“Караоке на колесах”: як живе співочий таксист із Хмельницького

Кожен хмельничанин час від часу користувався послугами таксі. Стандартна процедура: зателефонував у диспетчерську службу, викликав машину і прямуєш за потрібним маршрутом. В салоні переважна більшість зайнята своїми справами і на водія увагу частенько просто не звертає. Проте бувають випадки, коли ключова фігура вашої подорожі - саме водій.

Василь Слободян 19 років свого життя присвятив таксуванню. Ну працює людина, і що тут особливого скажете ви. Але не все так просто. Ви часто зустрічали людину, яка прагне подарувати посмішку незнайомцю? Людину, яка звичайну поїздку в таксі може перетворити на музичний концерт з піснями на замовлення?

57-річний Василь Слободян - саме такий. Чоловік мав непросте дитинство: рано залишився без мами та не втратив життєвого оптимізму і пісні у серці. Змалку він мав неймовірний голос. Вихідець із села не мав можливості пробитися на велику сцену, проте попри все вирішив тішити піснею хмельничан у салоні свого таксі.

Перша пісня про Марусю

А починалося все невеликого села Тарасівка Ярмолинецького району, де народився герой нашого матеріалу. З юних років Василя тягнуло до музики та співів. У селі не було музичної школи і талант так і залишився лише для домашнього прослуховування. Проте співи не покидають чоловіка протягом усього життя.

• Я співаю з дитинства. Як зараз пам’ятаю, коли був дитиною, до батьків прийдуть друзі, а мене ставлять на табуретку і “Василько, давай співай”. Перша пісня, яку виконував була про Марусю із кінофільму “Весілля в Малинівці”. Моя мама Марусею була, тому співав для неї.

Маму Василь Васильович втратив дуже рано. Марії Степанівни не стало, коли йому було 8 років. Батько залишився з трьома синами. Тому про музичну освіту мови й не було.

• Батько поставив перед собою завдання, щоб з нас були люди. І у нього це вийшло,  всім дав гарну освіту. Звів на ноги трьох синів, велика йому за те подяка. Я завжди згадую пісню “Соколята”, і в мене сльози навертаються на очі. Тільки там було про двох синів, а нас у тата троє.

Кохання зустрів в інститутському хорі

Людина з великої літери - це дійсно про нього. Чого лише не довелося спробувати Василю Слободяну в житті. Чоловік працював на чотирьох роботах, щоб прогодувати сім’ю. Попри матеріальну скруту здобув вищу освіту та став інженером-хіміком.

1978 року чоловік вступив до Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування. Там і зустрів своє кохання - майбутню дружину Галину.

• Ми навчалися разом і разом співали в інститутському хорі. Моя найбільша кар’єра як артиста - це виступи у філармонії з інститутським хором. Нас відбирали з усього інституту. В хор потрапила і моя майбутня дружина. Ми тоді ще толком не знали одне одного, так пересікалися час від часу, бо разом училися та й і все. А ось співи поєднали. Мабуть, то сама доля підштовхувала нас одне до одного.

Василь Васильович розповідає, що довелося добре постаратися, щоб завоювати таку красуню. Одружилася пара через 8 років, коли Василь повернувся з армії. Цьогоріч святкуватимуть 33 роки подружнього життя. Разом мають двох чудових дітей: сина та доньку. А півроку тому у Василя Слободяна з’явилася довгоочікувана онука Юлічка.

Фото зі сторінки Василя Слободяна у facebook

• 16 лютого було рівно півроку, як донька подарувала нам Юлічку. Це моє щастя і натхнення. Та й взагалі з родиною мені пощастило. Донька в мене розумниця, вивчилася на філолога та працює вчителем, а син - аспірант в ХНУ.

Мало не потрапив у Чорнобиль

Юність чоловіка припала на Радянські часи. Тоді основною школою для чоловіка була армія. Після навчання Василя чекала служба у хімічних військах. Інженер-хімік за професією, мав всі шанси потрапити в Чорнобильську зону, проте доля склалася інакше.

• Як в армії, якщо хімік - значить ідеш служити в хімзахист. Моя спеціалізація дезактивація, дегазація, то могло закинути і в Чорнобиль. Всіх хлопців, хто служив, брали туди. Але мене обминуло, - згадує чоловік.

Працював на військових заводах

Після армії Василь Васильович працював на двох військових заводах: “ТЕМП” та “НЕВА”. Спочатку на “НЕВі”, куди прийшов простим майстром в хімічний цех, адже навчався на інженера-хіміка технолога. Потім ще 5 років на заводі “ТЕМП”.

• 5 років пропрацював на “НЕВІ”, дослужився до 2-ї категорії технолога. Виробляли військові прибори, гельваніку, корпуси для військової техніки. Ще 5 років працював на “ТЕМПі”.

Проте в часи перебудови військові заводи стали нікому не потрібні. Чоловіку довелося “крутитися”, адже на той час в нього вже була родина з двома маленькими дітьми.

Був період, коли Василь працював на чотирьох роботах: касиром, видавав зарплату робітникам, сторожем в ресторані, інженером на “ТЕМПі” та на півставки на “НЕЙЛі”, де виробляв цвяхи.

• Я вже на той час був досвідченим працівником, мене цінували у себе на заводі, тому запрошували допомагати в районах на сільгостехніці, і на інші підприємства, де треба були хороші інженери. 90-ті були важкі роки, були маленькі діти, тому довелося крутитися. Коли заводи закрили, то ще 7 років відпрацював на “НЕЙЛі” простим робітником. Спочатку платили добре, але потім все гірше і гірше стало, з однієї зміни перейшли на дві, потім на три, а зарплата залишалася майже та сама, довелося шукати альтернативу, - згадує чоловік.

У таксисти привів тесть

З 2000-х років Василь Слободян почав працювати таксистом. Вибір майбутньої професії підказав тесть. Він довгий час працював у цій сфері, а коли вже вік не дозволяв кермувати, привів собі на заміну зятя.

• Все почалося з легкої руки тестя. Взяв якось мене спробувати. Спочатку екзаменував, бо це така робота, що треба вміти спілкуватися з людьми. Побачив як я розмовляю з пасажирами, як їжджу - сказав, що будуть з мене таксисти. Благословив мене на таку роботу, і ось, я вже 19 років у цій сфері.

“Таксист” - професія для креативних

Василь Слободян розповідає, що за кермом відчуває себе щасливим. Чоловіку подобається спілкуватися з пасажирами, веселити їх та піднімати настрій гарною музикою.

• Моя робота мені дуже подобається, незважаючи на те, що з інженера-хіміка першої категорії, який входив в п’ятірку кращих, перейшов у таксисти. Я зрозумів, що не буває поганих професій. Треба просто любити те, чим займаєшся. І ось ця робота приносить мені задоволення.

Василь Васильович зробив собі навіть візитівку, де фігурує назва Таксі “Караоке на колесах”. У салоні його авто завжди лунає музика.

• До цього було “Ретро таксі”. Раніше я їздив на старенькому "Жигулі", який дістався мені у спадок від тестя. У мене в салоні завжди лунає музика, я підспівую виконавцям, а пасажири співають зі мною, - посміхається Василь Васильович.

Пасажирам подобається співочий водій

Кожна поїздка у таксі Василя Васильовича перетворюється на міні концерт. Чоловік говорить, що така родзинка переважно подобається пасажирам. Але трапляються і ті, хто просить абсолютної тиші.

• 95 % пасажирів у захваті, їдуть і співають разом зі мною. Звісно є й ті, хто говорить: “Ану, перестаньте співати і слідкуйте за дорогою”. Я їм зразу все вимикаю, але поки доїду, то для мене мука, - розповідає таксист.

Для співочих пасажирів у салоні авто діє стабільна система знижок. Василь Васильович віджартовується, що таким чином веселить клієнтів і уникає конфліктів.

• Я кажу своїм пасажирам, що якщо співаю, то беру 2 гривні зверху, якщо не співаю - 3, а якщо зі мною співають - гривня скидки. Всі задоволені, всі починають співати, - жартує чоловік.

Василь Васильович розповідає, що за його 19-річну практику траплялися різні пасажири. Проте ще не було тих, з ким чоловік не знайшов би спільну мову.

• Багато людей сідають заплакані, стурбовані, сердиті, а поки доїдуть зі мною до кінцевої - вже веселі. Одна жіночка говорила, що коли сідала в таксі, то жити не хотіла, а зараз не все так погано, що я підняв їй настрій, і вона поглянула на проблеми простіше. От заради таких миттєвостей і варто працювати. І за це мені моя робота подобається, - наголошує Василь Слободян.

Влаштував концерт для чужої невістки

Про цікаві випадки із професійної діяльності чоловік згадує залюбки. За 19 років роботи чого лишень не траплялося. Та й з креативністю у чоловіка на “ти”.

• Був у мене випадок у центрі біля “Либідь Плази”. Підійшла жінка з величезним букетом. Попросила завести квіти за адресою. Дала номер телефону якоїсь дівчини, пообіцяла, що та зустріне. Розказала, що син знайшов невістку, а вона хоче їй сподобатися. Тому на день народження вирішила привітати від себе.

Василь Васильович згадує, що проїхав через усе місто. А по дорозі думав, що треба якось вручити оригінально.

• Подумав, шо просто віддати квіти і поїхати мовчки не оригінально, вирішив додати фантазії. Вийшла молода гарна дівчина. Я її запросив до машини, говорю “сідайте, не все так просто”. Це ж велике замовлення, треба вам привітання передати від майбутньої свекрухи та від нареченого. Від свекрухи проспівав їй Дзідзьо “Тебе не любить моя мама”, від хлопця - Пономарьова “Я люблю тільки тебе”. Вона була шокована і задоволена, - згадує таксист.

“Пасажири відправляють на шоу талантів”

Клієнти все намагаються відправити Василя Васильовича на одне з талант шоу, що виходить на українських телеканалах. Проте чоловік вперто відмовляється, говорить, що вже роки не ті.

Фото зі сторінки Василя Слободяна у facebook

• Я завжди говорю пасажирам, що збираю аудиторію, щоб потім за мене голосували. Бо так де проб’єшся з села, треба спочатку стати популярним в Хмельницькому, а вже потім про всеукраїнську сцену думати. Я звісно ж жартую, бо вже не в тому віці. Нехай молодь пробує себе реалізувати, а я вже знайшов своє улюблене заняття. Я почуваюся щасливим від того, що бачу посмішку своїх пасажирів у дзеркалі заднього виду, - зазначає водій.

“Робота дарує цікаві знайомства”

Василь Васильович розповідає, що завдяки улюбленій роботі познайомився та потоваришував з багатьма визначними хмельничанами. Чоловік вважає свою роботу “знахідкою”. А нести людям частинку щастя та позитиву - своїм призначенням.

• Я стою біля філармонії і дуже часто народних артистів підвожу. Качуринець Сергій Євгенович - мій постійний клієнт. Вже народний артист України. Щур Валентина Григорівна - прима нашого симфонічного оркестру теж. З гуртом “Моторола” так познайомилися і підтримуємо зв’язки. “Козаки Поділля” всі мої знайомі. Поет наш знаменитий Павло Гірник, навіть свою книгу подарував.

Василь Слободян бачить у своїй роботі лише позитив. Чоловік налаштований дарувати частинку щастя кожному пасажиру та стверджує, що ні за які гроші не змінить улюблену професію.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram,  Instagram та YouTube.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.