У громадах Хмельниччини попрощались з трьома загиблими військовими

• Олександр Бухер загинув у 31 рік.
• Життя Василя Клекача обірвалось у 58.
• Ігор Кравченко поліг у 29 років.

На Хмельниччині провели в останню дорогу героїв, які віддали своє життя за свободу та незалежність України.

Олександр Бухер

Вчора, 20 лютого, назавжди повернувся додому захисник Олександр Бухер. Вся Ізяславська громада зустрічала воїна живим коридором, схилившись на колінах, віддаючи останню шану.

Олександр Володимирович народився 17 травня 1992 року. Проживав в Ізяславі. Він став на захист України та боровся з ворогом на Луганщині. Був стрільцем-номером обслуги аеромобільної роти аеромобільного батальйону. У липні 2023 року герой зник безвісти. Півтора роки рідні жили у надії на диво, чекали бодай найменшої звістки. Молилися, сподівалися, вірили… Та, на жаль, дива не трапилось. Стало відомо, що 13 липня 2023 року на Луганщині, в одному з найгарячіших місць фронту, Олександр Бухер загинув. Герою навіки 31 рік.

«Важко передати словами горе матері, яка втратила свою кровинку. Їй не судилося дочекатися невістки, не почути дзвінкого сміху онуків», – висловили слова співчуття у громаді.

Прощання із захисником відбулося на центральній площі Ізяслава. Олександра поховали з усіма військовими почестями на Алеї почесних поховань місцевого кадовища.

Василь Клекач

У четвер, 20 лю­то­го, Ше­пе­тівсь­ка гро­ма­да про­ве­ла в ос­танню зем­ну до­ро­гу во­їна Ва­си­ля Кле­ка­ча. Василь Сте­па­но­ви­ч народився 7 листопада 1966 року в селі Мущаниця Рівненської області. Ще змалку він проживав у Шепетівці. Тут навчався в школі, займався вільною боротьбою, здобував призові місця на змаганнях. Після школи обрав робітничу професію – закінчив Шепетівське технічне училище, здобувши фах токаря. Після строкової служби юнак продовжив навчання у Вінницькому політехнічному інституті.

У цивільному житті Василь працював на Шепетівському заводі культиваторів свердлувальником, а згодом перейшов у Шепетівське локомотивне депо, де став бригадиром. Колеги цінували його за чесність, працьовитість і мудрість.

Чоловік побудував сім’ю, був люблячим батьком. Вільний час Василь Степанович присвячував риболовлі, також захоплювався грибництвом. Любив читати історичну літературу, цікавився минулим.

З початком війни на сході України Василь Клекач у 2015 році добровольцем пішов боронити Батьківщину. Брав участь в антитерористичній операції. За героїзм отримав численні нагороди, серед яких відзнака "За оборону Маріуполя". У 2017 році і до 2019-го повернувся до цивільного життя, продовжив працювати в депо. Та вирішив підписати контракт із 30-ю окремою механізованою бригадою. У 2021 році чоловік став дідусем. З початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 року Василь Клекач одним із перших пішов захищати Україну. Воював у селищі Нью-Йорк на Донеччині, пізніше брав участь у боях під Ізюмом, де отримав важке поранення. Але, одужавши, повернувся на фронт. У 2023 році боронив Бахмут. Пройшов найгарячіші ділянки війни, отримав поранення, але повертався у стрій, бо вірив у перемогу України. За відданість військовій справі герой був нагороджений орденом "За оборону рідної держави", медалями та подяками. 14 лютого 2025 року життя Василя Клекача обірвалось внаслідок важких осколкових поранень.

Ігор Кравченко

У середу, 19 лютого, Шепетівка попрощалась із бійцем Ігорем Кравченком. Ігор Юрійович народився 11 квітня 1995 року в Шепетівці. Ще з дитинства вирізнявся допитливістю і любив математику, кажуть у громаді про героя. Навчався у НВК №1, а після 9 класу вступив до військового закладу – Львівського ліцею імені Героїв Крут. Вищу освіту здобув у Національній академії внутрішніх справ, обравши спеціальність «правознавство». У 2016 році розпочав службу у Шепетівській виправній колонії №98. За свою відповідальність та принциповість отримав звання капітана внутрішньої служби у 2022 році.

«Він був відповідальним, принциповим і справедливим офіцером, якого поважали колеги та підлеглі», йдеться у дописі міської ради.

Футбол був його великою пристрастю. Попри травми та операції на колінах, Ігор не полишав гру. Чоловік створив сім’ю, у якій зростало двоє діток. Він жив заради них, мріяв про спільні подорожі, бажав дати дітям найкраще майбутнє, пригадують знайомі воїна. Та Ігор завжди відчував поклик до військової служби. Без відома рідних він вирушив до Києва, пройшов співбесіду і 20 вересня 2024 року став бійцем 3-ї штурмової бригади.

Бойові товариші відзначали його майстерність у стрільбі, витривалість і стратегічне мислення. Побратими відгукуються про Ігоря Юрійовича з великою повагою та теплом. Вони згадують його як щирого, відданого чоловіка, людину честі, яка завжди підтримувала і була готова до самопожертви.

8 лютого герой востаннє спілкувався з дружиною, повідомив, що йде на завдання і буде без зв’язку. 14 лютого, на День закоханих, дружина Ігора отримала від нього кур’єром букет. А 15 лютого він загинув у бою. Захиснику було 29 років.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.