«На щиті» повернулось троє військових з Хмельниччини. Імена

• Роман Багас помер на 49-му році життя.

• Дмитра Будяківського не стало у 40 років.

•  Валентин Скрипник загинув у бою в 34 роки.

Ще трьох захисників втратила Хмельниччина. Розповідаємо про них.

Роман Багас

У вівторок, 11 лютого, Меджибізька громада Хмельницького району провела в останню земну дорогу воїна Романа Багаса. Він мешкав у селі Ставниця. Народився 17 травня 1975 року. За спеціальністю чоловік був водієм. Військовий обов'язок вирвав його з дому в лютому 2024-го. Життя героя обірвалось 9 лютого цього року. Він помер під час проходження реабілітації після поранення.

Про Романа односельці відгукуються якнайкраще: "був спокійним, чуйним, людяним, трудящим", кажуть у громаді.

Поховали героя з усіма військовими почестями на кладовищі його рідного села Ставниця.

Дмитро Будяківський

Сьогодні, 13 лютого, жителі Нетішинської громади прощались з воїном Дмитром Будяківським, який повернувся додому «на щиті». Дмитро народився в Нетішині, навчався місцевій школі. Свого часу закінчив Рівненський національний університет водного господарства та природокористування, де навчався на факультеті «Теплоенергетика». Чоловік працював на нетішинських підприємствах. Із серпня 2008 року до грудня 2024 року Дмитро був слюсарем гідротехнічного цеху Хмельницької атомної електростанції. Втім, його мобілізували до війська 20 січня 2025 року.

«9 лютого, нетішинець, солдат резерву запасної роти в/ч А0222, під час несення військової служби в Києві, помер на 40-му році життя внаслідок ішемічної хвороби серця», написали у громаді.

Поховали Дмитра Будяківського у Нетішині.

 Валентин Скрипник

У середу, 12 лютого, у селищі Стара Ушиця, що на Кам’янеччині, відбулася церемонія прощання із головним сержантом Валентином Скрипником.

Герой народився 29 жовтня 1990 року в Старій Ушиці. Навчався у місцевій школі, згодом здобув спеціальність штукатура, лицювальника-плиточника та маляра в Кам’янець-Подільському професійному художньому ліцеї. Пізніше вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання, де опанував професію вчителя та інструктора з фізичної культури. У 2022 році одружився.

«Валентин був дружелюбним, розсудливим, справедливим, цілеспрямованим, з великою душею.  З першого дня повномасштабного вторгнення почав брати участь у обороні країни та рідного селища, організувавши разом з такими ж добровольцями виготовлення протитанкових їжаків, пластин для бронежилетів», розповідають у громаді.

У червні 2022 року він добровільно вступив до лав Збройних сил України. Того ж року проходив підготовку у Великій Британії, а в 2023-му навчався в Німеччині. Служив у 210-му окремому спеціальному батальйоні «Берлінго», спочатку на посаді водія-кулеметника, а згодом став командиром відділення ПТРК 2 спеціальної роти.

Валентин брав участь у боях за Бахмут, обороняв Куп’янський, Покровський та Слов’янський напрямки. За службу отримав низку нагород, серед яких: медаль «За хоробрість у бою», нагрудний знак «Почесна відзнака командира військової частини А4122» та орден «За мужність» ІІІ ступеня. Він "виріс" до звання головного сержанта. Із січня 2025 року виконував бойові завдання на курському напрямку.

«Під час проходження військової служби, зарекомендував себе як висококваліфікований та відданий своєму обов’язку військовий. Він бездоганно виконував свої функціональні обов’язки, мав авторитет серед колег та підлеглих. Завжди прагнув підтримувати високий моральний дух, проявляючи увагу до потреб і турбот оточуючих, був відповідальним і сміливим бійцем, завжди готовий прийти на допомогу та підтримати своїх товаришів у важкі моменти», кажуть у громаді.

7 лютого 2025 року Скрипник Валентин Олександрович, головний сержант роти вогневої підтримки, загинув. Це сталось у бою поблизу населеного пункту Писарівка Сумської області.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.