Несли на руках 12 кілометрів: історія захисника Дмитра Баранецького

скріншот із сюжету ТРК "Місто"

• Чоловіка мобілізували у грудні 2024-го. 

• Виконував бойові завдання на Покровському напрямку. 

• Загинув захисник 26 травня цього року. 

• Розповідаємо історію життя військовослужбовця.

Йому назавжди 43… Хмельничанин Дмитро Баранецький народився 21 червня 1981 року. Навчався у школі №15. Після з відзнакою закінчив Хмельницький національний університет. Ще зі студентських років Дмитро почався розвивати власну справу, — розповіла сестра захисника Світлана Баранецька. 

— По професії своїй він не працював. Він займався системами вентиляції, кондиціонування: жалюзі, ролети встановлював. Він обслуговував майже все місто: лікарні, поліклініки, держустанови. Був ФОПом. Років з 20 він цим займався, — зазначила Світлана. 

Ольга Городецька знайома з Дмитром понад 20 років — разом святкували весілля спільних друзів, з того часу й почали спілкувалися. Як зазначила Ольга, Дмитро замовляв у неї електронні підписи для свого ФОП, також довгий час обслуговував кондиціонери у «Райффайзен банку». 

— Ми стикалися по роботі, він займався кондиціонуванням, свою роботу робив по совісті, ніколи не обманював, був чуйною і доброю людиною, — розповіла журналістці vsim.ua Ольга. 

Дмитро захоплювався літературою. Любив читати твори Стівена Кінга, Дена Брауна, Джона Толкіна. Дуже любив шити вироби зі шкіри: гаманці, сумки, шопери, чохли. Перед мобілізацією захопився садівництвом. Світлана розповіла: брат був дуже доброю, відкритою, не конфліктною людиною. В дитинстві навіть якщо й сварилися — то вже за лічені хвилини забували про конфлікт. В родині всі один одного підтримували. Дмитро був опорою для своїх рідних. 

— Завжди був добрим, щирим. Завжди до нього тягнулися люди за його доброту. Він ніколи не був замішаний у різних розбірках чи криміналі. Був спокійним. Завжди говорив, що будь-який конфлікт можна вирішити словами. Ніколи не крикнув би зайвий раз. Навіть посваритися не було за що. Веселим був. Мав специфічний гумор. До всього ставився з легкістю, — поділилася із журналісткою vsim.ua його сестра. 

Від мобілізації до поховання – пів року 

За словами сестри захисника Дмитра мобілізували 6 грудня 2024-го. У військкоматі його розподілили до Національної гвардії. Із кінця січня до березня проходив військовий вишкіл на Львівщині. На Пасху його перевели до «Червоної калини». 24 квітня він виїхав з Хмельницького. Далі був полігон в Запоріжжі. А після — Покровський напрямок. 

— На самому фронті він побув два тижні. Це був перший його бойовий вихід. Два тижні ми були без зв’язку — з 13 травня. Ми спілкувалися через командира. Він казав, що все добре. За весь період нам відправили лише одне голосове сповіщення від нього (Дмитра, — прим.автора) через рацію. Він сказав, що в нього все добре, він на позиції. Як вийде — передзвонить. Сказав, що нас любить. Це були останні його слова…, — пригадує сестра Світлана. 

Вже 28 травня родину сповістили про те, що Дмитро Баранецький — безвісти зник. Як виявилося згодом — він загинув 26 травня. Його не могли забрати з позицій. Вдалося це зробити лише 29 травня ввечері — хлопці його на руках несли 12 кілометрів. 

— Найстрашніше — це було очікування. Командир казав, що він на 2-3 лінії, а був на «нулю». Ці два тижні, що він був там — це було пекло. По голосу, з голосового сповіщення я чула, що він був дуже втомлений і склалося враження, в голосі чулася якась приреченість. 

За словами Світлани, Дмитро ще до мобілізації казав, жартома, що найкращий метод після смерті — кремація. Під час декількох приїздів додому вже після мобілізації, захисник казав своїй дружині: якщо станеться найгірше — хоче, щоб його кремували. І рідні його волю виконали. 

— Якби це було робити через міську раду — це було б довше, адже вони таким ще не займалися. Ми зробили це через приватну фірму. І в середу було прощання (4 червня, — прим.автора), а в четвер зранку ми виїхали на Київ. Вже 6 числа було вже поховання праху.

— Виходить, що 6 грудня його мобілізували, а 6 червня, рівно через пів року, ми його прах захоронили. Для нас війна вже закінчилася, бо у нас забрали найцінніше… , — зазначила Світлана. 

У Дмитра Баранецького залишилася матір, сестра, дружина і двоє доньок: 8 та 12 років. 

Читайте також: 

Хмельницький прощався з Героєм: під Бахмутом загинув Анатолій Гнідий

«Мама надіялася, що він у полоні»: у Хмельницькому попрощалися із Хуршедом Муміновим

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.