Оксана Радушинська: бути «однією з…» – це не для мене

Її голос звучить чи не щодня по радіо, щотижня подоляни можуть бачити її на своїх телеекранах у музичній програмі «Мелодії родоцвіту», а вся країна може читати її книжки. У свої 34 роки Оксана Радушинська чи не найтитулованіша поетеса в Україні.  
Оксана Радушинська: бути «однією з…» – це не для мене

Журналісти «ВСІМ» зустрілися з Оксаною поблизу майдану Незалежності, коли вона приїжджала у місто для запису чергової телевізійної програми. Погода видалася сонячною, тому одразу вирішили спілкувалися у сквері. Розмова йшла м’яко, наче з давньою подругою. Зачепили все: роботу, політику, лірику …



Оксано, про що останнім часом пишеться?
- Останнім часом насправді пишеться небагато. Напевно, усе пережите від минулорічного листопада, і те, що не все ще пережито, не все минулося, вплинуло і на творчий процес. Якось витіснився з душі прозорий творчий лет. Багато болю. Багато випалених емоцій. А те, що пишеться, – таке переплетене: і патріотика, і кохання, і філософія, і минуле вкупі з майбутнім... Таке відчуття, ніби душа, як та криниця, що висохла від хвилювання, від слів, тих подій, які відбувалися на Майдані. По телебаченню все це бачила, в соцмережах читала… Але таке відчуття, наче сама там була. Дотепер, коли звучить пісня «Гей, пливе кача», я вимикаю звук, бо не можу її спокійно слухати. На жаль, досі залишається немало байдужих людей. Кажуть: от наробили на Майдані такого, що страшно подивитися, пригнічує там усе. Так, на Майдані руїни, але ж це руїна нашої країни, нашого минулого! Там сталося стільки смертей... Майдан – це міні-копія нашої розваленої країни. Але я маю велику надію, що вона дуже скоро відбудується й запанує в державі мир.


Чи запрошують у політику «вершити» долі?
- Запрошують. Регулярно. Регулярно відмовляюся. Я розумію, що в сучасних реаліях ні на що не зможу вплинути. Об’єктивно оцінюю свої можливості як ймовірного політика в теперішній Україні й чітко усвідомлюю, що в сучасному політикумі важко насправді щось змінити. Бути «однією з…», «пішаком», «голосом» – це не для мене. Я роблю, що можу, будучи на своєму місці, виконуючи свою роботу, використовуючи власні можливості, уміння, знання – те, що залежить тільки від мене і за що я відповідаю.

Ви багато років працюєте диктором на радіо, ведучою на телебаченні в Хмельницькому та у Старокостянтинові. З чого все починалося, чи було важко?
- З одного боку так, а з іншого – ні. Як і у всякій справі, мала відбутися певна ломка. Довелося пройти зокрема і такий момент, як інвалідний візок у кадрі. Зрозуміло, що телебачення – це, в першу чергу, «картинка». Тому спочатку візок у кадрі ховали. Працювала якийсь час з режисеркою, яка, як мені здавалося, панічно боялася показати його глядачам…Згодом почалася співпраця з Лідією Герман – і питання зникло само собою. Тобто, ми завуальовуємо трохи коляску, задля елементарної естетики кадру, але не більше. Глядачі нормально усе сприймають. І головний зміст – не в якому кріслі я сиджу, а який зміст гості передачі доносять до краян. А я їм у цьому трохи допомагаю, спрямовую. Робота у Старокостянтинові – складова життя, студія – частина домівки. Саме на старокостянтинівському радіо свого часу вчилася як диктор. На практиці пізнавала нюанси професії. Адже коли ти просто спілкуєшся, розмовляючи, і коли начитуєшся на радіо – це два різних варіанти роботи з голосом. Мені пощастило з колективом – він малесенький, інтриг та сварок немає. Мій колега Сергій Грищук – і звукорежисер, і директор, і вже багато років – друг. На радіо я працюю одинадцятий рік. На ТРК «Поділля центр» сім років. Телевізійна робота навіть побіжно не схожа з радійною. Але коли Анатолій Трачук, на той час – генеральний директор обласної ТРК, запропонував працювати – погодилася одразу. Не знала, що мене чекає, на скільки мене вистачить. Але дуже хотілося підкорити цю вершину, тому все нагадувало фільм про Шурика: «Хто на цементний завод? Я! Хто на цегельний? Я!..» (сміється - прим.авт.) .

Журналістика – мрія Вашого дитинства?
- У дитинстві це типові мрії: вчителька, як всі дівчатка, лікарка і журналістка. У мене був вибір – вступати до педагогічного вишу чи на журналістику? Якось так сталося, ніби мене журналістика обрала сама. От і працюю. Жодного разу ще не пошкодувала про свій вибір.
А перші вірші почали створюватися раніше, ніж я навчилася писати. Ще з раннього дитинства щось римувала, пісеньки складала, з подружками співали їх і одразу ж забували. Все по-дитячому, не поезія, а тільки зародки поезії. Для мене усе те було природним. Думала, що всі уміють так віршувати. А свідомо поставилася до цього вміння десь років в одинадцять-дванадцять, коли мій вірш опублікували в районній газеті. Це був такий прорив!!! На той час та публікація здавалася неймовірною. Ніби більшої перемоги вже й бути не може.

Окрім віршів, прози, Інтернету, які ще маєте захоплення?
- У дитинстві малювала в зошитах – примітивно: квіточки, дівчаток, щось з моди. Колись трохи вишивала, але, на жаль, не маю для цієї справи терпіння. Тому щиро захоплююся людьми, які творять такі дива на полотні. Я вишиваю лише до першого вузлика. Починає нитка заплутуватися – все, мене далі немає (сміється - прим. авт.). Вазони вирощую. В Старокостянтинові на радіо вся студія зелена. Мій директор каже, що колись вхопить ножиці і всі ці «джунглі» підстриже, бо ризикує в них заблукати (сміється - прим. авт.). Ще із захоплень – концерти, сценарії. Час від часу друзі чи просто гарні знайомі, люди, котрих поважаю, запрошують провести їхні творчі заходи. Залюбки погоджуюся. Безкоштовно.

Щодо концертів… Нещодавно відбувся, ініційований вами, благодійний концерт у Старокостянтинові для авіаторів. Розкажіть про нього.
- Знову ж таки, це та громадянська позиція, яка не дозволяє просто спокійно жити, робити свою безпосередню роботу, відсторонено спостерігати за всім, що відбувається, і тільки в соцмережах залишати свої коментарі. Була потреба зробити щось конкретне. Бо кожен, в межах своїх можливостей, має долучатися до нагальної справи. Подумалося: а які в мене можливості? Організувати для військових концерт, бо ж – не хлібом єдиним. На щастя, є з ким співпрацювати. Надбала низку друзів-співаків з тотожними, як у мене, життєвими позиціями, котрі можуть своїми вміннями, талантами, що їх дав Господь, посприяти реалізації конкретної справи. Дуже просто і швидко все організувалося, буквально за півдня. Законтактувала з людьми, які допомогли зв’язатися з військовою частиною, отримала згоду від командира військової частини, обдзвонила своїх колег, друзів. Ніхто й хвилини не вагався зі ствердною відповіддю. Відтак гарний концерт подарували! Трохи погода підвела, було холодно, але, дякувати Богу, дощ не падав. Співали на летовищі, поруч зі злітною смугою і літаками, замість сцени – причіп КАМАЗу, замість лаштунків – пагорби капонірів. Нам, людям не причетним до військової служби, все це – вдивовижу. Проте Марія Ясіновська сказала, що співала на тому причепі, наче в найкращому театрі  (всміхається – прим. авт.). А Борис Лободюк провів паралель між нашим заходом і виступами Клавдії Шульженко перед фронтовиками. Загалом підібралася чудова когорта артистів: Степан Тимчишак, Дарія Коневега, Павло і Олександр Дасюки, Богдана Ясінська. Антон Вараниця грав на скрипці, Іван Пустовий – на сопілках. Віктор Шайда виконав три пісні, а ще ми на пару прочитали вірш. Ну чи була б я справжньою поетесою, якби не вплела поезію в сценарій? (сміється - прим. авт.). Кожен з артистів, виступаючи перед військовими, у такий спосіб висловив свою громадянську позицію. Я хвилювалася, як сприймуть армійці наш концерт, адже вони цілодобово перебувають у своїй частині, в нервовому напруженні, в постійному очікувані команди….Чи потрібні їм отакі «гоцки»?... Але як тільки почала говорити, то побачила їхні зацікавлені, небайдужі очі – і всі острахи зникли.

Яка Ви в буденному житті, не на роботі?
-Оптимістка. Принаймні вчу себе такою бути. Звісно, як і в кожної людини, трапляються якісь депресивні моменти, але намагаюся цього не вихлюпувати на оточуючих, нікому не показувати. У такі періоди принципово не пишу поезії, це вже своєрідне кредо. Я вірю, просто переконана, що слово має силу в своєму закодованому змісті. Слова, що в поезії переплітаються, поєднані не навмання, не просто так – вони наділені прихованою силою. Це якась своєрідна містика. Отож, щоб писати, мені хочеться умиротворення, спокою. Коли на душі гармонійний штиль – тоді можна побачити, наче крізь прозору воду, які скарби лежать на дні. І перетворити ті скарби у слова. Гадаю, що я доволі відкрита людина. Але, як і в кожного з нас, є певна межа, за яку ніхто не заходить. Зрозуміло, що для різних людей окреслено різні невидимі, але відчутні оті межі.



Розкажіть про родину, батьків….
- Батьки – пенсіонери, але тато досі працює фотографом. Багато років він працював фотокором у районній газеті… Мама – це мама. І більше не варто нічого додавати. Свого часу, якби не наполягання батьків, котрі практично змусили видати першу книжку, якби не назбирали для цього коштів, можливо, я була б іншою. То був старт, сходинка, після якої деякі речі вже вдавалися легше.

Ви – переможниця різноманітних поетичних конкурсів. Який найбільше запам’ятався?
- «Коронація слова». Дуже прагнула цієї перемоги. Тричі подавала свої роботи, але не проходила експертної оцінки. Коли ж нарешті запросили на фінал – була просто щаслива! Адже це означало, що мій роман однозначно отримає щонайменше відзнаку дипломанта. Перший прозовий роман!.. Згідно з умовами «Коронації», ніхто до останнього не знає прізвищ переможців. Отож, коли в моїй номінації нагородили дипломантів, 3-є і 2-е місце, мені навіть на думку не спало, що після словосполучення «лауреат першої премії» прозвучить прізвище Радушинська! Навіть подумалося, що мене запросили помилково… Але прізвище прозвучало. Емоції? Щастя! Фантастика! А ще більше враження, коли піднялася на сцену і вся глядацька зала, а це декілька тисяч люду, піднялися зі своїх місць і вітали оваціями. Не сподівалися, певно, що переможцем виявиться людина у візку. Це було зворушливо! Згодом роман «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі» вийшов друком у Тернопільському видавництві «Навчальна книга - Богдан», потрапив до рейтингу «Книга року». Вже двічі мене запрошували до складу журі «Коронації слова». От і тепер перечитую конкурсні роботи в номінації «Пісенна лірика про кохання».

Такі теплі дні надворі, природа ожила та квітне… Про що мріється?
- Ой, про все мріється! Про все хороше! Хочу дипломну дописати – я закінчую останній курс навчання, магістерську пишу. Планів багато, багато задумів. Тільки завчасно нічого не хочу розповідати. Маю на думці влаштувати восени свій авторський вечір. Хочеться зробити свято для себе, для друзів, і не тільки творчих… Ми, коли разом збираємося, – є про що поговорити, просто «кайфуємо» від взаємного спілкування, обміну енергії, можемо посміятися над собою, один з одного – без образ… Невипадково так люди підбираються. За сім років роботи на «Поділля-центрі» автором культурологічної передачі я з багатьма творчими особистостями познайомилася, але близько спілкуюся лише з одиницями. Я щиро поважаю професіоналів, які працюють над собою, вдосконалюються і при цьому не надимаються... Сама прагну бути такою.

Досьє:
Оксана Радушинська

Дата народження: 27 вересня 1979 року
Улюблена музика: лірична
Улюблена тварина: всі божі створіння
Фільми: історичні, комедійні
Кредо: Зроби перший крок – і зрозумієш, що все не так вже й страшно
 

0
0
0
0
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Хмельницького за сьогодні

15:30 В останню суботу вересня рух на трьох вулицях у центрі Хмельницького обмежать 14:57 У Хмельницькому районі "ЗАЗ" лоб у лоб зіткнувся з "Land Rover": постраждав 54-річний водій 14:15 Хмельничанам покажуть фото актрис у старовинних костюмах 14:10 Для хмельничан влаштують майстер-клас із ткацтва на старовинному верстаті Від читача 14:58 ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО 13:34 У Новоушицькому районі перекинувся мотоблок: загинув водій 13:17 Визначились ТОП-6 команд першої футбольної ліги Хмельниччини (КАЛЕНДАР) 12:33 Вранці на трасі біля Хмельницького сталася потрійна ДТП: що відомо play_circle_filled photo_camera 12:04 На Кам'янецькій "Renault" збив чоловіка "на зебрі". Він помер у лікарні 11:51 У Ярмолинцях судили чоловіка, який вирощував коноплю у власній спальні 11:40 Нові дитячі і спортивні майданчики у хмельницьких дворах: де з'явились і як виглядають photo_camera 11:00 Сильний вітер та дощі. На Хмельниччині оголосили штормове попередження 10:23 "Ваші ноги гарні, але навчіться ними керувати": яким було танго Лесі Нікітюк у "Танцях з зірками" 10:20 Спортивний Хмельницький: програли все і всі (ВІДЕО) play_circle_filled 10:17 Агентства нерухомості: професійна допомога в продажі та купівлі нерухомості 09:55 Дивовижний акрил: хмельничан кличуть на художній майстер-клас 09:25 Долар "завис". Курс валют на 24 вересня 08:30 24 вересня - День ангела Дмитра 07:37 Смачний сніданок: готуємо лаваш з начинкою 21:00 Пожежа у школі та індійські танці: ТОП-5 новин тижня у Хмельницькому photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up