Тіло було в полоні у росіян: попрощалися з Миколою Михайленком

Юлія ВАСІЛЬЄВА

Захисник пішов служити по контракту на початку повномасштабної.
Під час виконання бойового завдання зник безвісти у травні 2024 року.

У Хмельницькому провели в останню дорогу 25-річного захисника Миколу Михайленка. Чоловік у 2021 році пішов на строкову службу, а після початку повномасштабного вторгнення – підписав контракт. Служив у 110-й окремій механізованій бригаді. 3 травня 2024 року під час бойового виходу на Донеччині – зник безвісти. Рідні до останнього сподівалися, що військовослужбовець живий. Однак в рамках обміну тілами між Україною та росією, повернувся й Микола Михайленко. Розповідаємо історію захисника.

Був чудовою людиною та батьком

Микола Михайленко народився 27 травня 1998 року в селі Зубковичі Олевської громади на Житомирщині. Там закінчив місцеву школу, згодом вступив до Олевського ПТУ, де здобув професію столяра. Працював у лісництві.

Сестра Наталія розповіла: у дитинстві Микола був дуже грайливою дитиною.

— Завжди був грайливим, любив влізти в шкоду. Нас в сім’ї троє: ми з Миколою повнорідні і є ще не повнорідний брат. Микола був найстаршим. Мама залишилася, тато помер рано, як йому був рік.

У 2021 році Миколу Михайленка призвали на строкову службу. Тоді він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною. У дівчини було двоє дітей, разом з чоловіком народили третю. Жінка каже: Микола прийняв її дітей, як своїх: дуже їх любив та ними опікувався.

— Мій чоловік був чудовою людиною, батьком нашої спільної донечки і прийняв мене, ми познайомилися тоді, коли в мене було двоє діток, він прийняв їх, як своїх. Він їх дуже любив і вони його досі люблять і питається: «Де тато?».

— Був такою щирою, дуже доброю людиною. Завжди про нього нічого поганого не скажеш, був чудовою людиною. Просто чудовим чоловіком, людиною. Він опікувався родиною. Любив відпочивати: ми їздили в селі відпочивали, на озеро якесь, — розповіла Інна.

2 роки й 3 місяці сподівань

Як розповіла кохана загиблого захисника, чоловік спершу служив у тилу, а згодом його перевели у бойову частину. Спершу – до 110-ї окремої механізованої бригади до Сміли. Як каже дружина, Микола зник безвісти під час свого першого бойового виходу: поблизу населеного пункту Новоолександрівка Покровського району на Донеччині.

— Його побратим дзвонив і казав, що він, на жаль, по дронах бачив, як він загинув. Але надіялося до останнього, що то поранення, будь-яке, можливо його забрали звідти. Обдзвонювали всі лікарні, госпіталі, морги – все. Не думала, що пройде два роки і три місяці і його тако привезуть, що він виявиться в полоні: його тіло забрали, вони не віддавали. Стільки часу пройшло, але ніхто в це не вірив, що таке нас спіткає, що в свої 24 роки я буду вдовою свого чоловіка і лишуся з трьома дітками. Це важко, — розповіла Інна.

— Ми до останнього сподівалися, до учорашнього дня сподівалися, що це все не правда. Я сподівалася, що це помилка, що хтось щось переплутав, що наш Коля не міг загинути, адже він у нас завжди був таким живчиком…, — додає сестра Наталія.

У Миколи Михайленка залишилася матір, сестра, брат, дружина та троє маленьких дітей. Поховали воїна на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове.