Пішов добровольцем у 18: у Хмельницькому попрощалися із Ростиславом Романьком

• Ростислав Романько родом із Маріуполя. 

• У 2022-му переїхав до Хмельницького. 

• Коли йому виповнилося 18 – підписав контракт і приєднався до «Азову».  

• Загинув на Луганщині 5 жовтня 2024-го.

У Хмельницькому в Свято-Георгіївському храмі попрощалися із 18-річним Ростиславом Романьком. Хлопець родом із Маріуполя. Після окупації міста переїхав до Хмельницького – батько помер, матір позбавили батьківських прав. Його опікуном був директор будівельного коледжу, в якому навчався хлопець. У день свого повноліття Ростислав підписав контракт й вступив до 3-ї штурмової бригади. 

Хотів звільнити рідний Маріуполь 

Ростислав Романько до літа 2022-го жив у Маріуполі. У 2015-му помер його батько, а у 2016-му служба у справах дітей позбавила матір батьківських прав. У хлопця є ще молодший брат, який залишився з мамою в окупованому місті. Його опікуном став Антон Білай – директор Маріупольського будівельного фахового коледжу, де хлопець здобував професію будівельника. 

– Він був влаштований на повне державне забезпечення до закладу освіти й згідно з законодавством України я в нього до повноліття був державний опікун. Протягом літа 2022-го ми сюди перемістилися, співробітники коледжу, студенти – нас було 18 осіб на той час й ми всі жили в гуртожитку коледжу, як одна родина, – розповів Антон Білай. 

Ростислав був дуже чуйною людиною, його всі любили, – пригадує чоловік. Заклад освіти допомагав різним волонтерським центрам – завжди до цього долучався й Ростислав. Він дуже чекав свого повноліття: хотів приєднатися до ЗСУ. Ходив у рекрутингові центри, піклувався про своє здоров’я: навіть зробив операцію з виправлення перегородки у носі. Мотивував захисник своє рішення тим, що бажав звільнити рідний Маріуполь й Україну від окупантів. Тому він підписав контракт і став на захист України у складі 3-ї штурмової бригади «Азову». 

– Казав, що хоче на першому ж танку приїхати в Маріуполь і подивитися в очі тим, хто там залишився. Останній раз ми розмовляли з ним десь три тижні тому, може трохи більше, він якраз казав мені про те, що були перші російські окупанти, які загинули від його руки. Цим дуже пишався, цьому дуже радів. 

«Надзвичайно хоробрий боєць» 

Віддати шану загиблому герою прийшли і його побратими із взводу, в складі якого Ростислав виконував бойові завдання. Його командир із позивним «Бенз» розповів: хлопець був ініціативним, хоробрим, справжнім патріотом. Хоча й прослужив Ростислав недовго: зі слів командира орієнтовно 3-4 місяці. 

– Людина, яка за свої 18 років здійснила більше чоловічих вчинків, ніж більшість чоловіків у нашій неньці Україні. Його смерть є надзвичайно фатальною подією для всієї української нації й українського роду в цілому. Це людина, яка за свій короткий час життя показала, як це бути справжнім патріотом своєї країни, сином своєї нації й взірцем для наслідування. Надзвичайно ініціативна людина, надзвичайно хоробрий боєць, який навіть смерть свою зустрів із посмішкою на лиці та службі для своєї України. Нам багато чого у нього треба навчитися: людина, яка прожила не так багато, але навічно залишиться у нашому серці й навіки в наших думках, – зазначив командир. 

Ростислав Романько загинув 5 жовтня 2024-го – під час виконання бойового завдання в Луганській області. Поховали Героя на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове. 

Читайте також: 

Андрій Гайдук та Сергій Гінько: двох захисників з Хмельницького району відзначили посмертно

У Хмельницькому попрощались із героєм Андрієм Галкіним

Залишилося троє дітей: попрощалися з військовою медсестрою Альоною Миколюк

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.