У Хмельницькому попрощались зі зниклим безвісти Андрієм Гончаруком. Його поховали у колумбарії

У Хмельницькому попрощалися з воїном Андрієм Гончаруком, який зник під час боїв у Бахмуті. Фото: Суспільне

• У Хмельницькому вшанували пам’ять воїна Андрія Гончарука, який понад два роки вважався зниклим безвісти.

Сьогодні, 29 вересня, у Хмельницькому відбулася заупокійна служба за Андрієм Гончаруком. Військовий понад два роки вважався зниклим безвісти після боїв у Бахмуті. Там він пішов на бойове завдання і більше не повернувся.

Про життєвий та бойовий шлях Героя розповіли у ТРК «Місто».

Андрій Гончарук понад 15 років працював вчителем географії у гімназії №29. Колеги та учні згадують його як світлу, добру та усміхнену людину. Крім роботи в школі, чоловік підробляв таксистом, любив читати, грати у баскетбол і проводити час з учнями на виїзних таборах.

Сніжана Рачкова, колишня колега Андрія, пригадала:

"Ми його дуже любили. Його любили не тільки вчителі, його любили діти, бо він був світлою особистістю, розумний, завжди з посмішкою, завжди з гарним настроєм. Хочеться вірити, що він живий. А якщо він на небі, хай він нас побачить, що ми прийшли, що пам’ятаємо його".

Жінка розповіла, що Андрій добровільно пішов захищати Україну ще у 2014 році, брав участь в АТО та ООС. Коли у лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, він знову взяв зброю до рук і служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді.

Андрій Гончарук зник безвісти у Бахмуті навесні 2023-го. І лише через два роки — 4 березня цього року — суд визнав його загиблим. Тіло військового досі не повернули додому.

Сніжана Рачкова каже і про хвилини, коли Андрій йшов в останній бій: «У Бахмуті їх накрило мінометним вогнем. Мав іти інший хлопчина, але Андрій його пожалів, бо той був молодим. Сказав: “Дитина молода, хай лишається, я піду”. І отак він врятував іншого, а сам не повернувся».

Його інша колега, Анна Ганзюк, пам’ятає Андрія як багатогранну людину:
«Це був один із моїх перших і найнадійніших друзів, бо мій кабінет хімії був поруч із його географічним. Дуже різносторонній був: багато читав, навіть коли таксував — чекаючи клієнта, відкривав книжку. Грав у баскетбол. Ми з ним від’їздили наметові табори з учнями понад 10 років. Я навчилась з ним готувати на вогні те, що ніколи ні з ким не готувала. Я його завжди кликала майстром вареничної справи — такі вареники, як він ліпив, мало хто робив. Йому надсилали посилки, подарунки на війну, маскувальні сітки, різні продукти, він багато всього просив. Завжди казав: “То є мій обов’язок. Якщо я не піду, то гріш ціна мені”».

Жінка пригадує і останню розмову з воїном:

"Він подзвонив і сказав: “Дуже складно вижити, але підтримуй моїх”. Подякував за дружбу і підтримку. І після того зв’язку більше не було".

Сьогодні рідні поховали особисті речі чоловіка у колумбарній стіні на Алеї Слави у Раковому.

У Андрія Гончарука залишився син, дружина. Його мама так і не дізналася достеменної долі сина — вона пішла з життя раніше.

Герою було 55 років...

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.