“Розкопав могилку і ховав там зерно, бо забирали всьо”: історії очевидців голодомору на Хмельниччині

• Сьогодні, 25 листопада, Україна вшановує пам’ять жертв голодоморів. 
• Зібрали свідчення мешканців Хмельниччини, які пережили геноцид. 

У їхніх очах - біль, а від розповідей кров холоне у жилах і навертаються сльози. В часи голодомору вони були маленькими дітьми. Пам’ятають, як голодна смерть забирала їхніх братів, сестер і батьків. А самі вони їли листя і бруньки, аби вижити.

Сьогодні, 25 листопада, в Україні вшановують пам'ять жертв голодоморів. На сайті “Музей Голодомору” ми знайшли історії очевидців. Вони були записані минулого року. Це люди, яким вдалось вижити після страшного геноциду. Зібрали свідчення мешканців Хмельницької області. 

“Мама молодою померла, в 33”

Це Галина Ковбасюк. Жінка народилась 1928 року в селі Лисогірка. Раніше це був Летичівський район. Галина Пилипівна розповідає, їх у сім’ї було п’ятеро. Троє дітей померли від голоду зовсім малими.  Залишились двоє - вона і старший на рік брат. 

• Мама померла молодою, 33 роки. Діти померли тої весни, що і мама…від голоду. А тато був засуджений за налоги, не міг платити, то його в тюрму посадили, - пригадує пані Галина. 

За словами жінки, у 1933-му році селом ходили так звані активісти, які займались розкуркуленням мешканців. У людей відбирали все. Нишпорили по хатах і проводили обшуки. 

• Все з хати  забирали, що в скрині було: подушки, мамине придане - все забрали. Потім за батьком прийшли. Коли вже не було що брати, не було з чого тих налогів платити. Гляділи, штурхали, щоб зерна забрати. А в колисці спало дитиня. То один з тих активістів підняв ту колиску і те дитиня впало на землю, - розповідає Галина Ковбасюк і не може стримати сліз. 

Жінка пригадує, чим їй доводилось харчуватись. Каже, жменю зерна було важко сховати. Не всім вдавалось. Люди шукали їжу будь-де, часто вмирали від отруєнь, наприклад грибами. Сама ж Галина маленькою відправлялась на пошуки їжі до лісу. 

• Я навесні ходила в ліс, березові бруньки общупувала і їла, потім листя. А там квасець підріс, я їла. І сойошники були у колгоспі, то ці бадиляки сойошникові там осередок, кулупала ті осередки і їла і так вижила. Може люди десь хтось шось мав їсти, то так не жив, а я то скрізь так, тільки на тих бур’янах, - каже очевидиця. 

“Обшукували і вимітали все”

Григорій Шикирявий народився 1927 року в селі Галузинці, що на Деражнянщині. Розповідає, село поділено було на шість так званих районів. На кожен з них приходили і відбирали у людей все.

• Вони з колгоспу коней не брали, а одноосібників. Якраз в мого батька були коні. Приходять троє – їх запрягай, і їдуть десь по селі там. Потім вже батько розказував, то ше розказувати не можна, а вже втіхаря, шо на нашому участку була сама, казали вредніща жінка і два чоловіки. Кажуть, в одній хаті ну нічого вже нема. Діти на плиту і під припічком ше в горщику трохи пшона було і то забрали. Вимітали всьо тогда, - каже Григорій Іванович. 

Чоловік розповідав, як їхньою вулицею везли померли на цвинтар. Додає, що у сусіда дід був дзвонарем в церкві, то нерідко після служби мав біль у руці. Мовляв, так багато померлих за день було. Людей ховали спочатку по одному на могилу, а згодом й по кілька. 

Григорій Іванович пригадує також, як в могилі довелось ховати зерно. 

• Де ж його сховаєш? Там же ніхто не буде шукати. А то штуркали палкою шукали кругом. Була свіжа могилка, то я розкопаю і там ховав зерно і так вижили, так вижили. То забирали всьо, - каже чоловік.

Пропонуємо переглянути детальніше розповідь нижче. А усі спогади очевидців можна знайти за посиланням. 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.