«Не ТЦК треба, щоб люди служили, а Україні»: інтерв’ю із демобілізованим захисником Юрієм «Патріотом»

• Юрій добровільно приєднався до лав ЗСУ у лютому 2022-го.

• Спочатку працював у ТЦК, після брав участь у Харківському контрнаступі. 

• Чоловік отримав важчу травму коли доставляв зброю побратимам.

32-річний Юрій із позивним «Патріот» – хмельничанин, котрий у 2022-му, одразу після початку повномасштабного вторгнення, виявив бажання захищати Україну. Спочатку він працював у обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Після приєднався до лав 36-го окремого стрілецького батальйону Хмельниччини. Пів року чоловік служив на Харківському напрямку, брав участь у контрнаступі. Та потрапив у ДТП, коли доставляв зброю побратимам на передову: чоловік все ще проходить реабілітацію. Розповідаємо історію військовослужбовця. 

– Яким було ваше 24 лютого 2022- го і чому вирішили піти служити? 

– До початку повномасштабної я як раз влаштувався на роботу в ІТ, відівчився на курсах. Влаштувався на роботу, пропрацював в цій сфері. пройшов саме випробовуваний період, влився в команду і почалася війна. 

– 24 лютого вночі я прокинувся від дзвінків, почав заспокоювати дружину, як міг, думав, що робити далі. Взагалі не було розуміння, що відбувається і що буде вже в обід. Заправив машину, купив продуктів, залишив все це дружині й пішов у військкомат. В перший день мені сказали зачекати й прийти по дзвінку. Наступного дня я вирішив ще раз піти, тоді мені відповіли «Добре, зачекай, зараз щось придумаємо». Потім повідомили: «Поки залишайся тут (в військкоматі, – прим.автора) наплив дуже величезний». В результаті мене мобілізували в обласний військкомат і там я відслужив близько 5 місяців. Працював з документами, допомагав обробляти інформацію. Ми практично жили там: перший тиждень ночували кожного дня. 

– З ТЦК на передову: як ви потрапили на фронт? 

– Я розумів, що військкомат – це прохідний етап. Тому я почав одразу шукати військову частину, де зможу бути корисним, адже я молодий й здоровий. Я сам офіцер, закінчував військову кафедру – але розумів, що цих навичок не достатньо, тому також шукав додатково, щоб пройти ще якесь навчання, курси. Але це було не можливо. Згодом я все-таки перевівся в бойову частину, 36-й окремий стрілецький батальйон Хмельницької області. Відтак влітку я вже виконував бойові завдання. 

– Який ваш позивний? 

– Позивний дам мені мій командир – «Патріот». Тому, що я сам дуже рвався на передову. Але зараз, на жаль, це вже не мій позивний, бо я не зміг повернутись. 

– На яких напрямках ви виконували бойові завдання? 

– Ми спочатку проходили бойове злагодження на Донеччині, а потім почався великий контрнаступ на Харківщині й нас туди перекинули. Я безпосередньо у боях, в стрілецьких боях, не брав участі, бо офіцер, але на передовій й позиціях був кожного дня. 

– Під час контрнаступу: як поводили себе жителі звільнених територій? 

– По-різному бувало: ми проїжджали села в яких були бої, в інших ні. Скажу так: мені дуже шкода людей (цивільних, – прим.автора), які пережили ці бої у своїх містах. Ми військові приїжджали підготовлені й знали, що ми тут робимо, які діяти в цих умовах. А люди не знали, що робити, куди тікати, адже все зруйновано і це жахливо. Люди, які зустрічали нас, вони раділи нашому приходу. Але люди просто тако на вулиці помирали через якийсь випадковий обстріл. Ніхто з москалів не думає про цивільне населення, просто нищать людей і все. 

– Ви уже згадали про тіла загиблих цивільних посеред вулиці. Чи траплялися ще якісь моменти, коли вам було особливо страшно? 

– Найстрашніше це – незнання, незрозумілість того, що відбувається. І коли тобі здається, що поруч тут, на сусідніх позиціях, вже йдуть бої й ворог підступає, коли ти сидиш чекаєш чогось або слухаєш, як йде обстріл твоїх побратимів – саме це очікування й невизначеність страшно. 

– Був випадок, що нам у бліндаж влучив “Град” ворожий: 5 людей отримали поранення. На щастя, всі вижили. Але одному хлопцеві ногу відірвало, наш командир одне око втратив. Всі ці моменти страшно, але ти не сидиш переляканий, а намагаєшся щось зробити 

– Чи отримували ви гідне матеріальне забезпечення за службу на передовій? 

– Так, у мене були. Але я чув, що бували випадки, коли й не виплачували. Але наразі здебільшого проблема в тому, що це дуже складний процес – в плані налагодження виплат. Дуже багато нових частин формуються, адже ті, які роками існують – там набагато все простіше. Але я знаю і багато випадків, коли люди чекали своїх грошей, своїх бойових дуже довго – їх затримували. 

– Як ви отримали ваше поранення?

– Це був лютий 2023-го. Ми проводили підкріплення: підвозили побратимам зброю і людей міняли. Це все вночі відбувається, тому що там пряма видимість, дронів багато і коли ми везли зброю, без фар, без нічого, для того, щоб замаскуватися, така сама машина летіла по дорозі й ми зіштовхнулися. В мене була черепно-мозкова травма, струс, і пам’ять втратив трішки. Також перелом хребта, тазу, вивихи. Наші хлопці мене витягнули: в нашій машині постраждав я і водій. Він навіть не потрапив в госпіталь, по своїй ініціативі, бо він важких травм не отримав. Коли я прокинувся у лікарні, мені здавалося, що я був на передовій, служив десь там пів року назад, а насправді пройшов лише день чи два. 

– Як проходила ваша реабілітація? Наскільки швидко вас поставили на ноги? 

– Декілька операцій мені зробили в Харкові, потім в Києві. Мене майже одразу перевели в столицю, адже основні важкі моменти мене стабілізували ще в Харкові, а от по тазу, по ногах – все вже в Києві робили. Там я був у госпіталі прикордонників, там лікують воїнів ЗСУ. І там мене ставили на ноги. Потім я потрапив уже в Хмельницький, в госпіталь ветеранів, там теж проходив реабілітацію. Лікувався і в поліклініці МВС - я тоді напівлежачий тоді був ще. І вже після виписки з цього госпіталю – я нормально сам на милицях ходив. Паралельно проходив реабілітацію в приватних центрах, в тому числі й у Хмельницькому. 

– Перший етап – я не міг знаходитися вертикально. Мене підіймали на апараті й в цьому положенні я втрачав свідомість. Потім потихеньку, починаючи з якихось елементарних підйомів на апараті, я вже стояв на милицях по пару хвилин, по п’ять разів на день, не ходив ще. Нога повністю не згиналася, оскільки були розірвали зв’язки. Руками реабілітологів цю ногу потрохи згинали. Зараз я ходжу, хоч і з палицею, але ходжу. Насправді по-різному буває, інколи гірше, інколи навіть таке, що встати не можу. 

– Наскільки дороговартісним є таке лікування і як вам вдалося його оплатити?

– По-перше, мені допомагали мої побратими: і з 36-го батальйону, і з військкомату. За це їм велика дяка. Про мене всі пам’ятають. Багато чого було безплатно, як для воїнів ЗСУ. Я дуже дякую всім: і реабілітологам, і лікарям, всім дуже вдячний. Якби не всі ці люди – я не сидів би тут. Досі я можу звернутися до них за консультацією, за що дуже вдячний.

– Як щодо вашого психологічного стану після поранення? Як вам вдалося пережити це?

– Через причину цієї травми, коли я прокинувся, в мене було враження наче на передовій, на службі, я був пів року тому. І це, можливо, захистило мене від певних адаптаційних наслідків, адже люди, після того, як знаходяться на передовій, можуть довгий час адаптуватися до звичайного життя. Це стосується і психологічних травм. Тому я хотів відновлюватися і хотів повернутися туди, я максимально готувався до повернення на службу. Веду до того, що в мене морально були й сили, і бажання відновлюватись. 

– Але я знаю, що, на жаль, що багато людей, хлопців після травм втрачають бажання жити або просто ніколи не зможуть жити повним життям. В них немає сил проходити таку реабілітацію. А ця реабілітація – це постійна робота. Треба діяти щодня, виконувати вправи. Я веду до того, що дуже важлива психологічна реабілітація. Всі мають розуміти, що люди, які повертаються із передової, вони дуже травмовані психологічно. Я бачив багатьох у госпіталях, яким потрібна реабілітація фізична, а вони психологічно не хочуть цього робити. Для них, вважають, що все втрачено. І, на жаль, не в кожного є, як у мене близькі, які підтримають. Коли люди згадують, коли підтримують – це дуже потрібно. Ці декілька слів, хоча б телефоном набрати й запитати – це вже надає психологічно сили й наснагу продовжувати цю реабілітацію. Такі навіть дрібні речі мені допомагали. 

– Вас уже зняли з обліку. Наскільки це довгий та складний процес?   

– Після закінчення реабілітації я був націлений на повернення у військо. Але, можливо, я просто не правильно оцінював наслідки своєї травми. Мені різні прогнози давали: казали й що без варіантів, ходити не зможу, хтось – навпаки, що все буде добре. Та все ж, на жаль, не настільки я відновився, щоб бути фізично спроможним нести службу. За результатами комісії я був звільнений і знятий з обліку. Й оскільки я брав участь в бойових діях, я отримав посвідчення УБД (учасника бойових дій, – прим.автора). А ще комісія визнала в мене інвалідність і я отримав ще й посвідчення особи з інвалідністю в наслідок бойових дій. 

– Як учасник бойових дій, ви якісь виплати отримуєте? 

– На цей час ні, але отримуватиму по втраті працездатності – я подав вже на це документи. Я вважаю, що в цьому випадку держава турбується про поранених бійців, про своїх воїнів. 

– Яким є ваше цивільне життя після демобілізації? Наскільки воно змінилося після повернення з фронту? 

– Я навіть коли зрозумів, що не зможу повернутися на передову, думав, що у тилу буду служити. Але мене визнали непридатним до служби. Я не готувався до цього. Не шукав іншу роботу. 

– Зараз я вже цим займаюся. Це й процес довготривалий, враховуючи, що я до війни пропрацював пів року і вчився, виявляється, що я, умовно, нічого не вчився, ніде не працював. Та фірма, де я був перед війною закрилася. Тому зараз мені доводиться по новій вчитися, останні декілька місяців я присвятив перенавчанню. І починаю шукати роботу. І вже зіштовхуюся з тим, що з роботою зараз стало набагато важче. Якщо до війни я бачив 400 вакансій, на які я можу податися (програмістом, – прим.автора), то зараз таких близько 80 на всю Україну. На жаль, не всі люди з-за кордону готові довіряти українцям роботу, навіть самі українці не знають, що завтра буде. Та й взагалі, сфера ІТ дуже сильно зараз страждає. 

– Ваше ставлення до оновленого мобілізаційного закону, черг до ТЦК та так званих ухилянтів 

– На мою думку кожен мав би вже давно оновити ці дані. Зрозуміло, що цей закон в деяких моментах не правильний і це можна було б по-іншому зробити або терміни інші дати, але те, що кожен військовозобов’язаний мав давно явитися в військкомат і оновити дані. Відтак не було б жодних черг сьогодні. На жаль, багато людей все одно не з’являться в ТЦК – не зважаючи на прийнятий закон. Це на їхній совісті. Адже багато хлопців не отримують ротації через них і не можуть хоч якийсь час побути в тилу. Як от у випадку з моїми побратимами: майже два роки на передку находяться. Їх намагаються хоча б у відпустки відправити, але так, щоб замінити комусь – немає. 

– Знаєте, дуже болить, що коли я йшов служити, тоді говорили про ЗСУ, пишалися нашими побратимами, увесь медіапростір був всім цим наповнений. А зараз багато того, що люди просувають свій «ухилянтський» рух. Для прикладу: вчора я бачив рекламу від магазину військового одягу і вони свою рекламу починають зі слів: “тебе спіймало ТЦК і завтра ти їдеш на передову – ми допоможемо тобі купити амуніцію”. Я не розумію цієї позиції про «тебе спіймало ТЦК» чи ще щось. Наша держава потребує захисту. Якби не наше військо, наші міста, і Хмельницький в тому числі вже теж би був зруйнований.  

– Не ТЦК потрібно, щоб люди йшли служити. Це просто орган, який виконує мобілізацію. Україні потрібно, щоб її захищали. Тому мені дуже боляче бачити, коли про таке говорять. Хоча так, є недоліки в самій роботі ТЦК, але мобілізація потрібна нам. І без цього Україна не виживе. А ухилянти, ті люди, які нехтують своїми обов’язками, вони мають принаймні мовчати, а не виставляти це на показ так, ніби це нормально. 

Читайте також: 

Військовий з ТЦК Олександр Бас: «Я був готовий і далі воювати»

Роман Миколаїв: «Довелося платити за помилку життям дорогих людей»

«Мобілізація – це не повістка на цвинтар»: інтерв'ю з бійцями 19-го стрілецького батальйону Хмельницького

ТЦК, ЦНАП або «Резерв +»: переваги та недоліки кожного методу з оновлення даних

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.