 

— На судні, на якому ми мали відпливати, виявили ковід, його арештували. Тож ми чекали в Чилі, коли буде можливість вирушити на станцію. І в цей час в Україні розпочалось широкомасштабне вторгнення. Я відразу хотів повернутися назад в Україну. Але такої змоги не було. Це космічні ціни на білети, три пересадки на літак, відстань близько 18 тисяч кілометрів. До того ж ми перебували на державній роботі й ніхто нас не відпустив би просто так. Начальник центру тоді сказав, їдьте в Антарктиду на станцію. Адже якщо, наприклад, не буде того ж дизеліста чи механіка, може не відбутися експедиція. А знайти заміну дуже важко й на це потрібен час, — розповідає чоловік.

Він зізнається, що перші три доби взагалі не спали, постійно стежили за новинами. Переживали.

— Уже під час широкомасштабного вторгнення в березні з України вирушила решта експедиції. Вдалося вчасно замінити 26-ту експедицію, багато членів якої після повернення стали на захист Батьківщини, — додає полярник.

Станція — як військова структура

В Антарктиді чоловік відповідав за водопостачання, теплопостачання, за все електрообладнання. Якщо десь щось зламалося, то він це ремонтував.

— На станції умови дуже добрі. Продукти завозяться раз на рік під час перезмінки. Так само й паливо, бо все працює на дизелі. Правда, спочатку було важко звикнути до клімату. Станція розташована на островах, за 8 кілометрів від материка, навкруги океан. Там дуже сильні вітри й висока вологість, тож цих мінус 10 може відчуватися як мінус 40. Плюс дуже великі сніжні опади. Минулої зими середній рівень снігу був більше як 3,5 метри, — каже шепетівчанин.

Він додає, що саму станцію можна порівняти з військовою структурою. Там так само є свої чергування, і денні, і нічні. Чергові кожні 2 години повинні прокопувати доріжки, обстежувати дизелі, насоси, всі приміщення, які є поза станцією. 

— Навіть в екстрених випадках до нас ніхто не може припливти. Це можна зробити тільки під час літа, десь із середини листопада й до кінця березня. І якщо виникає екстрена ситуація, то її тільки своїми силами треба вирішувати, — розповідає Максим.

За його словами, на станції є доступ до інтернету, тому постійно стежили за новинами в Україні, зв’язуватися з рідними.

Кожна помилка — це ризик 

Після закінчення експедиції Максим повернувся в Україну. Це було в травні цього року. І він відразу пішов служити до однієї з військових частин Сил підтримки на посаду викладача з мінно-вибухової справи.

— Для мене це не просто робота, а можливість передати свій досвід та знання новоприбулим, щоб були ще сильнішими та краще підготовленими до будь-яких викликів. У моєму уявленні, правильно та професійно навчені військовослужбовці — це гарантія нашої безпеки. Тому що від їхніх навичок залежить і їхнє життя, і життя їхніх побратимів. Кожна помилка — це ризик загинути. Я передаю весь свій досвід, вміння й навички курсантам, щоб вони гідно боронили рідну Україну, — каже Максим.

— А коли він був в Антарктиді в 2022 році - то не раз допомагав як волонтер хлопцям, які були на передовій, — додає товариш сапера Віктор Полюх. 

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.

Коментарі (1)
  • Валерий Перминов

    Хто при КОРИТІ і хто БАНДЕРІВЕЦЬ.

keyboard_arrow_up