Провідник Владислав з Хмельницького “живе” у вагоні: де миється, що їсть та як працює

• Найдовший його рейс - понад 50 діб.

• У робочих поїздках - знайомства, подорожі, пригоди.

• Була й зупинка серця в пасажира.

• Про все це та інше розповів провідник з Хмельницького Владислав Бондар.

— Якщо перед рейсом йде дощ, то значить рейс буде легкий. Якщо запустити у вагон першого пасажира чоловічої статі, то в дорозі ніякої біди не станеться. Не можна класти вагонні ключі  на стіл, бо у вагон сяде ревізор, - говорить Владислав. 

Владислав Бондар з дитинства мріяв стати провідником. Чоловік пригадує, коли йому було 8-10 років ходив з прадідусем на вокзал розглядати потяги. 

— Щонеділі ми з моїм покійним прадідусем Іваном Никифоровичем.їздили на гаражний кооператив на Сілістру. Коли повертались, то завжди сідали на 10 тролейбус їхали до міської лікарні і йшли пішки на вокзал. Ми завжди приходили до одного і того самого поїзда Ужгород - Москва. У нас був знайомий провідник у вагоні, який завжди мене пускав у вагон, подивитися як все працює. Мені подобались люди в формі. З того часу  мені захотілось стати провідником. Мій дідусь теж працював на залізниці. Він починав роботу з начальника паливного комплексу станції Гречани. 

Після дев’ятого класу Владислав вступив у залізничний технікум в Київ. Обрав спеціальність “Вагони та вагонне господарство”. Пройшов додаткові курси у Жмеринці, аби працювати провідником. Тоді його відмовляли усі родичі, радили пов’язати життя з медициною. 

Про перший рейс 

У свій перший рейс - Хмельницький - Сімферополь вийшов у 2011 році. В один бік - 1 100 кілометрів. Пригадує, як тоді заступив у чергування. 

— Це був поїзд 132-131. Тоді якраз розпочалися літні пасажирські перевезення. У нас був студентський загін. Досі пам’ятаю, що мене поставили до жіночки Наталі Слободян. Вона була провідницею. Каже до мене: “Ти чергуєш з Хмельницького до Херсона”. Тоді в мене був такий кумедний випадок: вона не могла пів року продати кілька круасанів і сік Capri-Sun з трубочками, а я за 12 годин дороги, поки вона відпочивала, все продав. Я виходить виконав її план. Наталя прокидається і каже: “А де круасани, де те все?”. Я їй кажу, що продав. То вона до мене -  “А я пів року їздила і не могла те всунути пасажирам”. А я просто посміхався, питав чи будете щось до чаю: печиво, вафлі чи круасани? Так і вийшло, по суті, втюхувати, - каже провідник. 

Чи відчували тоді, що здійснилася дитяча мрія?

— Емоції були дуже класні. Щоб аж здійснилася мрія, не відчував. Хоча, може й сам того не зрозумів. Бо швидко якось то все було. Ми виїхали в дорогу й одразу -  літо, багато пасажирів, не знаєш кому більше приділити уваги, заповнювати документацію треба. Тоді було багато пасажирів з дітьми, шум, балаган. Але це було прикольно. Була точно гордість, що ти стоїш у формі, на фоні вагону. Ти вже в дорозі, бачиш пасажирів і їх посмішки, - каже чоловік. 

Як проходить день у провідника

Черговий провідник, перед тим, як виїхати в рейс, приходить на роботу в пасажирське вагонне депо чи дільницю. Там збираються на плануванні. Начальник поїзда перевіряє документи: чи пройдені всі екзамени, медкомісія, заповнена санітарна книга. Через пандемію COVID-19, до та після рейсу, провідники здають тести на наявність цієї інфекції. Заборонено вийти на роботу напідпитку. Тому перед рейсом перевіряють і це.

— Коли закінчилось планування, провідник йде приймати вагон. Потрібно перевірити та перерахувати наявність матраців, подушок, загального інвентарю, ложок, стаканів, підсклянників. Тобто усю матеріальна цінність вагону. Так він приймає вагон і відпускає попередню зміну. Далі треба отримати нові комплекти постільної білизни та продезінфікувати вагон. Для забезпечення безпеки руху, провідник перевіряє справність всіх вузлів і агрегатів пасажирського вагона. Перевіряє роботу систем водопостачання та все обладнання на справність. Тому що провідник - це не тільки особа, пов’язана з обслуговуванням пасажирів. На його плечах лежить велика відповідальність за безпеку руху, - каже Владислав. 

На кінцевій станції провідник має прибрати вагон та підготувати його до нового рейсу. Здати брудні комплекти та отримати чисті.   

Провідник в прямому сенсі живе у вагоні. Там він спить, харчується та миється. У довгих рейсах доводиться митися в тамбурі. У нових вагонах є душові кабіни, якими можуть безплатно користуватись і пасажири. Але таких на всю Укрзалізницю до 20. Це з 2 900 вагонів, які експлуатуються. 

—  У нових вагонах є холодильник, мікрохвильовки, душ і всі умови. В старих вагонах - взимку ми кладемо їжу туди, де зберігається вугілля в тамбурі, коли поїзд рухається там реально, як у холодильнику. Влітку стараємось купувати таке, що не дуже псується, якісь консерви, овочі та фрукти. В кінцевих пунктах і в депо є душ. Наприклад, Хмельницький - Лисичанськ, то коли приїжджаєш в Лисичанськ в депо, то там можна помитись. А коли 15 днів в дорозі, то доводиться митися у вагоні. Там є чисте відро, ми там колотимо воду холодну та гарячу і з пляшки змиваємось. Вода стікає в тамбурі, - розповідає провідник. 

Довжина нижньої полиці в плацкартному вагоні - 177 сантиметрів, верхньої - 167 см. Зріст Владислава 191 сантиметр. Чоловік каже, в купейному вагоні, полички більші - 184 сантиметрів. Там спати зручніше. У плацкарті доводиться скручуватись в клубок. Через це постійно болить спина й отримав остеохондроз. Та, коли у вагоні немає напарника, буває, що сплять по 3 години на добу. 

— Є такі рейси, що ставлять одного провідника на один вагон, тоді ти не можеш спати, бо ти весь час в дорозі. Можна поспати між станціями, але буває, що дуже часто зупинки. Коли є два провідники, то є почерговий графік роботи. Один провідник чергує, інший відпочиває. Коли один, буває, що вночі можеш задрімати, то прохання, щоб пасажири ставилися з розумінням. Провідник теж людина і він може втомлюватися. Рейси бувають дуже важкі. Буває, що пасажири думають, провідник нічого не робив, напився і спить, а у нього могла бути важки зміна і він, елементарно, втомився.

— Він більшість свого часу проводить на роботі. Всі думають, що провідник нічого не робить, насправді 70% роботи, яку він виконує, не видно. Бо великий процес роботи, коли провідник здає та приймає зміну. Він готує вагон до рейсу, - каже Владислав.

Про подорожі 

Один з плюсів роботи провідником - бачити інші країни, каже Владислав. Він побував у Молдові, Білорусі, Латвії, Казахстані, Узбекистані, Таджикистані, Киргизстані, Росії, Польщі, Німеччині, Словаччині, Туреччині, Азербайджані, Грузії, Вірменії, Латвії, Литві, Румунії, Болгарії та Сербії. 

Найдовший рейс, в якому був Владислав, тривав 52 дні. Це був замовлений туристичний поїзд Київ - Пекін. Їхали через Монголію з зупинками в різних містах по кілька діб.  

— Іноземці з Франції орендували в Укрзалізниці 20 пасажирських вагонів і кілька вагонів-ресторанів. Ми їхали в Китай, заїжджали в Волгоград. Там стояли два дні. В Саратові теж два дні, так і в Самарі, Уфі, Челябінську, Ерденеті та Улан-Баторі.

Чи бачите ці країні?

 — Залежить від рейсу. Але різні країни відчуваються по-різному, вони дуже відрізняються. Ти виходиш з вокзалу - це зовсім інші типи людей, інша мова, інша валюта. Я люблю поїсти щось смачненьке. Коли я в іншій країні, то одразу шукаю якусь національну страву. Мені сподобалась долма. Страва виглядає, як голубці, тільки в виноградному листі.  Це в Азербайджані мене вперше нагодували долмою. То воно таке класне, смачніше, ніж голубці. Я спочатку не зрозумів, що це долма, кажу: “Що це за голубці такі маленькі?”. В Казахстані мені дуже сподобались манти їхні, - каже Влад.

Якщо зупинка в новому місті триває 2 години, чоловік старається швидше підготувати вагон до наступної поїздки, аби встигнути вийти за межі вокзалу. 

З кожного нового міста Владислав привозить сувеніри собі, друзям і сусідам. У його колекції 122 магніти, які вже не вміщуються на його холодильнику. 

 — Якщо, наприклад, для чашок місця ще є, то для магнітів вже немає. Стараюсь їх пліч-о-пліч розміщувати. Нові магніти вже розміщую на холодильнику батьків мого друга Максима Яровця. Його тато жартує, що ще є холодильник у його тещі, який теж можна заполонити. У мене є улюблена чашка. Її я привіз зі столиці Казахстану, з міста Астана, зараз вона перейменована в Нур-Султан. Улюблена через те, що це єдине місто, яке мене вразило наповал серед всіх інших пострадянських міст. Її беру завжди у кожен рейс, у кожне відрядження, - розповідає Владислав.

Об’їздив чоловік майже всю Україну. Не був лише в Сумах і Кропивницькому.

Чим відрізняються українці з різних регіонів, а що спільного?

— Відрізняється мова, вихованість, дисципліна. Захід дисциплінованіший. От з Рахово приїхав, заходить бабуся, вона хотіла їхати від Коломиї до Яремче. Годину їхати, вона дає мені десятку, мені незручно брати. Я кажу: “Бабуль, нічого не треба”. То вона - “Боже, синочку, дай тобі Боже щастя, здоров’я. Може тобі якогось молочка?”.  Я кажу та ні, яке молочко, воно засмердиться, жара. А взяти Схід, то не дай Боже, ти гривню не додаси до решти, тебе там з’їдять, ще й скаргу напишуть. Спільне - навіть не знаю, всі українці такі різні. Якщо взяти в моїй роботі, то всі хочуть подорожувати в хороших умовах і всі їм були винні. Це спільне, - говорить провідник.

Зі своїх робочих подорожей Владислав привозить і нові кадри. Чоловік веде сторінки у Facebook та Instagram. Там розповідає про новини Укрзалізниці, зміни руху поїздів і пише про життя в рейсі. 

Про крадіжки 

Деякі пасажири думають, що поцупили безпосередньо в Укрзалізниці, але сплатити за це має провідник. Адже він відповідає за усі матеріальні цінності вагону. 

Як часто крадуть?  

— Кожного рейсу - ковдри, подушки, підсклянники, ложки. Найчастіше - ковдри та подушки. Провідник, по суті, не може це проконтролювати. От прибуває на якусь станцію і провідник має висадити пасажирів. От хтось взяв сумку і вийшов. Це неможливо побачити.

— От шторки, де “УЗ” логотип, стаканчики. Це все лягає на плечі провідника, знімають з зарплати. За ковдру - 1 200 гривень, за підсклянник - 400 гривень, за рушник - 120 гривень, за комплект постільної білизни - 400 гривень. До того ж за втрату речей знімають премію. А премія в провідників в середньому 36% зарплати. То до двох тисяч гривень можуть не дорахувати, - каже Владислав.

Крадуть і в пасажирів, найчастіше сумки. До 2012 року, коли ще була траспортна міліція в поїздах, цих випадків було менше, каже чоловік. Часто пасажири підозрюють, що провідники в змові з провідниками, що вони допомагають поцупити цінні речі. 

— Реально це не так. Особи, які крадуть, купують на сторонніх сайтах ключі від вагона. Коли провідник може бути на посадці, або відволікся і просто не міг цього бачити, крадії цим ключем тихенько відчиняють купе і можуть викрасти сумку, барсетку, телефон. Зазвичай вночі, коли всі пасажири сплять. Провідник не може це проконтролювати. Тим більше коли він один, то може задрімати, бо фізично втомлений. Провідники теж ніяк не захищені. Часто і в провідників теж крадуть, виходить, що вони нічого не можуть зробити. Ми постійно викликаємо поліцію, а вона може на це і не реагувати. Тому, вночі потрібно обов’язково закривати замок-секретку та додатковий внутрішній замок, який знаходиться ліворуч від дзеркала на дверях. У плацкарті, якщо на нижніх полицях, то всі дорогі речі ставити в рундук і на нього лягати. Тоді шансів щось вкрасти немає. На верхній полиці - телефони та дорогі речі ставити під подушку і на неї лягати, - говорить провідник.

Чому не можна рвати стоп-кран

Стоп-кран призначений для екстреного гальмування потяга. Ним скористуватись може, як провідник, так і пасажир, але лише коли є небезпека життю. В інших випадках за це доведеться сплатити штраф. 

— Від 180 до 255 гривень штраф. Але головне, що через це поїзд зривається з графіку. На залізниці важлива кожна хвилина. Наприклад, якщо поїзд запізнюється хоча б на 5 хвилин це вже надзвичайна ситуація. Поїзд підв’язаний під інший поїзд - це графік руху.

— Якщо зірвати стоп-кран, рветься гальмівна магістраль. Для того, щоб вона накачалася повітрям, щоб поїзд їхав, то має пройти хвилин 10. То і цей поїзд, і інші, які йдуть з ним, вибиваються з графіку. Перевізник може спокійно подати на цього пасажира, який незаконно зірвав стоп-кран, в суд. В електричках простіше -  моторвагонний рухомий склад, там всі вагони між собою з’єднані. Щоб накачати повітря 2 хвилини треба. Але там немає кому контролювати, там є лише машиністи, а касири не мають ніякого відношення до цього, - пояснює провідник.

Із 2013 року висаджував пасажирів, лише, кілька разів. 

— У 2015 році при обслуговуванні поїзду “Одеса - Костянтинівка”, висаджував пасажира на станції Знам'янка. Він був у стані сп'яніння. Напився в дорозі до чортиків і почав буянити. Бувало, що й висаджував з міжнародних поїздів “Київ - Москва”, “Київ - Адлер” і “Київ - Рига” за порушення правил перетину кордону, - каже чоловік. 

Владислав запевняє, планів на продаж напоїв чи їжі немає. 

— У нас є лише рекомендація. Наприклад, в один бік ми повинні запропонувати пасажиру випити 2 склянки чаю та 1 склянку кави. Це залежить від дальності поїздки. Звісно, що не кожен пасажир в поїзді п'є чай, або каву, це вже за його бажанням. Залишки продукції, яка підлягає реалізації, ми передаємо змінній поїзній бригаді. Якщо продукція закінчує свій термін придатності, або якщо поїзд більше в рейс не їде, то її залишки ми здаємо в базу харчування пасажирів при депо. Хочу знищити міф пасажирів, що в поїзді продукція не свіжа. Перед кожним виїздом в рейс терміни перевіряє керівник бази харчування, начальник поїзда та провідник. Тому протермінованої продукції в поїзді не буває, - говорить провідник.

Про кумедні та не дуже випадки 

За 10 років на залізниці було чимало різних випадків. Пригадує Владислав, коли пасажирка вийшла за тисячу кілометрів до своєї станції. Тоді жінка сплутала дві однакові назви населених пунктів різних країн.

via GIPHY

— У нас був поїзд Москва - Софія. Я обслуговував причіпний вагон Київ - Софія. Ми їхали до Софії - це столиця Болгарії, а прямували через Молдову, а там є село Софія. Одна пасажирка, коли купувала квиток, то сказала, що до Софії, але не уточнила до якої саме. Під’їжджаємо ми до Софії, я кажу, що ми прибуваємо і вона вийшла в селі. Хоча їхала до дочки в Болгарію. Ми вийшли, а там маленька станція, якісь кури бігають. Вона питає “Это что София уже?”, я кажу, що так Софія. Вона подзвонила до доньки, аби сказати, що приїжджає, а донька їй каже, що поїзд тільки завтра мав бути. Виявились, що вона вийшла не в тій Софії. Їй добу довелось чекати наступного поїзда. Це був міжнародний скандал, бо вона подзвонила на гарячу лінію і звинуватила, що провідник висадив не на тій станції. Але у квитку було дійсно - “Софія. Молдова”, - розповідає Владислав.

Сплутав станції раз і провідник. Через те, що поїзд запізнювався на кілька годин, висадив пасажирку не на тій станції, бо покладався на графік. 

— Це була пізня осінь. Поїзд Київ - Красноярськ. І в мене пасажирка їхала до станції Уфа. Поїзд запізнювався, а я не помітив цього, бо задрімав. Поїзд дуже далекий, ми в один бік їхали 6 діб. Я вже був добре втомлений. І дивлюсь по графіку виходить, що Уфа. Ми приїхали, я думаю - “Уфа”, місто теж таке велике, я її висадив. Вона вийшла. Я ліг спати. Прокидаюся через 4 години - Уфа. Думаю, не зрозумів, а де ж я її тоді висадив, а то був Челябінськ. Потім мені вже пояснили, що ми просто спізнюємось на 4 години, - говорить чоловік.

До 27 грудня 2014 року українські потяги курсувати у Крим. Пригадує, як одного разу поверталися до столиці, заїхали з пасажирами у депо.

— Євпаторія - Київ, 294 поїзд. Ми прибули в Київ дуже рано. Це навіть ніч, по суті, 3:30. До кінця рейсу залишилась їхати приблизно дві години. Думаю, за годинку буду пасажирів будити. І мене тупо вирубило. Заснув. Прокидаюся, дивлюся, а ми в депо стоїмо, а це вже 4 ранку. Поїзд приїхав у Київ і нас вже в депо затягнули. Всі сплять. Прокидаюсь, думаю “йолки-палки, що робити”. Йду я до чергового диспетчера і дуже прошу вивезти поїзд на територію вокзалу. “Що таке?”, а я кажу: “Та пасажири в мене в вагоні виявились, я проспав Київ їх висадити. То відчіпляють мій вагон, тягнуть на вокзал і я кажу:“Пасажири, прокидаємось. Київ. Під’їжджаємо”. Я їм кажу, ми трохи спізнились на  хвилин 50 - колійні роботи. Всі кажуть: “Та нормально, якраз до метро добре”. То я їм кажу, що постіль сам зберу, аби вийшли швидше. Ми виходимо на вокзал, а я не бачив, що мене одного притягнули, кажу всім “до побачення” і тут пасажирка до мене - “А чому ми одні приїхали?”. То я до неї - “Боже, люди швидше, це певно поїзд обірвався”. Все закінчилось добре, але я це ніколи не забуду, як я проспав Київ, - розповідає Владислав. 

Розповів Владислав журналістці vsim.ua про випадок, коли у його пасажира стався інсульт і його не встигли врятували.  

— Це дуже важка історія, я її ніколи не забуду. Був у нас поїзд Москва - Одеса. В мене у вагоні їхали дідусь і бабуся. Вони їхали в Одесу святкувати 50 років від весілля. Вони там познайомились, а жили в Москві. Розуміли, що пізніше не зможуть поїхати. В Одесі вони знайшли дві мушлі у вигляді сердечка, коли їм було по 25 років. А коли я їх віз було по 80 років. Мені захотілось зробити їм щось приємне. Я пішов до начальника поїзда, кажу давайте скинемось і накриємо їм стіл у вагоні-ресторані. Він каже “без питань”. А той начальник любив грати на акордеоні. То ми таке свято хотіли зробити. Якраз ми проїхали Калугу і запросили їх, привітали і в цього дідуся хапає серце. Начальник поїзда одразу вирішує на найближчій станції зупинити поїзд і викликає швидку. Поки ми приїхали цей дідусь помер. Якраз це дуже погано, коли людині зле, то не факт, що її встигнуть врятувати, поки доїдеш до цивілізованого пункту, на це час треба. Його знімають по Калузі, поїзд затримують. Бабася вирішує в Одесу не їхати. Вона мені дає ці дві мушельки і просить: “Вы, когда в Одессу приедете, поедьте в Аркадию и киньте в море. На знак благодарности, что я когда-то встретила там своего мужа и что мы столько с ним прожили”. Я пам’ятаю, що я тоді до Одеси не спав, мене розривало від цього. Викинув у море потім я ті мушельки. Але не вилазила ця історія з голови. Був я у відпустці після рейсу, знайшов де вона живе, де прописана в Москві, я приїжджаю в Москву і дізнаюсь, що вона повісилась, не витримала. Я навіть знайшов де вони поховані й сходив на кладовище. Цих пасажирів я ніколи не забуду, - розповідає Владислав. 

Чи треба здавати постіль? 

— Пасажир зобов’язаний підготувати до здачі постелі. За 30 хвилин до прибуття поїзда має скласти рушничок, наволочку, два простирадла і покласти на край сидіння. Провідник має забрати цей комплект. Не обов’язково нести його в купе. Провідник - відповідальна особа за збереження матеріальних цінностей, а постільна білизна - це і є матеріальна цінність УЗ. Залізничник має до прибуття поїзда перерахувати постільну білизну, опломбувати її в мішки та підписати. Бо пасажири думають, що провіднику немає, що робити і він просто так вимагає ту постіль. Це не так. За пів години він має здати, а провідник забрати, - розповідає Владислав.

Чому провідники вночі будять за 2 години? 

— У старих вагонах є санітарні зони. Якщо поїзд прибуває на великі станції, то туалети закривають за пів години до прибуття. Для того, щоб всі пасажири прокинулись, сходили в туалет, помилися, почистили зуби. Пасажирів будять за одну годину. Якщо розбудять за пів години, то він ще скаргу напише, що туалет зачинений. А провідник правий, тому що є графіки санітарних зон, - каже Владислав. 

Що може дратувати на роботі? 

— Дратує коли 10 разів кажеш здати постіль, а вони не здають, дуже вперті. Ти до них ставишся з розумінням, з посмішкою пояснюєш. Бісить, бо пасажири дуже рідко йдуть на зустріч провіднику, до останнього дотягують. Ми до прибуття маємо все перерахувати і скласти. У вагоні може бути 52 пасажири, це 52 комплекти. Дратує, коли палять, п’ють у вагонах. Кожного рейсу палять. Хоча кажемо постійно, що куріння заборонено. І в тамбурі теж не можна, це заборонено на законодавчому рівні. Я постійно пояснюю, щоб вийшли на станції. Неадекватних доводиться висаджувати, якщо пасажир в алкогольному сп’янінні й порушує громадський порядок і дисципліну, - каже Владислав. 

Що найприємніше в роботі?

— Це робота з людьми. Я дуже люблю людей. У мене за всі роки роботи не було жодної догани і є 236 подяк. Є подяки за те, що просто хороша позитивна людина. Було в мене таке, що я пару помирив. В мене їхали пасажири, які посварились. Коли вони вийшли на перон покурити, то я їх вирішив помирити. У мене було шампанське і пачка цукерок, я їм в купе поставив і два бокали дав, і залишив записку: “Будь ласка, не сваріться, життя одне!”. Коли вони прийшли, то помирилися. Ми познайомились і почали дружити. То вони мене навіть за кума взяв. Я доньку Ангелінку похрестив, - розповідає провідник.  

На цій роботі Владислав зустрів і найкращих друзів. Один з них - Максим Яровець. Максим - лейтенант ЗСУ, учасник російсько-української війни. Коли військовий навчався в Одесі, то з Хмельницького їздив туди поїздом. Під час такої поїздки познайомились з Владиславом. 

— Я пам’ятаю, як він прийшов до мене пасажиром. Я ніколи не думав, що він стане мені найкращим другом. Теж з ним історії я ніколи не забуду. Пам’ятаю, він такий був маленький, помужнів дуже коли вивчився і як пішов служити. Пам’ятаю питає, а можна у вас чаю взяти і дає мені 100 гривень. Кажу, що решти немає, якось так ми і розговорились. Потім і здружились, зустрічались у Хмельницькому, говорили про все на світі, - розповідає Владислав.

5 жовтня 2016 року, під час виконання бойового завдання лейтенант  ЗСУ загинув. Максиму тоді був 21 рік. Аби пам’ять залишилась про героя, Влад зініціював назвати на його честь поїзд. Обрав сполучення символічне - Хмельницький - Лисичанськ. 12 березня 2020 року вийшов у свій перший рейс. 

У які моменти хочете звільнитись?

— Перше, це коли пасажири безпідставно псують нерви та настрій і до яких неможливо застосувати жодний з моїх підходів. Друге, коли дуже втомлений від важкого рейсу, особливо морально. Але, як би ця робота мене не втомлювала, ця втома часом і приємна. Бо я дуже люблю свою роботу, вона мені дуже багато чого дала. Інколи вона мені навіть підвищує самооцінку, бо часом думаєш, що ти бездара, а коли на роботі пасажири оцінюють цю роботу, виписують подяки, то відчуваєш себе потрібним, - говорить Владислав. 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.