“Мріяв про сім’ю і дітей”: історія воїна Максима Лантвойта, який загинув на Донеччині

• Максим був футболістом і мав безліч знайомих і друзів. 
• В їхній пам’яті він назавжди залишиться веселим і готовим прийти на допомогу в будь-яку мить.
• Військовий загинув поблизу Лиману. Вдома його не дочекались батьки і сестра.

“Про нього ніхто не міг сказати нічого поганого. Настільки ця людина була доброю і товариською. Це видно навіть по тому, скільки людей прийшли попрощатись з Максимом востаннє. А їх було кілька сотень”...

Максим Лантвойт - військовий з Хмельницького району. Чоловік родом із села Давидківці. Опора для матері, вправний футболіст і справжній друг. Так про нього розповідають товариші і діляться спогадами про нього. Розповідаємо історію 34-річного захисника. 

Наталія Коваль розповідає журналістці vsim.ua, з Максимом вони були знайомі з дитинства. Жили по сусідству. Про нього у неї залишились лише теплі спогади. 

-  Я знала Максима з шести років. Він сам із села Давидківці, останні роки проживав у Хмельницькому. Вправно займався футболом, це в нього дуже виходило. Був дуже товариський, компанійський. З ним прощалось ціле село, - каже знайома.

В юності Максим пройшов службу в армії, з дитинства грав у футзал і футбол. Старався багато працювати, аби допомагати батькам і молодшій сестрі. 

Його друг дитинства Андрій каже, це життєрадісний хлопець, який з усіма був по-хорошому. Пригадує, у складних життєвих обставинах Максим завжди міг підставити плече і прийти на допомогу. 

- Скільки його пам’ятаю, він завжди був з м’ячем. Грав за нашу сільську команду, за Давидківці, а в місті - за команду “Електротранс”. Останні роки Максим дуже любив подорожувати, їздив Україною. Старався брати від цього життя все, - говорить Андрій. 

Максим проживав у Хмельницькому, орендував житло. Старався щовихідних приїздити до сім’ї у рідні Давидківці.

Чоловік працював на різних роботах, аби забезпечити гідне життя собі і близьких. Близько десяти років працював на фірмі “Щедро” експедитором, а до повномасштабної війни займався продажем будівельної фарби.

Товариші кажуть, Максима мобілізували півроку тому. Спочатку відправили навчатись на полігон, а згодом він вирушив в Донецьку область. Служив у складі 97-го батальйону 60-ої окремої піхотної бригади. 

Андрій додає, що востаннє вони спілкувались з товаришем місяць тому. Максим не любив нічого розповідати про війну і ніколи не ділився тим, що переживав на фронті. Певний час у листопаді військовий перестав виходити на зв’язок, а згодом з’явився на початку грудня. Вже 17 грудня рідним повідомили про загибель Максима Лантвойта. 

До війни чоловік ділився, що найбільше мріяв про сім’ю, яку створити не встиг - про кохану дружину і дітей. 

-  Він дуже хотів власної сім’ї, але щось не складалось. Мріяв про те, щоб в Україні було достойне життя для простих людей, які цього заслуговують. Йому було дуже образливо, що він як і більшість, важко працювали, старались, аби забезпечити нормальне життя для себе та близьких. Йому дуже боліло за молодих хлопців, які гинули на війні, - додає друг захисника. 

Максим Лантвойт загинув 17 грудня під час артилерійського обстрілу, виконуючи бойове завдання. Трапилось це в районі Лиману на Донецькому напрямку. 

З Героєм прощались у його рідних Давидківцях. 

Читайте також:

• На війні загинув 26-річний солдат зі Славути
• “На щиті” на Хмельниччину повертаються троє воїнів (ІМЕНА)

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.