На Хмельниччину «на щиті» повернулися п’ять військових. Наймолодшому було 22

• Сергій Бондар став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення.

• Олега Голубєва змогли поховати через 4,5 місяці після загибелі.

• Віталій Костюк був азовцем, загинув у віці 22 роки.

• Олександр Марчук спочатку служив в ТЦК, а потім добровільно відправився "на нуль".

• Віктор Гірич не встиг створити сім'ю, загинув від ворожої кулі в 25 років.

Знову 5 важких втрат понесла Хмельниччина – на війні загинув чийсь син, чоловік, батько, брат чи товариш. Впродовж останніх днів з Героями прощалися у рідних містечках. Про втрати повідомили у місцевих адміністраціях. 

Сергій Бондар

Сергій Васильович Бондар був добровольцем, який з перших днів повномасштабного вторгнення росії став на захист України. Про це повідомили у старостинському окрузі. Чоловік народився 27 лютого1975 року. Загинув 1 липня 2024 року. Йому назавжди буде 49.

В неділю 8 липня, у Хмельницькій громаді в селі Велика Калинівка Олешинського старостинського округу із захисником прощалися.

Олег Голубєв

Як повідомляють у Волочиській міській раді, Олег Григорович Голубєв народився 10 січня 1976 року в селі Вочківці. Після закінчення школи у 1992 році вступив до Волочиського ліцею, де здобув спеціальність електрика. У 1997 році Олег одружився, створивши щасливу сім'ю, в якій виховувалось двоє синів, Микола та Андрій. Чоловік працював на Волочиському машинобудівному заводі як слюсар відділу головного енергетика.

«Такий був Олег до вересня 2022 року, коли він прийняв рішення, яке змінило хід його життя і стало відображенням його мужності та патріотизму. Він добровільно пішов на захист нашої країни. На жаль, 19 лютого 2024 року Олег загинув у селі Малинівка, Запорізької області. Його побратимам знадобилося багато часу, щоб повернути його родині для поховання, через небезпечні та складні умови на передовій…», - розповіли у міській раді.

8 липня в селі Вочківці, що Волочиській громаді, Олега Григоровича Голубєва провели в останню земну дорогу.

Віталій Костюк

Костюк Віталій Юрійович був азовцем. На Донеччині поблизу населеного пункту Ямпіль під час виконання бойового завдання він отримав надважке поранення. 5 липня серце захисника перестало битися. Він був жителем Вовковинців.

«Сміливий, щирий, відданий обов'язку, 22-річний Віталій з перших днів повномасштабного вторгнення російських загарбників був відданий обов'язку, боронив Україну на найскладніших напрямках», написали про Героя у Деражнянській міськраді.

Вчора, 8 липня, жителі громади віддали шану бійцю. Свій останній спочинок оборонець знайшов у рідних Вовковинцях.

Олександр Марчук

Марчук Олександр Васильович на війні був молодшим сержантом, командиром кулеметного взводу. Він загинув в бою 2 липня. Прощаючись з Героєм, у громаді кажуть, що Олександр залишив про себе світлу згадку своїми добрими справами.

Народився Марчук Олександр 11 липня 1971 року у селі Водички Білогірського району. Проживав у Шепетівці.

«Працював багато, бо був майстром на всі руки, усе вмів, усе знав, як зробити до ладу і водночас був незамінним помічником в домашньому господарстві. Він радів кожній здійсненій мрії дітей. Здавалося все йшло за планом: робота, сім’я, діти стали «на ноги», будують майбутнє...здавалося б жити і радіти... якби не 24 лютого 2022 року. Вже 25 лютого 2022 року о 8 годині ранку Марчук Олександр Васильович стояв з речами біля військкомату і був призначений в роту охорони Шепетівського ТЦК, де і отримав позивний «Блютуз»», розповіли у громаді про оборонця.

Тут зазначають, 5 квітня від отриманих поранень у Запоріжжі померла племінниця Героя, військова – Ольга Тимошенко. Олександр говорив: «Оля завжди зі мною, я помщуся». Він вирушив на перепідготовку. А далі поїхав на передову. Олександр двічі отримував поранення та проходив лікування, але знову відправлявся «на нуль». Цьогоріч чоловік пройшов навчання у Миколаєві і став командиром відділень.

«Я йду на завдання, мене не буде на зв’язку, не хвилюйтесь», - сповістив Олександр родину, коли ішов на бойове завдання.

На зв'язок він так і не вийшов. Загинув 2 липня 2024 року.

За період служби захисника неодноразово відзначали державними та відомчими нагородами, йдеться у повідомленні.

«Ще Олександр дуже любив тварин, відрами варив та носив їжу для безпритульних котів і собак. Говорив: «Йду погодувати дітей»», поділились у пресслужбі Шепетівської міськради.

З Героєм попрощались у Шепетівці.

Віктор Гірич

Віктор Гірич був мешканцем Нетішина. Він загинув на війні у віці 25 років. На фронті був стрільцем-помічником гранатометника. Життя Героя обірвалось від рашистської кулі 4 липня в населеному пункті Спірне Бахмутського району Донецької області.

«Після закінчення школи Віктор навчався у Нетішинському професійному ліцеї на автослюсаря. Коротким був його трудовий шлях у мирній професії. З 2017 року працював монтером колій на дільниці залізничного транспорту транспортного цеху Хмельницької АЕС. А вже в квітні 2019 року був призваний на строкову військову службу, а в 2020 році підписав контракт зі Збройними Силами України», кажуть у громаді.

Тут додають: Віктор не встиг створити сім’ю. «Його життя тривало лише 25 років і обірвалось у бою за щастя інших».

Сьогодні, 9 липня, з Героєм попрощались у Нетішині.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.