Про міни над головою, померлого товариша і “сєпарів”: спогади хмельничанина, який воював на Сході

Російсько-українська війна для багатьох сьогодні - це новина по телевізору чи в інтернеті. Звітність про “тишу” чи загиблих - як правило в новинах розповідають саме про це. Під час пандемії коронавірусу події на Сході відійшли на задній план. Та це не означає, що все завершилося. 

41-річний хмельничанин Олег Бляхарський - один із тих, хто став не лише свідком подій на Сході, а й був їхнім учасником. Журналістка vsim.ua запросила чоловіка на інтерв’ю. Перше, що він сказав при зустрічі: “Всі не лише забули про війну, всі нічого не знають про неї”. Щоб наші читачі знали більше, Олег розповів власну історію. 

Жили біля свинарників, спали на залізних ліжках

Хмельничанин Олег “включився” у трагічні події в Україні ще під час Майдану. Тоді, не задумуючись, він залишив свою роботу будівельника й рушив у Київ. Рідні чоловіка були вкрай схвильовані цим. Та Олег мав чітку позицію -  захистити державу. 

Під час розповіді, чоловік чітко називав кожну дату: коли поїхав на майдан і на Схід, коли трапилися ті чи інші події. Він пам’ятає все, наче це було вчора. Ті події зайняли в його серці особливе місце.

Чоловік вже мав військовий досвід. Він служив у загоні 8-го полку на посаді снайпера.Тож під час анексії Криму, Олег без вагань вирішив стати добровольцем і відправився на Схід. 

• У квітні 2014 року ми виїхали в Прилуки, де базувалися. Потім виїжджали на кордон з Росією. Там видивлялися військові об’єкти. Все це визначали і передавали інформацію нашому керівництву. Після цього всього я потрапив на Схід влітку 2014 року, - розповідає Олег.

Олега направили до населеного  пункту Оріхове, що в Луганській області.  Його призначили на посаду командира відділення, а по сумісництву хмельничанин був санінструктором. Отримав чоловік і позивний - “Князь”. 

Оселилися військові в наметах, поблизу колишніх свинарників і колгоспу. “Там була кухня й залізні ліжка”, - пригадує чоловік. Жили в такий спосіб, що отримували бойові завдання й виконували їх. Щоправда, закінчувалося все не завжди успішно. 

• У нас були ротації для виконання бойових завдань розвідувального плану. Якось в Дебальцеве відправляли. Наше завдання було зайти і зачистити місто. Тобто звільнити від сепаратистів. Загалом ми виїжджали ближче до розмежування. Попри річку Сіверський Донець. Там по одну сторону були росіяни, по іншу - ми, - каже “Князь”.

Тіло загиблого товариша зберігали в морозильній камері

Одне із завдань Олег пам’ятає від “А до Я”. Під час нього відбувся запеклий бій, в якому не обійшлося без втрат і поранень. Ті страшні події розгорнулися на території Луганського аеропорту. Військові мали розблокувати дорогу. Бо напередодні там був збитий український літак.

“З втратами і боями ми туди прорвалися”, - розповідає чоловік. Тоді ворог відкрив вогонь. Відбулися обстріли, а над головою літали міни. В результаті - наші військові втратили кілька одиниць техніки та одного із своїх побратимів. А сам Олег отримав поранення.

• Я тоді надавав першу домедичну допомогу. Пам’ятаю, як діставав сумку, в мене тряслися руки, а із неї все вилітало. Потім я заспокоївся. Ми відступили після цього бою. На тому місці відпрацювала артилерія. Згодом ми зробили прорив біля населеного пункту Розкішне. Там наш Сєрьожка загинув. Ми попали на такий опорний район, де було два мости, по дві сторони яких були лісопосадки і труби стічні, де сиділи сєпари. Коли наша колона зайшла на другий міст, було чути хлопок. Я побачив, як пролітала граната. Потім ще один хлопок - і стали обстрілювати з двох сторін. Коли чуєш, як кричать “Воздух!” - означає, що пішов постріл чи полетів снаряд”, - згадує Олег.

Свого загиблого товариша Сєрьогу хмельничанин згадує надзвичайно мужнім і відважним. Чоловік розповідає, що його тіло зберігали в морозильній камері, що знайшли на території аеропорту. А коли залишали те місце, загиблого побратима забрали з собою. Мовляв, “Ми із ним прийшли, із ним і пішли”. 

У той час на території Луганського аеропорту жили деякі військові. Там була створена медична частина. Натомість зараз, каже Олег, від терміналу нічого не залишилося. 

“Здавайтеся, укропи”

Серед тих, хто воює на Сході, є і зрадники. “Мені розповідали, що один сєпар розстріляв 4 чи 5 своїх побратимів”, - розповідає він. Самі ж сепаратисти, буває, заводять розмову із українцями. Кажуть: “Здавайтеся, укропи і буде все добре”. 

Олег зізнається, що на війні - страшно. Страшно не лише за себе, а й за всіх своїх. Хмельничанин, який воював, називає братами усіх, хто був на Сході разом із ним. Розповідає, як із деякими хлопцями навіть їв із однієї тарілки. За словами чоловіка, на війні люди зовсім інші. Адже там всі відповідають одне за одного. 

• Війна показує: хто є хто. Це проявляється у допомозі й підтримці. Там все працює як один злагоджений механізм. А в нас у суспільстві кожен сам за себе. У наших людей поки в дворі чи на городі міна не впаде - всім байдуже, - каже чоловік.

Повертатися в зону ООС Олег поки не планує. Він знову працює будівельником. А ще будує плани на майбутнє, про які поки не розповідає. Стосовно війни на Сході каже, що все закінчиться. Питання лиш в тому - коли це станеться. Із сумом говорить він про одне - людські життя, які забирає війна, нічого не вартують для нашої влади. 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.